Як працюють маріупольські ЗМІ-переселенці: інтерв’ю з редакторами найбільших медіа окупованого міста

Три ефірних телеканали Маріуполя припинили свою роботу в окупованому і на 98% знищеному в ході бойових дій міста. З маріупольських ЗМІ на виїзді працюють сайти 0629, МRPL.CITY, а також телеканал МТБ в онлайн-режимі. Чим живуть і як виживають медіа Маріуполя, чи мають стратегію розвитку? Деталі в інтерв’ю керівників двох найбільших ЗМІ окупованого Маріуполя: сайту 0629 і телеканалу МТБ.

Медіадно

В Маріуполі досі немає електрики, зруйновано систему водопостачання, немає газу і нормального зв’язку.  Зате притягнули російське мобільне телебачення. Це великі телевізори на базі автомобілів. Ці “ТБ на колесах” вливають у вуха людей пропагандистські новини, водночас телеграм-канал міськради Маріуполя визнали екстремістським. 

“Ще одна пересувна пропагандистська машина з'явилася на Східному мікрорайоні”, — написав 24 травня на своїй сторінці у фейсбуці блогер і журналіст Вячеслав Твердохліб. Новини йому надсилають мешканці окупованого Маріуполя. 

24 лютого через масштабне вторгнення армії РФ та повну блокаду міста у Маріуполі припинила роботу редакція газети “Приазовский рабочий”, тим часом зараз в місті виходить фейкова версія газети, яка не має нічого спільного з оригіналом. З травня під фірмовим логотипом з’явилися статті під заголовками на кшталт цього: “Битва за Азовсталь завершена — националисты капитулировали”. До речі, на останніх сторінках газети — пропозиція роботи, в редакцію набирають співробітників. Розповсюджують свіжий номер газети "Приазовский рабочий" разом з "гуманітарною допомогою" від окупантів в Маріуполі і в передмісті на узбережжі, куди подалі з розваленого вщент міста евакуювалася значна частина населення.

“Ще на початку квітня я звернулася з листом до НСЖУ з заявою, що українське видання "Приазовський робочий" припинило випуск. Наш останній номер вийшов 23 лютого. Ми майже встигали віддати до друку черговий номер від 25 лютого, але в наші плани втрутилася війна. Тож, шановні читачі, прошу не сприймати все те, що нині видає колабораціоністська влада, як нашу позицію — українська редакція "Приазовського робочего" не має відношення до жодного рядка цієї новоспеченої газети,” — озвучила свою позицію у фейсбуці головна редакторка ПР Олена Калайтан.

Робота онлайн

Газети та телебачення переходять в онлайн. Для телевізійників цей процес проходить достатньо просто, розповідає Микола Осиченко, директор Маріупольського Телебачення (МТБ).

“Це діджитал ресурси, фейсбук, телеграм-канал mrpl.city з 38 тисячами підписників, це сайт mrpl.city. Бо, крім телебачення, у нас був і сайт, і навіть телевізійні журналісти перепрофілювалися. Рік тому запрацював наш канал у соцмережі ТікТок, там у нас 18 тисяч підписників. Для місцевого телебачення це багато. Також деякі наші ролики набрали від одного до трьох мільйонів переглядів», — ділиться подробицями роботи на онлайн-платформах директор МТБ Микола Осиченко.

Ефірне телебачення не функціонує, окупанти знищили таку можливість, але онлайн-версії і веб-формати доволі успішно працюють. “Журналісти, які у мене зараз працюють дистанційно, віком до 30 років. Оператори у нас старші, їм близько 40, а ось молоді журналістки дуже швидко пристосувалися, вони живуть у цифровому світі, вони завжди “висять” у телеграмі, інстаграмі, ТікТоці, їм було дуже просто перебудуватися”, — каже директор МТБ Осиченко.

“Усі мої люди, що зараз за кордоном, ті, що звільнилися, абсолютно чесно кажуть, що працювати не будуть, не можуть. Але я не зустрічав ще жодної людини з моїх працівників, які б не казали, що як тільки можна буде повернутися, вони готові їхати назад, відбудовувати МТБ”, — каже Микола Осиченко, директор МТБ.

Техніку вивели з ладу заздалегідь

З перших днів масштабного вторгнення МТБ продовжувало роботу. У день вторгнення колектив телебачення перейшов у надзвичайний режим, виходили в ефір, робили включення, анонси та відеоролики.

“Але коли ми зрозуміли, що електрику відключено по всьому місту, і не тільки мовлення неможливе, бо немає електрики на каналі, вежі, будинках людей, тобто нас ніхто не може бачити, ми розкомутували ефірну матрицю, витягли звідти кілька необхідних запчастин, без яких ефірна стає набором безсенсовних моніторів та пультів, і сховали це у трьох різних місцях. При цьому ховали різні люди, кожен із них не знав, де ховає інший. Де все це лежить, у підсумку, знав тільки я”, — розповів подробиці майже детективної історії Миколай Осиченко. Вже потім, як показав сумний досвід, нічого з цих заходів телевізійникам не знадобилося. “Усе вигоріло, вигоріла якраз “ефірка”, туди прилетіло, на жаль.Чи, скоріше, все ж, на щастя”, — каже Осиченко.

Студійні камери та освітлення з каналу не вивозили, адже вивезти громіздку професійну техніку вже було неможливо і небезпечно. “Ніхто не вірив, що буде ось так. Ми думали, що заблокуємо канал і це спрацює. Ми підняли наш ліфт, заблокували його, зачинили броньовані двері, і думали, що таким чином убезпечили канал”, — розповідає Микола Осиченко. Знімальні групи і їхній директор розраховували, що коли все закінчиться і наші відіб’ють усі атаки, телебачення знов буде працювати. 

“Техніку ми додому не забирали, єдине, що прихопив наш головний камерамен — це квадрокоптер, але й це не врятувало, бо вони з дружиною та котом при бомбардуванні вискочили з дому, в чому були, і більше туди не повернулися. Ще декілька відеокамер хлопці забирали додому: ми розраховували, що будемо їздити, щось намагатися знімати, документувати, але не змогли, камери так і залишилися у ​​розбитих будинках”, — розповідає Микола Осиченко.

МТБ займало цілий поверх старої п’ятиповерхової будівлі Будинку побуту в Приморському районі Маріуполя. Зі свідчень людей, що жили поряд з офісом МТБ і були на зв’язку з директором телеканалу, мародери, після того як згоріла частина офісу, винесли звідти все — мікрофони, залишки техніки, меблі, професійне освітлення. “В цьому бачу плюс, канал не дістався в робочому вигляді окупантові. Єдине, що залишилося в Маріуполі і точно десь випливе, це наша пересувна телевізійна станція: вона стояла в гаражі на одному з металургійних комбінатів. Але справа в тому, що в цій машині, крім двигуна, нічого особливо і немає, всю техніку, пульти, матриці ми розібрали, все, що там залишилося — це відсіки, двигун і великі літери на капоті “Маріупольське Телебачення”, — розповів директор МТБ.

Маріупольська громада в Запоріжжі

У будь-якому ЗМІ головне — це команда. У колективі МТБ, на щастя, всі живі. Наразі невідома доля двох людей з технічного персоналу. Але більшість колективу виїхала за межі Маріуполя, частина людей за кордоном. 

“Частина людей зі мною в Запоріжжі. Ефірного мовлення, звичайно, немає, я написав листа до Нацради, бо ми не можемо вести мовлення, і вони призупинили дію ліцензії на час окупації міста. Тож будь-які спроби мовлення з використанням нашого логотипу, нашої частоти там тепер є незаконними”, — каже Микола Осиченко.

“Чого нам не вистачає? Дому. Я не можу говорити про гонорари, це не найважливіше, хоча ми готові виконувати будь-яку медійну роботу за договором. Найбільша допомога від міжнародних фондів — впливати на всіх рівнях, щоб швидше війна закінчилася нашою перемогою”, — каже Осиченко.

Декілька знімальних груп, які мали змогу виїхати з блокадного Маріуполя, базуються у Запоріжжі. Вони забезпечені камерами, частково ноутбуками, є монтажна станція, освітлювальні прилади.  “Дуже важко зараз, мабуть, як і будь-якому ЗМІ, з бензином. Для того, щоб поїхати на зйомку, потрібно вигадувати якусь систему, як їхати, хто повезе, на чому їхати, бо нашу службову машину “віджали” на блокпосту "ДНР". Тоді колега намагався виїхати, але їх просто викинули з автомобіля, повідомивши, що “ваш автомобіль націоналізували”, — розказує Микола Осиченко.

Поки що значна частина маріупольських медійників лишається жити і працювати в Запоріжжі, Дніпрі й Одесі. Лишаються колеги і на окупованих територіях, і у гарячих точках Донеччини, на фронті, у полоні, дехто вважається зниклим. Так чи інакше, ті, хто залишаються в країні, продовжують працювати, відновлюють роботу редакцій.

Почуття єдності — дуже важливе, особливо для тих, хто тільки-но виїхав з блокади, говорить Микола Осиченко. “Нас тут небагато, але ми відчуваємо маріупольську громаду, і ніхто не хоче їхати далі, бо ми розуміємо, як би нас не зустрічали, ми там не вдома. Тут ми одним колективом, у роботі, це, можливо, якийсь самообман психологічний, ти наче продовжуєш працювати там, де і працював, і від цього виникає якесь легке відчуття дому. У кожного, звичайно, маса своїх причин, але одна з них вагома — це колектив і спільна робота тут, вона якось бадьорить”, — підсумував Микола Осиченко.

“Було відчуття того, що воно буде великим і страшним”

Ніякої особливої інформації про ймовірний початок масової атаки з боку РФ на територію України, або ж про можливу блокаду Маріуполя у сайту 0629 не було. Єдина різниця між медіа і читачами була в тому, що вогонь під інформаційним котлом запалав ще за 5-6 місяців до початку великої війни. “Майже кожного дня ми спілкувалися з іноземними ЗМІ, які нас питали про війну, ми робили аналітичні матеріали і самі питали експертів, чи буде війна. Ми були морально і психологічно готові до того, що буде, і було відчуття того, що щось насувається і що воно буде великим і страшним», — згадує Анна Мурликіна, редакторка сайту 0629.

Журналісти сайту були готові до того, що доведеться евакуюватися. Адже 0629 був у центрі уваги з 2014 року. А десь за місяць до початку повномасштабного вторгнення російський військ до України, майже після кожної публікації про загрозу наступу, на пошту надходили анонімні листи з погрозами. “Я пришла на роботу, і чесно сказала всім, що ви можете виїхати прямо сьогодні і зараз. Я пам’ятаю, в якій небезпеці ми всі жили, коли не полишали місто, працюючи у 2014, і коли кожної суботи і неділі натовп розлючених людей з битами приходив громити офіс. Я вважала, що ризик буде занадто великим цього разу, бо ми знов почали отримувати погрози”, — ділиться спогадами Анна Мурликіна.

Одна з журналісток сайту, Марина Молошна, пішла до тероборони у складі ЗСУ. Зараз вона десь у Київській області боронить свободу України. Майже всі інші працівники звільнилися і роз’їхалися — частина за кордон, частина в інші регіони країни. “Зараз наш колектив — це я і випускова редакторка, моя сестра Альона Калякіна. Ми працюємо вдвох і це дуже важко, тому що ми без вихідних вже три місяці. Нам не вистачає психологічної стабільності, а ось грошима нас підтримали IREX (міжнародна організація з розвитку, один з великих проєктів  IREX в Україні націлений на розвиток інфомедійної грамотності, — авт.) та фонд Розвитку Демократії Чехії. Інших інших джерел фінансування у нас немає”, — розповідає в інтерв’ю редакторка Анна Мурликіна. 

Зараз редакція на стадії підписання угоди, грант на фінансову підтримку погодили, цих грошей сайту вистачить до кінця року. Медіа, яке фінасувалося виключно за рахунок бізнесу, тепер такої можливості немає, розповідає редакторка Анна Мурликіна. “Комерційний відділ сайту припинив існування, так само як малий і середній бізнес Маріуполя. Якщо Маріуполь буде звільнено, а в цьому я не маю сумніву, і нам доведеться повертатися і відновлювати роботу, висвітлювати події, то ми будемо потребувати відновлення обладнання”, — каже редакторка 0629 і сподівається, що хоча б дехто  з журналістів повернеться в колектив. Колег Анна називає своєю родиною, бо вони такі само близькі та важливі, як сім’я.

“Вижити, дочекатися перемоги, а потім будувати”

“Якщо розглядати медіа як бізнес, то мені треба знати, яку кількість співробітників медіа може фінансувати”, — продовжує розмову редакторка сайту 0629. Один з міжнародних донорів запропонував редакторці розробити стратегію розвитку, отримати фінансову підтримку і найняти людей в допомогу редакції, яка зараз складається всього лише з двох осіб.

“Добре, от я зараз їх візьму, а у нас немає офісу, і ми не маємо наміру його орендувати, бо це великі гроші, а маємо економити. Або ось я можу взяти на роботу 2-3 журналістів, щоб себе розвантажити, але спершу мені, все одно, треба купити їм обладнання. А коли повернуться мої журналісти, що робити з цими? Оця невизначеність на фронті і з моїми людьми, які зараз у мене є, але не працюють, заважає мені робити довгострокову, та й навіть короткострокову стратегію теж.Тож моя стратегія — вижити і не втратити розум, та способність щось робити», — розповіла редакторка.

За умов війни можна будувати плани на тиждень-два, не більше, кажуть медійники, а у майбутнє якщо і зазирають, то недалеко. “Ми обговорили стратегію розвитку з донорами, про майбутнє, про те, що нам буде необхідно, але все це потрібно буде тоді, коли мешканці Маріуполя і його журналісти почнуть повертатися. Я маю таке уявлення, що нам треба буде з'являтися одразу, не чекати, коли там з'являється вода, газ, ми маємо бути там і робити репортажі звідти одразу”, — розповіла про плани Анна Мурликіна, і додала, що зараз завдання журналістів — розповідати історії людей, їхні свідчення, та фіксувати факти колабораціонізму та зради. 

Загалом у планах МТБ та сайту 0629 — працювати далі, вести онлайн-ресурси, адже маріупольці хоч і розкидані по всьому світу, їх все одно тягне читати про те, що відбувається у рідному місті.