Донеччина та Маріуполь: вплив війни на інформаційний простір. Медійні підсумки року

Маріуполь через те, що місто спочатку потрапило в облогу, потім було окуповане і досі перебуває під контролем окупаційної влади. Як змінився інформаційний ландшафт Донеччини? Як працюють журналісти Донеччини, коли майже всі рішення ухвалюються залежно від ситуації на фронті? Підбиваємо підсумки.

Руйнування та релокація

З початку повномасштабного вторгнення 24 лютого всі медіа, які працювали на території блокадного Маріуполя, повністю припинили свою роботу в місті. Редакції сайтів і телеканалів Маріуполя, найбільшого за кількістю населення міста області після окупованого Донецька, виїхали за межі області. Причина – постійні обстріли, знищення технічного обладнання через пряме зруйнування офісів та студій регіональних ЗМІ. Зараз у подібній ситуації опинились і ЗМІ Бахмута, адже місто під постійними обстрілами, хоча і перебуває під контролем ЗСУ. 

Тоді як сайти мають змогу розвиватися, телебачення Маріуполя зовсім припинило свою роботу в ефірі. Телеканали втратили техніку та робочі бази, студії, технічне обладнання, деякі ТБ втратили і колег. Серед цих телеканалів і маріупольське телебачення "Сігма". Це ТБ, як і інші медіа, що входили до медіагрупи, яка належала Рінату Ахметову, закрили. 

Загалом релокація зачепила більшість ЗМІ Донецької області. Наприклад, редакція сайту Kramatorsk Post базується в Коломиї, а журналісти чергують у поїздках на схід. Дніпро, Київ, Запоріжжя, Львів, Івано-Франківськ, міста та селища України – в пошуках безпечних локацій донеччани роз’їхалися по всій країні й працюють здебільшого віддалено.

Але саме маріупольські ЗМІ зазнали особливих втрат на інформаційному фронті. Усі без винятку місцеві ЗМІ та незалежні журналісти-фрилансери, які працювали в заблокованому місті, були вимушені його залишити. Це телевізійні канали ТБ7, МТБ та "СігмаТБ". Деякі ТБ, такі як Маріупольське телебачення, навпаки, перейшли в роботу онлайн – ютуб та в соцмережі.

Також з великих друкованих і онлайн-медіа частково або повністю припинили роботу неновинні проєкти, припинила роботу редакція газети "Приазовський робочий", відповідно, і сайт газети, а всі новинні сайти переїхали. Більшість ЗМІ, редакціям яких пощастило вибратися з Маріуполя, продовжують свою роботу. Так, нещодавно сайт mrpl.city відновив роботу після довгої перерви. А 0629 планує збільшення колективу та нові проєкти. 

План "А" і план "Б". "Все залежить від ЗСУ"

Зараз релоковані редакції перебувають у безперервному стані пошуку грошей на фінансування своєї діяльності. ЗМІ мають виживати в прямому сенсі речення. 

"Ми займаємося пошуком грантів на наступний рік. І ми сподіваємося, що ця робота нам вдасться і що ми отримаємо ці гранти, і тоді майже до кінця року будемо фінансово забезпеченні. Прийшов час думати і про розширення штату", – каже Анна Мурликіна, редакторка 0629. З повноцінної редакції в декілька десятків співробітників, редакції, що заробляла гроші на роботу за допомогою комерційного відділу та реклами, штат сайту 0629 скоротився до двох осіб.

"Ми закладаємо гроші на те, щоб узяти поки що одну людину в штат редакції. Також ми сподіваємося на повернення двох наших журналістів, але їхнє повернення залежатиме від ситуації на фронті. Від того, чи вдасться повернути з полону нашого Сашка Гуділіна та ще з багатьох причин. Тому якщо реалістично, то ми розраховуємо на ті сили, що є, плюс одна людина", – розповідає Анна Мурликіна.

Анна Мурликіна ділиться і особистими почуттями.

"Нема джерела натхнення зараз, усі люди, які зараз працюють, потребують відпусток, ми наче глечик, з якого все виливаємо на папір, і цей глечик спорожнів.Тому ми маємо відпочити та взяти відпустку, в січні не працюватимемо зовсім… Можливо, тиждень", – каже редакторка найпопулярнішого маріупольського сайту.

Маріупольські журналістки, Анна Мурликіна та Тетяна Ігнатченко (зліва направо), Маріуполь. Фото – Дмитро Чичера

Тиждень відпустки, і знов давати інформацію. Зараз робота журналіста дедалі більше походить на жанр розслідувача, а іноді й пошуковика.

“Ми працюємо над новим проєктом – спеціальний розділ, де будемо збирати інформацію про людей, які загинули в Маріуполі, хочемо по крупицях збирати, це наші зобов’язання перед загиблими. А їх дуже багато, і важко розшукати, бо люди помирали цілими сім’ями, і, може бути, немає кому передати інформацію про загиблих”, – ділиться планами редакторка маріупольського сайту 0629. 

Є два плани, які редакція міського сайту, ймовірно, втілюватиме наступного року, і обидва плани залежать від того, чи буде Маріуполь у 2023 році звільнено від окупантів і якою буде ситуація на фронті. Все залежить від ЗСУ, вважає Анна Мурликіна.

Загиблі колеги 

Жертвою російських військових у Маріуполі під час облоги став литовський режисер-документаліст Мантас Кведаравічюс. За даними ексуповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової, режисер потрапив у полон до рашистів, які згодом його розстріляли.

“Тіло режисера окупанти викинули на вулицю. Його дружина, ризикуючи життям, вивезла тіло з блокованого міста та привезла до Литви. Справжня причина загибелі режисера раніше не озвучувалася заради її безпеки”, – йшлося в повідомленні Денисової.

Мантас Кведаравічюс народився 1976 року. Отримав ступінь магістра культурної антропології в Оксфордському університеті. Кведаравічус фільмував у гарячих точках. У 2016-му зняв документальний фільм “Маріуполіс-1” про місто, яке за рік до того опинилося на передовій російсько-української війни. Фільм був показаний на Берлінському кінофестивалі.

Ще один загиблий під час блокади в Маріуполи – маріуполець Віктор Дєдов, телевізійний оператор з великим досвідом роботи. Віктор Дєдов – чоловік Наталі Дєдової, оператор телеканалу "Сігма", загинув під час обстрілів в Маріуполі 11 березня 2022 року. Російські бойовики обстріляли їхнє житло. У квартиру влучило дві міни. 

"Я трохи вмирала після кожного інтерв’ю"

Редакторка, тележурналістка Наталя Дєдова більш ніж сім років працювала на цьому телеканалі разом зі своїм чоловіком Віктором Дєдовим. Загалом Наталя в журналістиці з 2000 року, вона встигла попрацювати на всіх трьох ТБ Маріуполя. 

Наталя Дєдова в інтерв’ю розповіла про свою роботу зараз, як та чим живе далі після смерті чоловіка і евакуації. Частина її колег просто звільнилася, частина поїхала до ворожої Росії, частина в Європу за кордон, невелика частина працює в Маріуполі, вони стали на бік окупантів.

"Зараз я працюю журналісткою проєкту "Голоси мирних" для мультимедіа музею, який фінансує Рінат Ахметов. Цей музей існує з 2014 року, пишуться історії людей, що постраждали від російської агресії. Я займаюся Маріуполем, записую маріупольців. Із квітня я записала десь 230 історій про те, як маріупольці виживали, що бачили, як вибиралися з міста і чим живуть зараз", – каже Наталя Дєдова.

"Нікого не вмовляю, бо тема хвороблива, я прошу людину, а потім, якщо вона дозріває на розмову, сама звертається. Я думаю, це така собі терапія для цих людей, бо в них є можливість виговоритись, і, справді, стає легше після цього", – додає журналістка.

Наталя вважає, що ці історії мають стати свідоцтвом тих звірств, що Росія скоює проти України й, зокрема, проти маріупольців.

"Люди розповідають дуже, дуже страшні історії. Я сиджу і просто плачу разом з ними. Вимикаю звук та плачу. Пишу маріупольців з різних частин світу та України. Одного разу до мене звернулася жінка, яка захотіла записати свою історію, але вона була саме в Маріуполі, і це був єдиний випадок, коли я відмовила через небезпеку. Це історії, де люди мають бути в кадрі для достовірності", – розповідає про нюанси роботи Наталя Дєдова, журналістка проєкту "Голоси мирних".

Наталя Дєдова та її кіт Марсік. Джерело – Facebook

Перші два місяці Наталя "помирала" морально після кожної такої історії. Це було настільки поряд та свіже в її пам’яті.

"Мені психологи казали, не треба тобі зараз цим займатися, але пройшло вже дев'ять місяців, і я продовжую цим займатися", – говорить журналістка. Наступного року в планах Наталі займатися цим же проєктом. Каже, що охочих говорити та давати інтерв’ю стає тільки більше. Почитати історії стисло можна тут.

Проблематика. Тема – війна й іноземні колеги

Українські журналісти й журналісти з Донеччини, зокрема, цього року беруть активну участь у різних конференціях, форумах та зустрічах, де намагаються поширювати достовірну інформацію з України з перших вуст. На один з подібних заходів "Recharge, Reflect, Connect: A week off for Ukrainian journalists" (організатори: Європейська журналістська мережа n-ost (Берлін), Alfred Toepfer Stiftung (Гамбург) та Інститут масової інформації (Київ), влітку 2022 потрапила і маріупольчанка, журналістка Ірина Читно. Вона вийшла пішки з блокадного Маріуполя 17 березня. 

"Була дуже крута програма, ми відпочивали на березі Балтійського моря, спілкувалися з психологами та терапевтами й у нас було ще декілька зустрічей, включно з діалогами з німецькими журналістами", – розповіла вона. 

Це були чотири редакції, з якими українські журналісти мали б обговорювати тему висвітлення війни, але все пішло не так майже одразу, розказує Ірина Читно. 

"На самому початку заходу нам роздали блокноти, на яких була зображена матрьошка в кольорах нашого українського прапора, матрьошка була із соняшниками, і вона плакала. Ми не дуже оцінили такий символізм. Розробила такий дизайн агенція ТАZ, з журналістами якої потім і відбулася основна суперечка", – каже Ірина.

Ірина Читно, маріупольська журналістка (фото з особистого архіву)

Через цю суперечку організатори заходу писали публічну заяву на своїй сторінці у фейсбуці, де вибачалися за невдало дібрані блокноти та пояснювали ситуацію зсередини. Несподіванкою також стало те, що на заході були присутні російські журналісти, які працюють на німецькі ЗМІ, і тут також діалогу не вийшло.

"Німецькі журналісти щиро не  розуміють, як писати про події в Україні без думки росіян, адже так, на їхній погляд, порушується баланс думок. Вони зазначали, що розуміють, що російські офіційні ЗМІ транслюють пропаганду, але вони озираються на хороших росіян і долучають їх до висвітлення теми війни", – ділиться думками Ірина Читно.

"Мені здається, це все відбувається через те, що Німеччина так багато часу та зусиль витратила, щоб налагодити стосунки з РФ, що їй зараз важко відмовитися від цього бачення Росії як партнера", – намагається розібратися в проблемному питанні маріупольська журналістка.

"Під час зустрічі з Центром Ліберальної сучасності (Zentrum Liberale Moderne) в Берліні, ми озвучили ще одне питання: чи є в Німеччині якась програма інформаційної безпеки? Нам відповіли, що немає, із сумом констатувавши той факт, що в Німеччині досі популярним є шоу пропагандиста Соловйова. А в топі розчарувань того тижня став проросійський мітинг, який ми побачили в день від’їзду в Берліні під Тріумфальною аркою, коли німецькі пенсіонери розгорнули плакати "Руки прочь от России!", – розповідає маріупольчанка, журналістка видання "Східний варіант" Ірина Читно.

Мітинг влітку 2022 року, Берлін. Фото – Ірина Читно

Дослідження. "Новини з Маріуполя такі, що просто вибивають землю з-під ніг"

Цього року Інститут масової інформації з перервою в декілька місяців традиційно проводив низку моніторингів. Один з них було присвячено дослідженню тематики регіональних новин онлайн-ЗМІ. У листопаді ми дізналися, що 95% новин у стрічках онлайн-медіа Донеччини присвячені темі війни. Так, найчастіше – у 21% новин зі стрічки медіа – писали про бойові дії, події на фронті, поранених та загиблих з обох боків лінії фронту. А 6,5% новин у стрічці висвітлюють кримінальну складову – воєнні злочини, колабораціонізм, злочинне недбальство, зловживання на посаді. Найбільше таких новин було на маріупольському сайті 0629.com.ua – 22%, або майже чверть, своїх новин міський сайт Маріуполя приділяє саме цій темі. Чому так? Ми спитали в редакторки сайту Анни Мурликіної.

"Це наше величезне завдання, як журналістів, бо прийде Україна, всі почнуть перевзуватися. Вони мають відповісти за те, що скоїли, вони є пособниками вбивць, а інакше Україна буде завжди продукувати таких нових своїх і ми будемо наражати себе на постійну загрозу, тепер ми не можемо цього допустити", – пояснює Мурликіна.

Що стосується колаборантів серед колег, 0629 стежить і за цією категорією зрадників. Анна вважає, що є дві категорії медійних колаборантів, які свідомо підтримують росію, а є люди, просто пристосуванці, і вони не зрозуміли, що журналіст ніколи не мав би бути обслугою для влади. 

"Новини з Маріуполя такі, що просто вибивають землю з-під ніг. Серед них і новини про наших колег, – каже Анна Мурликіна. – Я навіть не думаю, що вони настільки ідейні, думаю, що вони просто пристосуванці, які впевнені, що всі так живуть, величезна трагедія, що ми випускали таких журналістів з лав вищих навчальних закладів. Я вважаю, що фіксація прізвищ – це найважливіша справа для нас, бо справа 2014 року показує, що непокаране зло повертається. Тисячі людей, які зраджували державу у 2014 році, влаштовували референдуми, доносили ворогам про ЗСУ тощо, вони просто відбулися випробовувальними термінами, ці люди вважають себе безкарними, і вони про це говорять зараз на окупованих територіях. Крім того, вони не приховують свої думки, що, в принципі, Україна не здатна їх покарати. Їхні тези такі: "В Донецьку жодного вчителя не покарали, Крим за вісім років ніхто не повернув, то про що ви нам розповідаєте?" І ми більше не можемо бути такими ж лояльними, як були у 2014-му", – каже редакторка.

Частина колег Наталі Дєдової – колишні працівники телеканалів Сігма та МТБ – перейшли на бік окупанта.

"Я вважаю їх колаборантами однозначно, тому що це пропаганда відверта. І я ніяк не розумію цих людей, адже ми були в одних підвалах, мені здавалось, у нас один ворог, але виявилося, що ми були в одних підвалах, але війна в нас різна. Я вважаю, що вони, безумовно, працюють через гроші, і до них виникає презирство", – розмірковує журналістка. 

"Коли я пишу дописи про таких "колег", то пишу в лапках. Це вже не журналістика, тільки тому, що в нього або в неї є мікрофон або камера, як у Віті Зубенко, як у мого чоловіка… була?!" – розповідає про своїх колег, що стали на бік окупанта, маріупольська тележурналістка Наталя Дєдова.

Замість епілогу: "Ми віримо в перемогу"

"Мені не стало важче, тому що робота просто стала інша. Зараз я пишу історії про людей, але можу сказати, що досвід блокади Маріуполя вплинув на когнітивні здібності. Важко було певний час із концентрацією уваги та пам'яттю, але робота для мене – більше рефлексія та терапія, бо більшою частиною це історії про Маріуполь, і це як переосмислення досвіду. Найбільше я боюся, що про Маріуполь з часом забудуть, не з військової точки зору, а в сенсі, що його голос вщухне, що буде недоказане, щось важливе, що з часом за численними фейками росії, звітами амнесті про "все неоднозначно", спробами нашого мера відіпрати свою репутацію будуть занижені реальні цифри жертв, натомість усі будуть обговорювати нове майбутнє, і не будуть зроблені висновки з минулого", – Ірина Читно, маріупольська журналістка, сайт "Восточный Вариант".

"Не дав мені померти фізично та морально син. Це він казав мені: "Мамо, треба жити!" Наскільки я хотіла спілкування як журналістка всі ці 22 роки роботи на ТБ, настільки я не хотіла нічого говорити ті пів року після трагедії, коли я втратила чоловіка. Але нарешті відштовхнулася від того дна і випливла на поверхню. Тепер у Києві разом із сином ми беремо участь у різних знімальних документальних проєктах, наприклад британсько-австралійському документальному серіалі про війну. Там буде окремо і про Маріуполь. Ми із сином от наговорили п'ять годин робочого відео, і режисерка з Великобританії послухала мого 14-літнього Сашу і сказала, що такого в житті ще не чула від дітей. Багато іноземних журналістів цікавить Маріуполь, і мені дуже хочеться, щоб це була і інформаційна допомога, і мені дуже хочеться, щоб інформація також допомогла перемогти в цій війні!" – Наталя Дєдова, маріупольська журналістка, МТБ, проєкт "Голоси мирних".

"Ми віримо в перемогу – і от завдяки цій вірі і тримається редакція сайту, бо якщо не було б цієї віри, не було б сенсу працювати" – Анна Мурликіна, редакторка сайту 0629.

Юлія Гаркуша, регіональна представниця ІМІ в Донецькій області