Медійні підсумки – 2022: Львівщина у восьми подіях

Цьогоріч Львівщина стала одним з важливих гуманітарних хабів у країні, новим домом для сотні тисяч переселенців, тут розпочали свою роботу представники іноземних та українських ЗМІ. Яким було медіажиття Львівщини у 2022 році в умовах повномасштабного вторгнення росіян в Україну, ми пригадаємо в цьому блозі.

Факап року

У січні онлайн-видання “Zaxid.net” мусило видалити вигадану новину про туризм у Львові у 2021 році. Текст був редакційним завданням для практикантки медіа. Опісля публікації виявилося, що студентка використала в ньому неправдиві цифри й факти, а посадовиця міськради, на яку посилалась авторка, не давала їй коментарів. “Я чесно хотіла взяти коментар, але не додзвонилась. Тому викручувалася, як могла”, – пояснила практиканта. Як зазначили в редакції, студентка погуглила схожі за темою новини, взяла одну з них за шаблон, додумала інформацію та вклала її в цитати посадовиці, яка, на її думку, теоретично щось таке справді могла сказати. Zaxid.net перепросив міську раду за непорозуміння, видалив матеріал, припинив співпрацю з практиканткою. Також редакція заявила, що більше не братиме студентів на практику.

Оригінальність року

Наприкінці лютого глядачі телеканалу “ПравдаТут Львів” могли побачити поруч з логотипом медіа національний стяг та фразу в синьо-жовтому кольорі – “Русский корабль, иди нах@й!”. Як розповідала генеральна продюсерка телеканал Оксана Гнатишин, у такий спосіб ЗМІ хотів підтримати українських захисників і висловити свою позицію в російсько-українській війні. Ця фраза пробула в ефірі мовника близько місяця.

Стартап року

Журналіст, ведучий Lviv.media, радник голови Львівської обласної військової адміністрації Любомир Ференс розпочав записувати інтерв’ю з військовополоненими росіянами й представниками так званих “Л/ДНР”, які перебувають у військовому таборі на заході Україні. Ці відео публікуються на ютуб-каналі сайту. “Я подумав, а чому б їх не питати про їхні мотиви, про їхній світогляд і що вони взагалі думають. Звісно, що інколи важко буває те слухати: ти не можеш повірити, що люди так думають. Але це потрібно робити, тому що після того, як з’явилися російські військовополонені, росіяни почали переглядати наш ютуб-канал “Lviv media”, і, грубо кажучи, вони в цих військовополонених бачать себе, і перед ними сидить український опонент. І, коли він опонує своїми питаннями й руйнує їхнє світосприйняття, вони розуміють, що, у принципі, це може бути неправдою, або ж розуміють, що щось тут не так”, – розповідав в інтерв’ю ІМІ Любомир Ференс.

Медіакохання року

У День Незалежності в прямому ефірі телеканалу “Перший Західний” колишній журналіст, а нині військовослужбовець Юрій Герун зробив пропозицію ведучій, журналістці телеканалу Марині Пітиляк. Цього дня Пітиляк вела святковий етер. Зі сльозами радості на очах журналістка відповіла “100 так”. А згодом у своїй соцмережі додала: “Які часи, таке й освідчення. Втім, ані сім повітряних тривог, ані жодне зло не спроможне зламати наше світле кохання. Мрію про твоє переможне повернення. І про обійми наживо”. У жовтні молода пара розписалася, зараз планують весілля, щоправда на відстані, бо Юрій повернувся на фронт.

Втрати року

Чимало журналістів, телеоператорів, режисерів з Львівщини з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну залишили своє звичне місце роботи й вступили до військових лав та на передовій захищають нашу країну. Життя деяких представників медіа обірвалося на фронті. У бою з російськими окупантами загинули журналіст Віктор Дудар, телеоператор 24 каналу Юрій Олійник, речник 80 окремої десантно-штурмової бригади Юрій Лелявський та режисер телеканалів “Перший Західний”, “Еспресо” Василь Яворський. З березня офіційно вважається зниклим безвісти журналіст Руслан Оруджев, який вступив до лав Збройних сил України.

Цьогоріч у медіасередовищі Львівщини поменшало і на два сайти. У січні через фінансові проблеми припинило існування видання “Galnet”. Тоді власник медіа Ігор Шумило повідомив ІМІ, що “побачив великі розриви в бюджеті цього медіа, і, відповідно, почався процес оптимізації”. Шумило зазначав, що планує шукати форми для відновлення медіа, але ЗМІ так і не відновило роботу. У серпні ж закрилося видання “Діло”. Засновник та головний редактор медіа Олег Радик зазначав, що напередодні сайт зазнав потужної фінансової Dos-атаки і що через певні господарчі та юридичні моменти він змушений припинити керівництво “своїм дітищем”.

Протест року

У березні українське інформаційне агентство УНІАН та видання ZN.ua висловили протест телеканалам ВВС, СNN та TVN24. Іноземні медійники в прямому етері транслювали, як палає нафтобаза у Львові, опісля завданих ворогом ракетних ударів. Управління СБУ у Львівській області закликало українських та іноземних журналістів не робити фото- й відеофіксації вибухів, не поширювати даних про місця обстрілів та куди летять російські ракети, снаряди до того, як про це повідомили офіційні джерела. Правоохоронці наголосили, що такі дії іноземних ЗМІ можуть розцінювати як шпигунство, а публікації українських медійників – як державну зраду.

Перешкоджання року

Нові правила доступу до інформації, які встановили після початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну, призвели до частіших випадків  перешкоджання журналістській діяльності, зокрема і на Львівщині. Тричі з такими випадками в березні стикався фоторепортер-фрилансер Олексій Фурман: після ракетних ударів по Яворівському полігону, авіаремонтному заводу та коли окупанти поцілили в нафтобазу. Правоохоронці, представники тероборони й місцеві то зупиняли Фурмана з колегами на блокпостах і не дозволяли рухатися далі, то забороняли фотографувати здалеку, то погрожували “обшманати з голови до ніг” чи кричали.

У березні висвітлювати наслідки ударів по львівському авіаремонтному заводу представники поліції і територіальної оборони перешкоджали й знімальній групі Sky News. Перші вимагали від кореспондента видалити відео, а другі – вихопили з рук медійника телефон, почали перевіряти, що ще він назнімав, видаляти видалені файли з резервних папок.

Також у березні неподалік центру Львова невідомі накинулися на журналістку Анну Цигиму, називали її “диверсанткою”, а один з чоловіків почав бити камеру під час знімання історії про дівчину-переселенку для польського телеканалу TVN. Також у місті Львові місцеві мешканці перешкоджали працювати журналісту-фрилансеру Андрію Дегелеру, який готував матеріал для сінгапурського телеканалу CNA. Під час підготовки для прямого етеру двоє чоловіків забороняли проводити медійнику знімання, вимагали вимкнути телефон, намагалися забрати штатив та викликали поліцію. Уже у відділку правоохоронці перевірили акредитацію Делегера і відпустили.

Щоправда, є дві справи, які мали продовження. У лютому поліцейські відкрили кримінальне провадження щодо погроз журналісту газети “Дорожній контроль Львів” Олександру Клімову. Клімов написав матеріал, що в розтраті бюджетних коштів підозрюють експосадовця “Львіввугілля”, вказавши, що йдеться саме про Богдана Голінчака. Останній зателефонував, почав погрожувати журналісту, а той своєю чергою звернувся в поліцію. У серпні відеоблогер Володимир Явдик повідомив, що депутати Сколівської міської територіальної громади напали на нього, вкрали телефон, а керівник громади забороняв йому проводити знімання. У міськраді всі закиди Явдика спростовували, але правоохоронці відкрили кримінальне провадження щодо нападу на відеоблогера.

Натомість журналіст Віталій Портнов під час прибирання у своїй львівській орендованій квартирі знайшов підслуховувальний пристрій – диктофон з можливістю довго вести запис. Портнов викликав на місце поліцейських та представників СБУ і припускав, що цей випадок може бути пов’язаний з його журналістською діяльністю.

Суди року

Чимало цьогоріч було і судових справ. Колишній очільниці львівської обласної організації забороненої в Україні політичної партії ОПЗЖ та громадської організації “Український вибір – право народу” Інні Іваночко в серпні оголосили підозру в державній зраді. За інформацією правоохоронців, Іваночко використовувала журналістські посвідчення для прикриття своєї підривної діяльності та поширення дезінформації в інтересах агресора. Їй обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави. Також львівські суди арештовували майно телеведучої Оксани Марченко, її чоловіка Віктора Медведчука і розглядали справу щодо підозри в держзраді щодо самого Медведчука.

Розпочався судовий процес у справі блогера, псевдополітолога Гліба Ляшенка. Його правоохоронці підозрюють у державній зраді, пропаганді війни через пости у Facebook. Головний редактор видання “Mind.ua” Євген Шпитко є одним з підозрюваних у кримінальному провадженні щодо організації незаконної реалізації військового спорядження, отриманого як гуманітарна допомога за кошти українських благодійників. А також у привласненні добровільних пожертв громадян, які виводили з рахунків через банківські термінали та відділення. Шпитку обрали міру запобіжного заходу тримання під вартою з можливістю внести заставу в розмірі 2 мільйони гривень. Він вніс гроші, вийшов із СІЗО, згодом намагався оскаржити обрання йому міри запобіжного заходу, але суд апеляційної інстанції це прохання Євгена Шпитка не задовольнив.

P.S. З початком повномасштабного вторгнення одні журналісти почали працювати дистанційно, інші – проводили етери в бомбосховищах під час повітряних тривог. Місцевим медійникам довелося розповідати вже не лише про локальні події, але й про загальноукраїнські й війну. А журналістам-розслідувачам, окрім корупційної тематики, займатись ідентифікацією окупантів. Звісно, були фінансові проблеми, деяким ЗМІ довелося оптимізувати штат, іншим – зменшувати заробітну плату, хоча публічно про це ніхто не говорив. Та все ж здебільшого медійники не здавалися, шукали фінпідтримку в грантодавців, своїх читачів, гідно тримали інформаційний фронт, встигали волонтерити й підтримувати українських захисників.

Мар’яна Сич, регіональна представниця ІМІ у Львівській області