Локальні події національного масштабу – ЗМІ Донеччини за 1000 днів великої війни

Не закриття, так релокація

Як змінилася медіаситуація в регіоні, як працюють медіапереселенці, чим жили та як виживали, яку мали стратегію розвитку, про те, що ефірне телебачення Маріуполя більше не існує і журналісти-релоканти перейшли в онлайн, – про це ми писали влітку 2022 року. Також додавали інтерв’ю з редакторами найбільших ЗМІ окупованого Маріуполя.

Йде третій рік війни, за 1000 днів великої війни окупована територія збільшилася. А із захопленням російською армією нових територій негативні процеси в регіональних медіа прискорилися та масштабувалися. Першим великим містом, яке опинилося на шляху в російських окупантів, став Маріуполь, потім – Бахмут, тепер лінію фронту агресори посунули до Покровська. 

Журналісти Покровської громади та міста Покровськ, як і інших міст, що були окуповані або стоять перед загрозою окупації, були вимушені евакуюватися, здебільшого за межі області. Нині редакції працюють віддалено. В останні дні літа 2024 року виїхали останні працівники місцевих телеканалів. Покровське місцеве телебачення “Орбіта” тимчасово припинило ефірне мовлення 31 серпня. “Техніку з каналу вивезли, працівників евакуювали, в Покровську лишається керівництво каналу та одна знімальна група”, – розповідає в коментарі журналістка з покровської “Орбіти” Наталя Бірюкова. Це було останнє локальне телебачення, яке виходило в ефір. 

Після 24 лютого 2022 року всі друковані видання Донецької області припинили друк. Зупинили вихід газети в Краматорську, Покровську, Добропіллі, Селидовому та інших містах, що стоять на лінії фронту. Єдина газета, яка продовжила видавати друковані наклади, – “Рідне місто” з Мирнограда. Вони тримаються і донині.

Влітку 2024 року з Покровської громади, зокрема з Мирнограда, виїхали майже всі містяни й адміністрація. Зараз від лінії фронту до цього міста лише 1 кілометр. Залишили місто й працівники редакції газети “Рідне місто”. Головний редактор Максим Забєля і його заступниця Нонна Кириченко виїхали з Мирнограда в останній день літа з волонтерами. Харківська типографія, де до війни друкувалося видання, була розбита ворожими обстрілами. Перед колективом постала необхідність пошуку альтернативної типографії, налагодження нових шляхів доставлення та розповсюдження газети, розповідає Максим Забєля.

“Наклад ми розповсюджуємо через Укрпошту в тих населених пунктах Покровського району, де вона ще працює. У Мирнограді відділення закрито. Тож туди возимо газети самі, коли це вдається.  А основну частину розповсюджуємо по хабах ВПО з Мирнограда в Дніпропетровській, Кіровоградській та Полтавській областях”, – розповідає редактор друкованого видання Максим Забєля. Газета виходить накладом 3 тисячі примірників, над випусками працюють чотири людини, які релокувалися до Дніпропетровської області.

“Ми були єдиним друкованим виданням на території Донецької області, яке не припиняло друк з початку повномасштабного вторгнення. Пізніше, у 2023  році, відновили друк ще три видання на Донеччині – з Бахмута, Слов'янська, Лимана, потім доєднався Краматорськ. Але хто залишиться з 1 січня 2025 року, взагалі не зрозуміло. Може, і нікого”, – ділиться побоюваннями редактор газети.

Маріуполь був великим інформаційним центром Донецької області та Приазов’я. З окупацією в травні 2022 року з його медіапростору зникли всі місцеві ЗМІ. Зокрема, три телеканали, один з них, ТБ-7, нині працює як муніципальне медіа, але не телебачення, а однойменний сайт і соцмережі. Два інших телеканали, МТБ та “Сігма”, припинили своє існування. Також через повномасштабну агресію призупинила роботу газета “Приазовський робочий”. Безпосередньо в самому Маріуполі студії телеканалів, редакції газет і місцевих сайтів були знищені та спалені. Те, що вціліло, окупанти пограбували. 

Закриття медіа продовжилося з активними бойовими діями в наступних містах Донеччини: Курахове, Селидове, Мирноград, Покровськ. Так, протягом 2023–2024 років у Покровську зупинили роботу два місцевих телебачення – “Капрі” та “Орбіта”. Нині обидва канали зупинили мовлення, але продовжують працювати онлайн. 

У Покровську за потреби працює знімальна група телеканалу “Орбіта”. Усе обладнання телевізійники вивезли влітку 2024 року, те, що залишається в Покровську, законсервували, тож ефірного мовлення “Орбіта” наразі не має. Єдиним мовником у Донецькій області є Суспільне телебачення Донбас, яке релокувалося та базується в Дніпрі. З успішних прикладів релокації онлайн-медіа з розбитих та окупованих міст, а саме Маріуполя та Бахмута, можна ще назвати міський сайт Маріуполя 0629.com.ua та сайт Bahmut.in.ua. Обидва сайти працюють завдяки та за допомогою фінансової підтримки від міжнародних донорів, пропозиції яких акумулює та допомагає освоїти, зокрема, й Інститут масової інформації. Хоч і в меншому складі та й працюють віддалено у відносно безпечних регіонах країни, але локальні та гіперлокальні сайти-переселенці зберегли і колективи, і свою аудиторію, незважаючи на те що мешканці окупованих міст роз'їхалися у всьому світі, а редакції перебувають у значно зменшеному штатному складі.

Підтримка і допомога

За допомогою ІМІ більшість журналістів нині забезпечена захисним обладнанням, редакції мають можливості скористатися програмами фінансової підтримки як для цілих редакцій, так і окремих журналістів та їхніх родин. Завдяки цій підтримці ЗМІ Донецької області тримаються на плаву. 

Особливо серйозну і, що важливо, своєчасну підтримку надав Інститут масової інформації маріупольським журналістам, яким вдалося виїхати з оточення. Допомога надавалася терміново і будь-яка. Психологічна, правова, грошова та матеріальна – це бронежилети, аптечки, для тих, хто продовжив роботу як військовий репортер, дуже допомогла робоча техніка, ноутбуки та павербанки для тих, хто втратив усе в окупованому наразі Маріуполі. 

Наслідки війни: мобілізовані, загиблі, полонені

Як наслідок повномасштабної війни в донецьких медіа виник дефіцит кадрів. З початку вторгнення на службу до ЗСУ пішла журналістка сайту 0629 Марина Молошна. 

У 2024 році стали на захист України стало чимало журналістів з Донеччини, хоч не всі побажали сказати про це публічно. Серед тих, хто поділився з аудиторією такою вимушеною зміною професії, – журналіст РБК та редактор регіонального сайту “Новини Краматорського району” Дмитро Браславський. Також до лав Збройних сил України  долучився  на початку червня 2024 року спеціальний кореспондент “NV. Бізнес” маріуполець Артем Ільїн. У липні це саме зробив і журналіст великого регіонального сайту “Східний варіант” Роман Пунін.

Донецькі медійники перебувають і в полоні в російських окупантів. Так, у полоні досі маріупольський журналіст онлайн-видання 0629 Олександр Гуділін, який захищав Україну в лавах територіальної оборони. У полон Олександр потрапив у блокадному Маріуполі на початку квітня 2022 року. Він зміг зв’язатися з родиною та передати цю інформацію. Наразі про те, де саме перебуває Гуділін та яка його доля, невідомо.

Медійники – прямі жертви російської агресії. Так, однією з перших жертв російських військових став литовський режисер-документаліст Мантас Кведаравічюс. 

Про цю історію ІМІ писав детальніше. В інтерв'ю маріупольська колежанка Мантаса продюсерка Ірина Прудкова, яка виїхала з Маріуполя за декілька днів до початку вторгнення, згадує: “Повертатися до Маріуполя я точно не збиралася. І, коли мені зателефонував Мантас і сказав, що вони з Анною вирішили поїхати до Маріуполя і зняти другу частину фільму, бо “це вже зовсім інша війна”, я розсердилася, але погодилася зробити все можливе, щоб він потрапив туди. Ми з родиною придумали історію, що він їхав до міста з гуманітарною місією. У Польщі набили мікроавтобус мого племінника гуманітаркою і дали Мантасу список людей, яким вона була потрібна”. У підсумку режисер потрапив у полон до рашистів у блокадному Маріуполі, які згодом його закатували та розстріляли. 

Ще один загиблий – маріуполець Віктор Дєдов, телевізійний оператор телеканалу “Сігма”. Він загинув під час обстрілів у Маріуполі 11 березня 2022 року. Російські бойовики обстріляли його житло. 

Цього року стало відомо, що на фронті загинув ще один маріупольський оператор з ТБ “Сігма” Олексій Андреєв. За словами дружини, він вважався зниклим безвісти в селі Богданівка Бахмутського району. Його тіло повернули нещодавно під час обміну. Загибель підтвердив аналіз ДНК. 

Криза комунікації

Через активність бойових дій за ці 1000 днів великої війни посилилась і криза комунікації між журналістами та місцевою владою. Можна припустити, що відбулося це разом зі зміною команди пресслужби ВЦА Донецької області через корупційний скандал, пов’язаний з очільником ВЦА Павлом Кириленком. Наразі головою Донецької ВЦА є Вадим Філашкін. 

Інформацію публікують невчасно, достукатися до пресслужби вкрай важко. Як останній яскравий приклад можна навести відсутність актуальної, суспільно важливої інформації про підрив дамби Курахівського водосховища в Донецькій області 11 листопада 2024 року. Про це на сторінці у фейсбуці говорив і журналіст Олександр Качура. Журналіст скаржиться на випадки повної інформаційної тиші, якими користуються російські пропагандисти: ворог швидко заповнює тишу перекрученими фактами, а журналістам, які працюють у регіоні, треба самим здобувати всю інформацію.

“Особисто я одразу зібрав усю інформацію від людей, що безпосередньо там перебувають і боронять Курахове. Скажу чесно – ситуація невтішна”, – написав він. 

Олександр Качура – регіональний журналіст-фрилансер, він співпрацює з двома іноземними медіа: естонською газетою Postimees та опозиційним до влади Віктора Орбана телеканалом ATV з Угорщини. 

У коментарі для ІМІ також безсенсовним досвідом спілкування з пресслужбою обласної адміністрації, зокрема щодо підриву греблі, ділиться і журналістка Юлія Суркова.  “Мені навіть немає чого розповісти, якщо чесно, бо пресслужба просто не бере слухавки. Я набирала кілька разів і потім одразу перейшла до власних джерел – волонтери, гуманітарні організації, люди на місці, колеги. Моє особисте відчуття, що стосовно цього підриву дамби комунікація провалена. Інформації мінімум. Які населені пункти затоплені, незрозуміло. Не те що карти затоплення не знайдеш, а навіть просто переліку. Таке відчуття, що раз журналісти через обстріли не доїхали показати картинку з місця, то й розповісти в нас немає кому”, – розповідає журналістка.

Юлія Суркова – журналістка-фрилансерка, власна кореспондентка в Донецькій області для декількох іноземних видань, зокрема Bloomberg та Associated Press. Вона також працює для центральних українських ЗМІ, але навіть редакційні завдання ЗМІ не допомагають бути на зв’язку з місцевою владою.

Окуповані території

З початку повномасштабного вторгнення і дотепер побільшало українських колаборантів зі статусом “журналіст Росії” – вже 144  пропагандисти отримали посвідчення членів “Спілки журналістів Росії в ДНР”. Свою кваліфікацію колаборанти їздять підвищувати до головних пропагандистів Кремля, зокрема злочинця Соловйова. Також російські пропагандисти планують запустити в Маріуполі “медіацентр” для підлітків, а дітей з окупованого Маріуполя залучають до виступів у своїх шоу. Часто окупований Маріуполь використовують як знімальний майданчик  сюжетів-жахалок про “експерименти над людьми”, що “проводилися” в місті до його окупації Росією.

Пропагандисти тримають містян в інформаційному вакуумі та активно розвивають пропагандистську мережу. Зокрема, в окупованій області діє мережа так званих відеоблогерів, також залучають до себе тих журналістів Маріуполя, які повертаються в окупацію. Зокрема, так восени 2023 року з РФ повернулася Анжеліка Новак, яка одразу взялася робити релігійну програму про православ'я, за допомогою якої окупанти посилюють вплив на маріупольців. Влітку 2024 року повернулась і Юлія Чепелєва, де вона перебувала цей час – невідомо. Юлія Чепелєва вихваляє дії росіян та темпи відновлення зруйнованого тими ж росіянами Маріуполя. Але обома цими пропагандистками, і Новак і Чепелєвою, вже зацікавилися правоохоронні органи України – прокуратура та СБУ.

Підсумки

Медіа Донецької області закриваються через активні бойові дії та окупацію – особливо постраждали газети та телебачення. ЗМІ Донеччини зазнають кардинальних переформатувань: телебачення повністю втрачає ефірне мовлення та працює онлайн, редакції та колективи газет або припиняють свою діяльність, або (одиниці) обирають новий формат роботи – працюють та друкуються віддалено. Регіональні медіа Донеччини дотепер переживають релокацію колективів та редакцій. На тлі всього цього ЗМІ Донеччини мають спільні для інших регіонів проблеми: серйозні фінансові негаразди, чималі кадрові проблеми, які тільки посилюються з перебігом війни та мобілізації. Втім, ЗМІ Маріуполя, Бахмута, Покровська, Мирнограда та інших окупованих і фронтових міст Донеччини не тільки не втрачають своєї аудиторії, а й працюють джерелом інформації для великих регіональних та центральних ЗМІ. Отже, не в останню чергу завдяки підтримці іноземних партнерів регіональні медіа виконують свою основну функцію – збір і поширення достовірної та актуальної інформації в умовах тисячного дня повномасштабної війни. 

Юлія Гаркуша, регіональна представниця Інституту Масової Інформації в Донецькій області