Після 24 лютого: яким був 2022 рік для регіональних медіа

Життя регіональних медіа, як і всієї України, розділилося на до і після 24 лютого. Проблеми мирного часу все ще дещо відгукуються судовими справами чи, навпаки, ігноруванням принципових справ стосовно перешкоджання журналістській діяльності та насильства щодо журналістів. Але повномасштабна війна проти України й проти медіа як частини демократичного суспільства зіштовхнула регіональних медійників і медійниць з абсолютно новим рівнем викликів, загроз і втрат. Особливо на територіях, які були окуповані російськими загарбниками. Яким був рік для регіональних медіа – в нашому огляді подій, що привернули увагу.

Втрати року

Найбільшим болем цього року стали втрати серед журналістів, які загинули через війну Росії проти України. Колеги гинули, виконуючи професійні обов'язки, через бомбардування з боку росіян або як військовослужбовці ЗСУ.

Цей рік був важким через втрати для Харкова. 27 лютого на Північній Салтівці помер громадянський журналіст й оператор Ігор Гуденко, на полі бою загинув оператор телекомпанії "Приват TV:Харків" та каналу "Аль Джазіра" Дмитро Шиповський, що пішов захищати Україну. А ще були неодноразові потрапляння під обстріли.

А в травні Волинь втратила свого колегу.  На війні загинув 47-річний оператор луцького телеканалу "Аверс" Костянтин Кіц. З перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну пішов на фронт. Журналіст загинув 17 травня поблизу населеного пункту Яковлівка Донецької області. 

Через хвороби Волинь втратила ще двох журналістів. У липні – відому луцьку журналістку Олександру Фетисову. У вересні раптово помер відомий волинський журналіст Вадим Ремісько.  

В Маріуполі під час обстрілів 11 березня 2022 року загинув  телеоператор  телеканалу "Сігма" Віктор Дєдов. Бойовики обстріляли його житло. У квартиру влучило дві міни.

Втратили колегу і черкаські медійники: 30 квітня в боях за Попасну загинув ексменеджер філії "Суспільне. Черкаси" Євген Старинець. У червні президент посмертно нагородив його орденом "За мужність" ІІІ ступеня. 

Чимало журналістів, телеоператорів, режисерів із Львівщини з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну також залишили своє звичне місце роботи й вступили до військових лав та на передовій захищають нашу країну.  Життя деяких представників медіа обірвалося на фронті. У бою з російськими окупантами загинули журналіст Віктор Дудар, телеоператор 24 каналу Юрій Олійник, речник 80 окремої десантно-штурмової бригади Юрій Лелявський та режисер телеканалів "Перший Західний", "Еспресо" Василь Яворський. З березня офіційно вважається зниклим безвісти журналіст Руслан Оруджев, який вступив до лав Збройних сил України.

На самому початку російської агресії в передмісті Херсона загинув Ділєрбек Шакіров, цивільний журналіст інформаційного щотижневика "Навколо тебе". Подробиці його загибелі невідомі й досі.  Він був розстріляний 26 лютого в передмісті Херсона з автоматичної зброї. Наприкінці грудня в Одесі попрощалися з режисером "Суспільне. Херсон" Антоном Коломойцем. Він загинув на фронті, захищаючи Україну. 

Закриття року

Із початком повномасштабної війни більшість місцевих ЗМІ в неокупованих регіонах продовжила роботу, але частина з них не змогла витримати виклики війни. За час війни вже понад 200 регіональних медіа припинили свою діяльність в Україні. Так, у  Дніпрі тимчасово зупинила роботу, а потім завершила її повністю редакція 34 каналу. Канал входив до Медіа Групи Україна – це колишня компанія Ріната Ахметова. Вийшовши з медійного бізнесу та відмовившись від медіаактивів на користь держави, Ахметов виконав закон про деолігархізацію. В Одесі припинили роботу близько 10 медіа. У медіасередовищі Львівщини поменшало на два сайти. У січні через фінансові проблеми припинило існування видання "Galnet". У серпні ж закрилося видання "Діло".

Найбільше по медіа вдарила окупація українських міст. Так, у Маріуполі з початку повномасштабного вторгнення 24 лютого всі медіа, які працювали на території блокадного міста, повністю припинили свою роботу. Редакції сайтів і телеканалів Маріуполя, найбільшого за кількістю населення міста області після окупованого Донецька, виїхали за межі області. Телебачення Маріуполя, а це чотири телеканали, зовсім припинили свою роботу в ефірі. Вони втратили свою техніку та робочі бази, студії, технічне обладнання. До речі, маріупольське телебачення "Сігма", як і інші медіа, що входили до медіагрупи Ріната Ахметова, закрили. 

У Херсоні, по суті, головними медіаподіями цього року стали закриття або тимчасове зупинення роботи місцевих медіа. Так, в останні дні лютого – на початку березня десятки херсонських медіа припинили оновлюватися, більшість із них не повідомила подробиць. У перший місяць повномасштабної війни перестали оновлюватись або були відімкненими сайти херсонської газети "Новий день", "Херсон онлайн", "Херсонці", "Херсон.net" та багато інших. Частина ЗМІ релокувалась і продовжила роботу, як і маріупольські медіа.

Полони року

Першим у російський полон потрапив каховський журналіст Олег Батурін. 12 березня його викрали російські військові. Він провів у полоні вісім днів, а після звільнення виїхав разом з родиною на підконтрольну Україні територію. 

У полоні Олега били та катували. Вже в червні українські правоохоронці повідомили про підозру бойовику так званої "ДНР" Валентину Мотузенку, який віддав наказ викрасти каховського журналіста Олега Батуріна. Через місяць поліція повідомила про підозру в причетності до викрадення Батуріна гауляйтеру Каховського району Володимиру Леонтьєву.

Також окупанти викрали в Новій Каховці журналіста, письменника, активіста, керівника ГО "Каховський плацдарм" Сергія Цигіпу. 

На початку квітня в Новій Каховці також викрали редактора місцевого видання "Нова Каховка сіті" Олександра Гунька. Пізніше, після виїзду з Херсонщини, він розповів, що його викрадали декілька разів і змушували до співпраці. Після відмови росіяни порекомендували йому виїхати. 

Восени провела близько місяця в ізоляторі тимчасового тримання в Херсоні, який росіяни перетворили на катівню, місцева журналістка Анжела Слободян. Вона публічно майже не розповідає про полон та  про те, через що пройшла.

Кібератаки і погрози року

Навесні країною прокотилася хвиля кібернападів на системи українських медіа. Постраждали від цього і онлайн-видання Кіровоградщини. Зокрема, наприкінці березня сайт "Фотоінформ" зазнав DDoS-атаки, внаслідок якої втратив частину вже опублікованих матеріалів, а через кілька тижнів про спробу "покласти сайт" заявили журналісти "Златополя".

На Волині ІА "Конкурент" зазнало DDoS-атак з території Росії та Німеччини вже на другий день російської агресії. Головний редактор сайту ІА "Конкурент" Андрій Лучик та його колеги кілька годин не могли зайти на адмін-сторінку.

Також волинські медійники від початку року отримували погрози  від росіян. Редакції сайту "Конкурент" і телеканалу "Конкурент TV", сайту "Волинь Online", Racurs.ua і редакції сайту газети "Сім'я і дім" надсилали на електронні пошти листи-погрози з Росії. У листах були "рекомендації" про  висвітлення дій країни-агресора і її армії, а також "попередження" про відповідальність за написане. 

Наприклад, головна редакторка "Волинь Online" Мар'яна Метельська за 2022 рік отримала 20 таких листів.

У Рівному перша атака на ЗМІ відбулася ще за день до повномасштабного наступу. 23 лютого сайт "Чарівне інфо" був знесений хакерською атакою, і він майже місяць не працював. Через постійні атаки ЗМІ були змушені тимчасово зупинити роботу або ж публікувати контент лише в соціальних мережах. Постійних DDoS-атак протягом перших чотирьох місяців зазнавали найпопулярніші онлайн-ЗМІ Рівненщини "Радіо Трек" та "Рівне вечірнє", але попри це їхня аудиторія зросла.

Обмеження року

Регіональні медійники й медійниці вимушені були трансформувати роботу від початку повномасштабної агресії проти України. Нові правила, пов'язані з воєнним часом, об'єктивні обмеження в можливостях доступу на певні місця і об'єкти, зловживання посадовців правом на відстрочення відповідей на запити або незнання прав журналістів з боку правоохоронців і військових сформувало обмежені умови роботи  медійників і медійниць. Утім, перешкоджали журналістській діяльності не тільки вони.

У Львові тричі з випадками обмеження роботи в березні стикався фоторепортер-фрилансер Олексій Фурман: після ракетних ударів по Яворівському полігоні, авіаремонтному заводі та коли окупанти поцілилися в нафтобазу. Правоохоронці, представники тероборони й місцеві то зупиняли Фурмана з колегами на блокпостах і не дозволяли рухатися далі, то забороняли фотографувати здалеку, то погрожували "обшманати з голови до ніг" чи кричали. У березні висвітлювати наслідки ударів по львівському авіаремонтному заводі представники поліції і територіальної оборони перешкоджали і знімальній групі Sky News. Перші вимагали від кореспондента видалити відео, а другі вихопили з рук медійника телефон, почали перевіряти, що ще він назнімав, видаляти видалені файли з резервних папок. 

Також у березні неподалік центру Львова невідомі накинулися на журналістку Анну Цигиму, називали її "диверсанткою", а один з чоловіків почав бити камеру під час знімання історії про дівчину-переселенку для польського телеканалу TVN. Також у Львові місцеві мешканці перешкоджали працювати журналісту-фрилансеру Андрію Дегелеру, який готував матеріал для сінгапурського телеканалу CNA. Під час підготовки для прямого етеру двоє чоловіків забороняли проводити медійнику знімання, вимагали вимкнути телефон, намагалися забрати штатив та викликали поліцію. Уже у відділку правоохоронці перевірили акредитацію Делегера і відпустили. 

У квітні ІМІ писав про проблеми в доступі до інформації в Рівному, а також про цькування журналістів з боку аудиторії, яка постійно звинувачувала медійників у начебто публікації даних, які може використати ворог. Наприклад, "Четверта влада" неодноразово повідомляла, як посадовці відмовляються надавати публічну інформацію. У серпні видання заявило про те, що низка місцевих рад не надала даних про зарплати міських голів та їхніх заступників, міський суд не повідомляв інформацію про час розгляду конкретних справ. Відомо, що принаймні в одному з випадків видання отримало інформацію після того, як заявило про перешкоджання і поскаржилось уповноваженому з прав людини. 

А в Черкасах виник конфлікт із медійниками через розміщення ними в березні  інтерактивної мапи укриттів, розробленої волонтерами Цивільного штабу допомоги спільно з Черкаською міськрадою. Це викликало шквал дискусій серед містян, адже того ж дня російська авіація скинула надпотужну бомбу на драматичний театр у центрі Маріуполя, який слугував укриттям для сотень людей. Уже наступного дня командування Збройних сил України звернулося до медіаспільноти з проханням виключити фото- та відеофіксацію, поширення в медіа точного територіального прив’язування бомбосховищ (місць укриття цивільного населення), щоб не полегшувати противнику доступ до поточної інформації з відкритих джерел для завдання ракетно-бомбових ударів по цивільній інфраструктурі. Відтак мапу укриттів у Черкасах також оперативно прибрали з відкритого доступу, хоча деякі журналісти публічно наполягали на важливості такої інформації для громади.

Волинські журналісти цього року зіткнулися з перешкоджанням церковників, коли вони прийшли до нової церкви Московського патріархату і намагалися поспілкуватися з настоятелем, але їх зустріли агресивно. А в Кропивницькому в травні журналістів Суспільного не пустили на чергове засідання сесії міськради. 

Колаборанти року

Історії про перехід на роботу окупантів регіональних медійників і медійниць з'являються і зараз, майже через рік після початку повномасштабної війни проти України. Затримують колаборантів і серед цивільного населення.

Так, у на той час окупованому Херсоні першим стало відомо про те, що на росіян пішли працювати член НСЖУ Геннадій Шелестенко та його дружина Олена Нєкроткова. Родина колаборантів до війни вела декілька пабліків у соцмережах та канал у телеграмі. З перших днів війни вони почали активно просувати російські наративи, сіяти паніку та зневіру. У квітні НСЖУ виключила їх зі свої лав, а вже в травні Геннадію повідомили про підозру в держзраді. 

Приблизно в цей час стало відомо, що на росіян почав працювати й колишній редактор комунальної газети "Херсонський вісник" Олег Грушко. З російськими військовими він захопив Херсонську міську друкарню і призначив себе її директором. Щоправда, з цієї посади росіяни  його "звільнили", і він досі працює в окупантів "начальником управління патріотичного виховання Департаменту молодіжної політики Херсонської області". 

Газету "Наддніпрянська правда", яку окупанти почали видавати навесні 2022 року, очолив випускник історичного факультету ХДУ Євген Білий. Газету видавали майже до самої втечі росіян з Херсона, а наприкінці грудня відновили її видання вже на лівому березі. 

Але головними колаборантами стали працівники та власники телеканалу ВТВ+. Після захоплення Херсона росіяни відімкнули всі українські канали й увімкнули російські, але через кілька тижнів до пакетів кабельного телебачення та Т2 повернувся місцевий канал ВТВ+. Його власники, мати та син Тетяна і Віталій Каменські, появу каналу довго не коментували, а в ефірі показували радянські фільми та кількахвилинні знімання міста на мобільний телефон з коментарями місцевого блогера Костянтина Шульги. Основний посил у цих відео – Херсон живе мирним життям без згадок, що живе місто в окупації і що ці окупанти – росіяни. Почасти там з’являлися дивні відео. Наприклад, Шульгу покликали піднімати "копію знамєні побєди" в парку Слави російськими військовими. 

Все стало на свої місця, коли 29 квітня в ефірі телеканалу транслювали інтерв’ю ексмера Херсона Володимира Сальда, якого окупанти призначили "головою Херсонської ВЦА". Ведучою була власниця телеканалу Тетяна Каменська.

Пішли працювати на росіян деякі оператори та техпрацівники "Суспільного.Херсон" і приватних телеканалів, але створювати на базі захопленого обласного телебачення свій канал росіяни прислали варягів. Тікаючи з Херсона в середині жовтня, працівники телеканалу потрапили під ракетний удар ЗСУ, тоді загинув один із працівників пропагандистського медіа – громадянин Росії. 

У грудні 2022 року стало відомо, що колишній херсонський журналіст Євген Бриков очолює окупаційне "міністерство інформаційної політики Херсонської області". Такі дані були опубліковані 22 грудня в російському єдиному державному реєстрі юридичних осіб. Прізвище Брикова вперше було опубліковане в списку працівників окупаційної "військово-цивільної адміністрації" ще на початку липня 2022 року. Там його посада мала назву "начальник інформаційної політики". Наразі це найвисокопоставленіший колаборант із нечисленної групи херсонських медіазрадників.

Тим часом у Львові розпочався судовий процес у справі блогера, псевдополітолога Гліба Ляшенка. Його правоохоронці підозрюють у державній зраді, пропаганді війни через пости у Facebook. Головний редактор видання "Mind.ua" Євген Шпитко є одним з підозрюваних у кримінальному провадженні щодо організації незаконної реалізації військового спорядження, отриманого як гуманітарна допомога за кошти українських благодійників. А також у привласненні добровільних пожертв громадян, які виводили з рахунків через банківські термінали та відділення. 

В Черкасах особливою активністю в боротьбі з інтернет-колаборантами відзначилися правоохоронні органи. Чи не щотижня на тематичних ресурсах і сторінках поліції, СБУ та прокуратури з’являлося по кілька  повідомлень про викриття колаборантів. Та справжнім прецедентом стало призначення в жовтні Придніпровським районним судом Черкас 10 років позбавлення волі місцевій мешканці з визнанням її винною в державній зраді, розповсюдженні матеріалів із закликами до зміни меж території України, а також у розпалюванні національної чи релігійної ворожнечі. За матеріалами справи, обвинувачена передавала родичам та знайомим, що проживають на території Росії, фотографії щодо місць дислокації військовослужбовців Збройних сил України. У дописах до них вона закликала до завдавання по них вогневого удару ЗС РФ. Окрім того, вона в забороненій соцмережі "Однокласніки" поставила лайк посту із закликами до зміни меж території або державного кордону України, а також розпалювала міжнаціональну ворожнечу.

Перемоги року

Однак цей рік мав і важливі медійні перемоги. Головна – це те, що більшість медіа регіонів продовжила працювати. Релокація стала не тільки травмою, а й спротивом регіональних медіа. Так, більшість ЗМІ Донецької області були змушені переїхати, але вони продовжують роботу. Наприклад, редакція сайту kramatorsk.post базується в Коломиї, а журналісти чергують у поїздках на схід. Дніпро, Київ, Запоріжжя, Львів, Івано-Франківськ, міста та селища України – в пошуках безпечних локацій донеччани роз’їхалися по всій країні й працюють здебільшого віддалено.

У Херсоні  "Суспільне. Херсон", "Український південь", "Вгору", МОСТ не припиняли своєї роботи. Ще частина медіа перейшли в соціальні мережі, але продовжували інформувати аудиторію про події в тимчасово окупованій області.  "Вгору" довгий час працювало в окупації. Медіа не припинило свою роботу ані в окупації, ані після того, як усі члени команди виїхали з тимчасово окупованої території. Ба більше, світлини фотографа видання Олександра Корнякова, який висвітлював життя окупованого міста та супротив його мешканців, облетіли всі світові медіа, а журналіст видання Дмитро Багненко зняв фільм про окуповане місто разом із британською ВВС. 

Головним позитивом року багато медійників називають роботу регіональних філій Суспільного. Так, регіональні філії Суспільного цьогоріч почали готувати власний міжрегіональний прямоефірний проєкт "Суспільне. Спротив". Спочатку марафон створювали лише на базі львівської філії і виходив він у вечірній час. Згодом до створення проєкту приєдналась ужгородська філія, яка вела ранкові ефіри. А 24 серпня рівненська філія Суспільного почала координувати денний ефір. 

У Херсоні суспільний мовник з перших годин повномасштабного вторгнення став основним джерелом перевіреної та оперативної інформації з Херсонщини. Команда "Суспільне Херсон" після захоплення їхнього офісу 2 березня сконцентрувалася на сайті "Суспільне Новини", вела сторінки в соціальних мережах і телеграм-канал, аудиторія якого з тисячі підписників зросла до 57 тисяч. Херсонські журналісти попри все знаходили способи долучатися до національного і регіонального марафонів та розповідати, чим насправді жив Херсон.

Потужно вирвалася вперед і редакція "Суспільного.Харків". Уже за перший місяць кількість підписників у Telegram зросла в понад 50 разів, у YouTube – у понад десять разів. Також у Харкові попри часткову релокацію й фінансові труднощі в березні-травні команда "Накипіло" спромоглася цього року перезапустити радіо й запустити FM-ку. Приємним бонусом є, що вона мовить тепер замість проросійської пропагандистської хвилі "Жизнь". Цього року в Харкові запустився і новий ресурс "Думка". Він позиціює себе як видання для всіх, хто готовий тримати інформаційний фронт від внутрішніх і зовнішніх ворогів, зараз і після війни.

У Кропивницькому вже 25 лютого на ютуб-каналі телеканалу "Вітер", а також на фейсбук-сторінці та сайті Центральноукраїнського бюро новин (CBN) стартував інформаційний марафон "Непереможний вітер". Новий формат передбачав прямі ввімкнення-інтерв’ю з експертами та експертками з-поміж влади, бізнесу, громадського активізму, силових та військових структур. І хоча перші тижні контент був відверто "рваний", сам факт появи подібних форматів допомагав побороти паніку і згуртувати населення міста та області. 

У Львові журналіст, ведучий Lviv.media, радник голови Львівської обласної військової адміністрації Любомир Ференс розпочав записувати інтерв’ю з військовополоненими росіянами й представниками так званих "Л/ДНР", які перебувають у військовому таборі на Заході Україні. Ці відео публікуються на ютуб-каналі сайту. 

В Черкасах журналісти активно долучилися до волонтерських проєктів, не тільки промотуючи їх у своїх стрічках та на сторінках у соцмережах, а й самотужки організовуючи.

Наприклад, журналіст Олександр Носенко "міняв" свою бороду на донат у збір на автівку для саперів із 79 ОДШБр. Його колега по виданню Сергій Радченко постійно оголошує про збори на допомогу чи виготовлення приладдя для військових на своїй сторінці. Навесні й головний редактор Змі.ck.ua Сергій Стасько організовував збір та доставлення гуманітарної допомоги до постраждалих регіонів. Постійно організовує допомогу для військових та постраждалих від війни цивільних журналістка Суспільного Вікторія Хамаза. Дівчина ініціювала вже десятки зборів на авто, обладнання, екіпірування для військових та десятки гуманітарних рейсів з різноманітною допомогою для цивільних. Разом з нею в команді працюють журналісти місцевих корпунктів всеукраїнських телеканалів Ольга Косенко, Анна Сенченко, Ірина Цимбал та Сергій Дністрян. Один з недавніх проєктів Вікторії – збір на швидку для захисників Бахмута спільно з редакцією 18000. Так, сайт 18000 на базі свого медіамайданчика також організовував чималу кількість зборів. Найгучніший та наймасштабніший з них – "Мільйон на нашу незалежність". Завдяки наполегливій роботі журналістів за кілька тижнів черкащанам вдалося зібрати не один мільйон, а 1 681 528 грн. Відтак до військових попрямували п’ять підготовлених пікапів.

А ще цього року журналісти виграли кілька важливих справ. Так, цієї осені Центр журналістських розслідувань "Сила правди" домігся від Волинської митниці отримання інформації про імпортовані (в період так званого нульового розмитнення. – Авт.) автомобілі. 

Рівненська агенція журналістських розслідувань "Четверта влада" отримала дві перемоги в судах. Перший суд журналісти виграли в січні. Полковник СБУ Олег Назарук протягом майже двох років намагався спростувати інформацію, викладену про нього в розслідуванні, а також отримати компенсацію за начебто завдану йому моральну шкоду та оплату адвоката. Його позов не задовольнили. Вдруге суд став на бік журналістів у липні. "Четверта влада" майже рік судилася з Управлінням архітектури через порушення права на інформацію. ЗМІ поскаржився на перешкоджання в доступі до інформації до Офісу омбудсмена та звернувся до суду. Однак перша спроба була невдалою. Рівненський міський суд не побачив порушення в діях посадовців. Тоді журналісти звернулися до адміністративного суду, який став на їхній бік. 

А ще в регіонах відкрилися "Медіабази", які дають потужну підтримку журналістам і журналісткам у 10 регіонах. Наприклад, "Медіабаза. Одеса / Херсон", де присутня спеціальна акумуляторна установка, яка на тривалий час забезпечує освітлення та інтернет, обладнано робочі місця для журналістів з можливістю зарядити свої робочі пристрої від зарядних станцій. Додають згуртованості медійникам і спільні заходи, які організовує для журналістів "Медіабаза. Кропивницький". Зокрема, до останньої зустрічі з кризовим психологом долучилися працівники п'яти місцевих видань та чимало фрилансерів. 

Весь цей час регіонам допомагає ІМІ і його партнери. Так, з березня регіональні редакції і їхні журналісти отримали фінансову допомогу,  індивідуальні комплекти захисту (бронежилет та каски), сотні аптечок, повербанків, супутникових телефонів, турнікетів, кілька "старлінків" та інше необхідне журналістам під час війни обладнання. Тож регіональні медіа вистояли й продовжать працювати і у 2023 році.