Медійні підсумки на Рівненщині: головні події року

У 2022 році Рівненщина стала одним з регіонів, які забезпечують тил. Водночас область постійно перебуває в напрузі, адже має спільний кордон з Білоруссю, через який може відбутися наступ росії.

Рівненські ЗМІ переживали не найкращі часи. Боротьба з дезінформацією, втрата працівників, які пішли до ЗСУ або переїхали за кордон, фінансові проблеми, конкуренція із соцмережами, а під кінець року – перебої енергопостачання. Попри труднощі жоден зі ЗМІ не припинив роботи. Навпаки, журналісти розповідають про те, що стали сильнішими.

Журналісти розповідають про суттєве збільшення навантаження. "Доводиться цілодобово стежити за тим, що відбувається. Раніше було теж приблизно так, але не з такою напруженістю навколо. На щастя, нас оминули лиха, які траплялися в інших ЗМІ, де втрачали і техніку, і, на жаль, людей", – каже керівник діджитал-відділу "Суспільне Рівне"  Іван Марчук.

В умовах війни рівненські медіа віднайшли нові формати роботи. Головний редактор телеканалу "Рівне 1" Олександр Туз розповідає, що діджитал-відділ ЗМІ почав працювати ледь не цілодобовою. "Акцент у роботі на діджитал-платформи був викликаний і тим, що аудиторія помітно почала віддавати перевагу цим джерелам інформації за їхню оперативність. Водночас через це з ними було і проблемно конкурувати, бо досить часто це могли бути ворожі вкиди, недостовірна чи неперевірена інформація, що не може собі дозволити офіційний ЗМІ", – зазначає Олександр.

ЗМІ почали публікувати більше новин і розкривати теми, актуальні для регіону в умовах війни. "Ми відійшли від публікації якихось особистих, власних матеріалів. Ми зосередилися на офіційних повідомленнях пресслужб", – розповідає редакторка сайту "ЧаРівне.інфо" Оксана Кравець: "Ми багато публікували інформації, яка допомагає підтримувати здоров’я під час війни. Багато-багато різноманітної інформації – як зігрітися, коли немає світла, як доглядати за дитинкою, коли немає води, також ми багато публікуємо інформації про пошук наших полонених".

ЗМІ стали не тільки активніше вести соціальні мережі й телеграм-канали, а також ретельніше перевіряти інформацію і посилатися переважно на органи влади. Ще рік тому ІМІ виявляв багато джинси і фейків у новинних стрічках сайтів. Зараз кількість дезінформації суттєво зменшилась, а політична джинса з’являється значно рідше.

Постійні відімкнення електроенергії стали ще однією проблемою для ЗМІ. Більшість медіа не забезпечена генераторами, однак і в таких умовах знаходяться рішення – журналісти уважно стежать за графіками вимкнення і змінюють локації, щоб не припиняти роботу.

У цьому блозі пригадаємо головні медійні події та тенденції цього року.

Хвиля атак на новинні сайти

Перша атака на рівненський ЗМІ відбулася ще за день до повномасштабного наступу. "23 лютого наш сайт був знесений хакерською атакою, і ми майже місяць не працювали. Ми хвилювалися, чи вдасться відновити копію сайту і все інше, але вже за місяць повернулися до роботи", – розповідала головна редакторка "ЧаРівне інфо" Оксана Кравець.

Через постійні атаки ЗМІ були змушені тимчасово зупинити роботу або ж публікувати контент лише в соціальних мережах.

Постійних DDoS-атак протягом перших чотирьох місяців зазнавали найпопулярніші онлайн-ЗМІ Рівненщини "Радіо Трек" та "Рівне вечірнє", але попри це їхня аудиторія зросла.

За словами головного редактора сайту "Рівне вечірнє" Богдана Слонця, на сайт вчинили сотні атак, більшість із яких було відбито. Здебільшого перебої в роботі сайту спостерігалися після оприлюднення матеріалів про загрозу збройного наступу з території Білорусі, з якою межує Рівненщина.

"Це перешкоджання журналістській діяльності, тому що ми не можемо нормально працювати", – вважає головний редактор "Радіо Трек"  Микола Кульчинський.

Також з атаками зіткнулися сайти "Рівне 1" та сайт "Горинь інфо".

"Полювання на відьом" на початку повномасштабного наступу

У перші тижні повномасштабної війни дехто з журналістів стикався зі стресовими ситуаціями під час роботи на вулицях. Медійників могли сприйняти за диверсантів, на них викликали поліцію, перешкоджали чи обзивали. Журналісти розповідали про такі випадки, однак до правоохоронців ніхто не скаржився, адже причиною таких проблем була радше надмірна прискіпливість людей і паніка, а не бажання перешкодити.

Наприклад, двоє журналісток "Четвертої влади" зітнулися з перешкоджаннями під час роботи. У березні журналістка Оксана Гавриш намагалася підготувати матеріал про те, як мешканці одного з будинків виготовляли коктейлі Молотова. У цей час почалася повітряна тривога, тож журналістка заховалась у сховищі одного з будинків. Коли вона назвалась і пояснила причину свого перебування в підвалі, мешканці будинку понад годину тримали її там, ображали й викликали на неї поліцію, яка згодом перевірила документи журналістки й відпустила її.

Іншій журналістці видання Ользі Підгородецькій у березні не дозволили фотографувати всередині одне з приміщень, яке облаштовували як сховище для рівнян. "Хоча вивченням стану сховищ ми займались і раніше, і таких перешкод спочатку не було", – розповіла заступниця головного редактора "Четвертої влади" Антоніна Торбіч.

Продюсер Суспільного Сергій Татаренко пригадує, як у перші дні повномасштабної війни знімальним групам було дуже складно працювати на вулицях, адже люди були насторожені й навіть викликали поліцію на журналістів. "Кореспондент Руслан Савуляк, наприклад, отримав зранку завдання ввімкнутися в загальнонаціональний ефір телефоном через скайп. Він вийшов з дому на вулицю Київську і, поки готувався до включки, до нього по черзі підійшли поліцейські, потім тероборона, потім ще хтось. Усі перевіряли документи”, – розповідає Сергій.

Також Сергій Татаренко повідомляв про інший випадок, коли знімальну групу зупинили силовики, після чого телефонували в офіс Суспільного і питали, чи справді такі люди там працюють. "До цих випадків ми теж ставимося з розумінням, адже всі на нервах, і міцність нервів людей зі зброєю краще не перевіряти", – коментує Сергій Татаренко.

 Перешкоджання в доступі до інформації і цькування

Одним з викликів для української журналістики стали нові обмеження в доступі до інформації, а також обмеження щодо поширення даних, наприклад про обстріли, пересування військової техніки тощо. Окремі реєстри й бази даних фактично припинили роботу, а державні органи, навіть ті, які розташовані на територіях, де немає активних бойових дій, відмовляють у наданні інформації, посилаючись на війну.

Звісно, окремі нововведення, як-от відсутність повної інформації про публічні закупівлі, негативно впливають на свободу слова, однак журналісти почали пристосовуватися до нових реалій.

У квітні ІМІ писав про проблеми в доступі до інформації, а також про цькування журналістів з боку аудиторії, яка постійно звинувачувала медійників у начебто публікації даних, які може використати ворог. "Часом користувачі агресивно відповідали на публікацію деякої інформації, бо не завжди було зрозуміло, чи дозволено її публікувати. Наприклад, коли офіційні джерела, представники влади поширювали ту ж інформацію про блокпости, а потім просили такого не публікувати", – розповідав головний редактор каналу "Рівне 1" Олександр Туз. Подібну думку висловлювали й інші медійники.

Наразі ситуація дещо покращилася: журналісти звикли до нових правил роботи, критики на адресу ЗМІ стало менше, однак перешкоджання в доступі все ще продовжуються. "З доступом до будь-якої інформації, особливо безпекового характеру, у перші місяці було дуже непросто, усі дмухали на холодне. Згодом ситуація покращилася", – зазначає Сергій Татаренко.

Наприклад, "Четверта влада" неодноразово повідомляла, як посадовці відмовляються надавати публічну інформацію. У серпні видання заявило про те, що низка місцевих рад не надала даних про зарплати міських голів та їхніх заступників, міський суд не повідомляв інформації про час розгляду конкретних справ, Рівненська міська рада приховувала перелік людей, які отримали службове житло тощо. У всіх випадках було приблизно однакове пояснення: до закінчення воєнного стану інформацію давати не збираються.

Медіаюристка громадської організації "Платформа прав людини" адвокатка Людмила Опришко вважає, що в умовах широкомасштабної збройної агресії росії на території України різні органи влади та структури опинились у різних умовах. Однак те, що війна справді заважає посадовцям виконати свої зобов’язання, тобто відповісти на запит журналістів, потрібно ще довести, вважає юристка.

Відомо, що принаймні в одному з випадків видання отримало інформацію після того, як заявило про перешкоджання і поскаржилось уповноваженому з прав людини.

Журналісти в ЗСУ

З початку повномасштабного наступу дехто з медійників Рівненщини вступив до складу ЗСУ та територіальної оборони. Звісно, такі обставини вплинули на роботу цих ЗМІ як у психологічному плані, так і в плані навантаження.

До лав ЗСУ вступив головний редактор сайту "Горинь.інфо" Тарас Давидюк. Його заступниця Інна Собко розповідає, що нині ЗМІ переживає важкі часи через відсутність члена колективу, збільшення навантаження і водночас зменшення розміру заробітної плати.

Про мотивацію Тараса Давидюка, роботу "Горинь.інфо" за його відсутності – детальніше в матеріалі ІМІ.

"З перших днів війни двоє наших працівників пішли захищати Україну – це Дмитро Павлов і Олександр Курсик. Вони досі там. Ми фактично бачили їх лише один раз з початку війни, але ми постійно з ними на зв’язку, ми їх підтримуємо", – розповідає редакторка сайту "ЧаРівне.інфо" Оксана Кравець.

Також у лавах ЗСУ та тероборони служать власкор телеканалу ICTV Павло Шамшин, оператор НТН Артур Журов, редактор газети "Володимирецький вісник" Сергій Скібчик, а також журналісти Вадим Махмудов та Павло Дутко.

У червні, на День журналіста, рівненські журналісти вирішили підтримати своїх колег-захисників і запитали для них мотивувальне відеопривітання.

 Марафон "Суспільне. Спротив" у Рівному

Регіональні філії Суспільного цьогоріч почали готувати власний міжрегіональний прямоефірний проєкт "Суспільне. Спротив". Спочатку марафон створювали лише на базі львівської філії і виходив він у вечірній час. Згодом до створення проєкту приєдналася ужгородська філія, яка вела ранкові ефіри. А 24 серпня рівненська філія Суспільного почала координувати денний ефір. Відтоді навантаження колективу суттєво зросло, адже окрім регіональних подій редакція готує багато контенту всеукраїнського характеру.

"Ніхто з нас нічого подібного не робив, а тому було дуже складно, особливо в перші тижні, – розповідає продюсер "Суспільне Рівне" Сергій Татаренко. – Я навіть до цього часу не вірю, що ми це зробили й робимо. Я пишаюся своїми колегами, потенціал яких виявився навіть більшим ніж, напевно, вони самі думали. Для мене цей проєкт – привід для особистої гордості. За всі свої десятки років у медіа я нічого настільки масштабного не робив".

З початку повномасштабного наступу на рівненській філії Суспільного облаштували дві студії. В одній з них прямі ефіри проводять під час повітряних тривог. "За нашим алгоритмом, якщо тривога, одразу спускаємося до резервної студії. Це ж стосується і відімкнення світла. Резервна студія має достатній резерв міцності щодо електрики, щоб завершити ефір. До того ж завдяки ІМІ ми маємо "старлінк", який дозволяє нам завжди залишатися на зв’язку", – розповідає Сергій Татаренко.

Незабаром філія перейде на ранковий слот і проводитиме марафон із 7:00 до 11:00.

Сина соратника Медведчука судять через погрози журналістці

Протягом чотирьох років рівненські правоохоронці не могли завершити розслідування в справі про погрози сина соратника Медведчука Андрія Бузинарського журналістці Інні Білецькій. Ця історія трапилася в серпні 2018 року. Тоді Андрій Бузинарський – син впливового на Рівненщині ексочільника відділу спеціальних операцій МВС України, очільника місцевої ОПЗЖ Михайла Бузинарського – вкотре спричинив ДТП в стані сп’яніння, хоча мав би бути під домашнім арештом. В авто, з яким сталося зіткнення, постраждали двоє людей.

Знімальна група рівненської філії Суспільного прибула на місце події. Продюсерка Інна Білецька намагалась отримати коментар Андрія Бузинарського, а натомість почула погрози. Ці слова журналістка зафіксувала на відео. Крім того, Бузинарський двічі вдарив ногами по її телефону.

Цей інцидент набув великого розголосу, тож спочатку поліція проводила розслідування. Здавалося, що така гучна справа розслідуватиметься належним чином. Втім, попри резонанс станом на 2021 рік підозру Андрію Бузинарському все ще не оголосили. Справа заглохла, попри те що ІМІ неодноразово нагадував про неї правоохоронцям.

Торік ми з’ясовували, чому розслідування не мало руху. Правоохоронці говорили зовсім протилежне: поліція розповідала, що прокуратура не захотіла оголошувати підозри Бузинарському, прокурори – що до них ніхто не звертався. Тим часом у судовому реєстрі з’явилась інформація про закриття справи й "хуліганку", яку Бузинарський молодший уже встиг скасувати. Як так сталося, не могли пояснити ні в поліції, ні в прокуратурі.

Ця публікація ІМІ фактично оживила справу. Протягом року поліція, зрештою, провела всі необхідні експертизи й у вересні повідомила, що Бузинарського затримали й арештували біля його будинку. Йому інкримінують погрози насильством щодо журналіста у зв’язку з веденням цим журналістом законної професійної діяльності (ч. 1 ст. 345-1 КК України).

Протягом місяця Бузинарський перебував під вартою, однак у жовтні суд змінив міру запобіжного заходу на домашній арешт. А наприкінці жовтня Рівненська окружна прокуратура скерувала до суду обвинувальний акт стосовно Андрія Бузинарського. Нині триває судовий розгляд цієї справи. Наразі це єдиний прецедент, коли розслідування погроз насильством журналісту в Рівному дійшло до судового розгляду. ІМІ й надалі стежить за цією справою.

Журналісти виграють суди й отримують інформацію, яку намагалися приховати

Цьогоріч Рівненська агенція журналістських розслідувань "Четверта влада" отримала дві перемоги в судах. Перший суд журналісти виграли в січні. Полковник СБУ Олег Назарук протягом майже двох років намагався спростувати інформацію, викладену про нього в розслідуванні, а також отримати компенсацію за начебто завдану йому моральну шкоду та оплату адвокат.

Позов Олега Назарука стосується захисту честі, гідності й ділової репутації та компенсації моральної шкоди. Полковник хотів спростування інформації про нього, викладеної в журналістському розслідуванні, у якому повідомляється про те, що він пов’язаний з "бізнес-тусовкою", яка на Рівненщині привласнила майже півтори сотні гектарів землі.

Наприкінці 2020 року суддя Рівненського міського суду Наталія Кучина відмовила Назаруку в задоволенні позову, однак у лютому 2021 року він подав апеляційну скаргу і змінив адвоката. Щоправда, і ця спроба була для полковника безуспішною, тож у серпні 2021 року він звернувся вже до Касаційного цивільного суду. 18 січня відбулося останнє засідання, на якому Верховний Суд поставив крапку в цій історії.

Суд наголосив, що публічні особи, до яких належить Олег Назарук, який на момент виходу розслідування був головним антикорупційником Укрзалізниці, обіймаючи посади в органах влади, погоджуються "виставити" себе на публічне політичне обговорення. Тому вони "неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати".

Вдруге суд став на сторону журналістів у липні. "Четверта влада" майже рік судилася з Управлінням архітектури через порушення права на інформацію.

У березні 2021 року журналісти видання збирали інформацію для досьє начальника управління Віктора Вівсяника і звернулись із запитом до відомства, щоб ознайомитися з даними про зарплату та біографію посадовця. Натомість отримали неповну відповідь, в якій були приховані необхідні біографічні дані.

ЗМІ поскаржився на перешкоджання в доступі до інформації до Офісу омбудсмена та звернувся до суду. Однак перша спроба була невдалою. Рівненський міський суд не побачив порушення в діях посадовців. Тоді журналісти звернулися до адміністративного суду, який став на їхній бік.

Ганна Калаур, регіональна представниця Інституту масової інформації в Рівненській області