Медіаландшафт Запорізької області: як війна змінила медіа і журналістів

Більш ніж за рік війни медіа запорізького регіону, якщо тільки не припинили існування, призвичаїлися до війни. Втім, війна вбила багато медійних проєктів. Насамперед на окупованих територіях. Закрилася низка медіа і в самому Запоріжжі. Частина журналістів і журналісток виїхали з регіону, втім деякі з них продовжують працювати дистанційно. В цій війні ми вже втратили наших журналістів.

У березні 2022 року стало відомо про загибель запорізького журналіста Олега Якуніна. Редактор сайту misto.zp.ua загинув на полі бою 18 березня 2022 року. В червні президент Володимир Зеленський вручив державну нагороду за вагомий внесок у розвиток журналістики, високий професіоналізм та сумлінну працю його дружині Олені Якуніній. А у вересні 2022 року стало відомо про те, що зник безвісти запорізький журналіст-розслідувач Олег Шемчук. Олег воював у лавах Збройних сил України.  Він зник 15 вересня під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута Донецької області. Його доля невідома до сьогодні.

Онлайн 

Із самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну більшість редакцій регіону, які продовжили працювати, перелаштувалася на воєнну журналістику. На початку війни запорізькі онлайн-медіа отримали сильний сплеск зростання аудиторії, особливо власних соцмереж. Власне запорізькі онлайн-медіа виявилися найстійкішими до викликів війни. Хоча перші дні, тижні й місяці війни були найвиснажливішими, передусім психологічно, частина редакцій у результаті наростила аудиторії та адаптувалася до роботи під час війни. До цього тиску додавалися й погрози, які кілька місяців надходили кільком запорізьким сайтам з Росії. В них журналістів залякували катуванням, ув’язненням у “таборах Сибіру”, великими тюремними термінами й закликали припинити висвітлювати повномасштабне вторгнення в Україну з боку Росії. 

За даними моніторингу ІМІ у вересні 2022 року, понад половину новин на сайтах, або 51%, стосувалися війни і її наслідків. Хоча не втратив актуальності й кримінал з надзвичайними подіями: в аналізованих медіа таких новин було не менш ніж 16%. Новин із соціальної тематики поза темою війни (наскільки це взагалі можливо) було не менш ніж 7% загальної кількості матеріалів. Найменше онлайн-медіа в цей період публікували новин про спорт і здоров’я (ковід) – по 0,3% загальної кількості новин.

Змінилося багато. Як розповідала ІМІ в травні 2022 року Ольга Солоп, редакторка сайту 061.ua, через відсутність реклами колектив працює з власних домівок та живе за кошт грантів. Однак команда сконцентрувала свою увагу на висвітленні діяльності волонтерських організацій, зустрічі евакуаційних колон, поїздках до “сірих зон”, щоб показувати та розповідати про наслідки ворожих обстрілів, що спричинили руйнування цивільних об’єктів, історії переселенців із зон активних бойових дій, бо важливо, щоб усі почули їхні безпосередні свідчення злочинів. 

Найважчими перші місяці війни для журналістів були й з погляду фізичної безпеки. Наприклад, фотокореспондент Укрінформу Дмитро Смольєнко в інтерв’ю ІМІ розповідав, що десь тільки через місяць після початку російської агресії завдяки Інституту масової інформації в нього з’явився бронежилет, аптечка і все необхідне для безпечнішої роботи. Власне захисним спорядженням ІМІ забезпечив усіх журналістів, які мали цю потребу. А відкриття мережі “Медіабаз” у регіонах, зокрема й Запоріжжі, також допомагає медійникам і медійницям розв'язувати питання з доступом до захисного обладнання та робочими місцями. Особливо це було актуальним під час блекаутів через атаки російських військових на енергетичні об’єкти  інфраструктури. 

Газети

Найбільше війна вдарила по друкованих медіа. Вона порушила всі логістичні зв’язки, і в Запоріжжі перестали видаватися на папері газети МІГ, “Запорізька правда”, “Запорізька Січ” тощо. Однак ці редакції намагаються працювати онлайн, іноді просто додаючи хоч якісь матеріали на свої сайти. У 2023 році газета МІГ отримала донорську підтримку на друк кількох спецвипусків “Слово правди – наша зброя!”. Зараз у Запоріжжі друкується невеликим накладом у 3 тисячі екземплярів газета “Пенсіонер Запоріжжя”, а в Укрпошти є передплата на ще одну запорізьку газету “Горожанин-інформ”.

Телебачення

У Запоріжжі залишилися два повноцінних телеканали: “Суспільне Запоріжжя” і МТМ. Муніципальний телеканал після ребрендингу кілька років тому взяв назву “Телеканал Z”, а в березні 2022 року змінив свій логотип знову на МТМ через використання російськими агресорами літери Z як символу війни в України. 

Телеканал “ТВ-5”, який належав ПАТ “Запоріжсталь”, власником якого, своєю чергою, був “Метінвест” Ріната Ахметова, анулював ліцензію в липні 2022 року. Це рішення було ухвалене терміново і неочікувано для журналістів регіонального телеканалу, який пропрацював більш ніж 20 років. Хоча після заяви власника інвестиційної компанії SCM Ріната Ахметова, який повідомив про вихід з медійного бізнесу 11 липня 2022 року, такі дії були очікувані. Зараз телеканал на менших потужностях працює під іншим брендом – “П’ята редакція” і транслює контент на ютуб-сторінці колишнього ТВ-5. 

Телеканал “Алекс”, який пропрацював близько 30 років, припинив мовлення з  лютого 2023 року. Він на 100% належить В’ячеславу Богуслаєву, власнику “Мотор Січі”, якого зараз звинувачують в колабораційний діяльності й пособництві державі-агресору. Коли стало відомо про цю підозру, співробітники телеканалу почали звільнятись і, власне, на момент припинення мовлення, ТРК вже деякий час не працював.

Здебільшого запорізькі медіа виживають за кошт грантової підтримки. Ерік Бринза, головний редактор inform.zp.ua, розповідав ІМІ про те, що з початком війни основним джерелом фінансування їхнього проєкту стала грантова підтримка: “Для нас стратегія виживання – це пошук грантового фінансування для роботи редакції. Звичайно, ми б хотіли знайти програми підтримки на один чи два роки. Це дозволило б мати хоч якийсь середньостроковий план розвитку”.

Деякі проєкти продовжують підтримуватися їхніми власниками, які мали певні політичні цілі до війни. Однак можна говорити про те, що якість контенту в запорізькому сегменті медіа підвищилась. Ще один об’єднувальний аспект цього року – майже всі медіа перейшли на українську, або як мінімум додали українською частину новин. 

Медіа тимчасово окупованих територій

Тимчасово окупований Мелітополь

Як уже писав ІМІ, найбільше від військової агресії Росії постраждали регіональні медіа, які опинилися на тимчасово окупованих територіях. У Запоріжжі це близько 70% території. На ній, зокрема в Бердянську, Мелітополі, Токмаку, Пологах, Енергодарі, була зафіксована низка злочинів Росії проти українських медіа, серед яких відімкнення українського мовлення, захоплення телевеж і редакцій, викрадення і незаконні затримання журналістів, журналісток, а також їхніх родичів, погрози і переслідування журналістів і журналісток, складання списків журналістів для подальшого викрадення. 

Загалом за весь період війни російські агресори скоїли 509 злочинів проти українських медіа. Велика їхня частина – на тимчасово окупованих територіях.

Більша частина редакцій на тимчасово окупованих територіях закрилася після початку повномасштабного вторгнення. Частина, як, приміром, бердянська “Приморка.City”, релокувалися до Запоріжжя і продовжують свою роботу.

В окупації після “зачистки” українських медіа, коли російські агресори виявили, що майже ніхто з місцевих журналістів (за невеликими винятками, приміром Юлія Ваченкова з бердянського телеканалу, яка погодилася на співпрацю з окупантами) з ними не співпрацюватиме, окупанти зайнялися кількома напрямами провадження пропаганди. Спочатку вони захопили потужності провайдерів в окупованих містах Запорізької області й узяли під контроль інтернет і  телевежі.

На тимчасово окупованих територіях почали транслювати російські пропагандистські медіа, розвивати свої ЗМІ, а також мережу телеграм-каналів, рівень маніпуляцій і фейків у яких, за даними “Перевірено.Запоріжжя”, іноді досягав до 100% дописів. На тимчасово окупованих територіях розвивається і пропагандистський медіахолдинг “ЗаМедіа” – ядро російської стратегії пропаганди. Його фактичний керівник – людина власника “ЧВК “Вагнер” Євгена Пригожина Олександр Малькевич. Холдинг базується в Мелітополі, в структурі має телеканал “ЗаТВ”, відкритий на базі телекомпанії, яка належить незаконно призначеному “т.в.о. губернатора Запорізької області”, колаборанту Євгену Балицькому, газету “Запорожский вестник”, радіо “ЗаРадио”. Також на цій території шаленими накладами розповсюджується спецвипуск газети “Комсомольська правда”, а нещодавно там з’явився сайт “Голос Новороссии” й однойменна газета, яку, щоправда, ще ніхто не бачив. 

Основна риса цих “медій” – більшість пропагандистів, які наповнюють їх контентом, завезені з Росії, незаконно анексованого Криму або навіть ніколи не були на тимчасово окупованих територіях. Наприклад, “спецвипуск” КП роблять виключно російські “журналісти” з різних редакцій газети, розкиданих по російських регіонах: Санкт-Петербурга, Челябінська, Самари, Ростова чи Краснодара. А  в “Голос Новоросії” залучили пропагандистів з іншого російського пропагандистського медіа – “Ізвєстій”. Серед юних талантів цих пропагандистських медіа є такі, як Мирослава Бутенко, “15-річна журналістка і модель” з “освобождьонних територій”. Керують цими медіа також варяги з Росії, зокрема Юлія Шамаль, відома як керівниця “Нравствєнного ТБ” в Росії, а ще як авторка документальних фільмів “Вся правда про Вангу”, “Хто править світом”, “Усама бен Ладен. Таємний агент номер Один”.

Пропаганда на тимчасово окупованих територіях – жорстока і цинічна. В ній ігнорується чи знецінюється все, що пов’язане з Україною, і вихваляється все, що є “рускім міром”. Водночас в офіційних медіа фактично повністю ігнорується війна. Альтернативна реальність, яку конструюють з усіх каналів комунікації, підсилюється тиском і насильством проти мирного населення в самих окупованих містах і селищах Запорізької області. Все це дуже деформує українців, які залишилися там, і все це потребує окремої стратегії подолання і зцілення після деокупації. 

Комунікація з владою

Голова Запорізької обласної військової адміністрації, Малашко Юрій

Тим часом у Запоріжжі все ще триває криза комунікації з обласною військовою адміністрацією. Понад рік війни журналісти стикаються з невирішеними проблемами в призначенні відповідальних за комунікацію з журналістами. Система інформування про російські атаки та їхні наслідки, з погляду журналістів та журналісток, призводить до недостатньої уваги до міста, яке фактично стоїть на лінії фронту.

Головна претензія журналістів і журналісток – відсутність вчасної інформації про атаки й руйнування, незбіг інформації від різних щаблів влади, заборона бути на місцях руйнувань через відсутність погодження з військовими, ігнорування необхідності комунікації з журналістами регіональних медіа. Останній кейс – атака на житловий будинок у центрі Запоріжжя 2 березня, коли голова ОВА Юрій Малашко уникнув спілкування з місцевими журналістами, представники різних структур плуталися в даних щодо кількості потерпілих і загиблих. Справедливості заради зауважимо, що після надання публічності таким діям, керівник ОВА почав як мінімум спілкуватися з журналістами на місці подій. Але за два з половиною місяці так і не призначив проведення пресконференції чи зустрічі з місцевими журналістами, як обіцяли офіційно.

Регіональні ЗМІ пройшли й випробування комунікації з пресофіцерами. Залежно від персоналій спілкування з журналістами будується дуже по-різному: від повного ігнорування професійних прав і потреб журналістів до лояльного ставлення до їхньої роботи. На початку війни пройшли вони й через серйозні проблеми на блокпостах. Журналістів з акредитацією просто перестали пускати будь-куди, і проблему можна було розв'язати тільки через особисті зв’язки. Втім, тиск на воєнну адміністрацію з боку журналістів ніби мав результат: представники воєнної  адміністрації намагалися координувати цей процес, щоб полегшити доступ журналістів до місць влучань і обстрілів російських окупантів. Утім, і дотепер питання потрапляння в сірі зони чи на місця російських атак журналісти часто вирішують за допомогою власних зв’язків, і завдяки цьому Україна бачить, що відбувається і в обласному центрі, і в сірих зонах нашої області. 

Війна загострила і проблему дотримання закону про доступ до публічної інформації. Журналісти протягом усього 2022 року стикалися з перманентними відмовками посадовців у наданні відповідей на журналістські запити.  Відстрочення будь-якого запиту на невизначений час (до кінця війни) – це паличка-виручалочка обласних посадовців. 

Нею вони користувалися дуже і дуже часто. Причому не відповідали вони навіть на запити про інформацію, якою володіли, приміром про кількість журналістів, які були затримані / викрадені на тимчасово окупованих територіях. А тим паче коли йшлося про дуже неприємні для них теми, зокрема підозри в розкраданні гуманітарної допомоги. І якщо на рівні міськради ситуація з відповідями на запит поліпшилася, то обласна військова адміністрація дуже неохоче повертається обличчям до журналістів як на рівні відповідей на запити, так і на рівні комунікації з медійниками, яка б влаштувала обидві сторони. 

Загалом же журналісти і журналістки Запоріжжя показали себе як професіонали. Вони серед іншого допомагають інтегруватися в новий соціум релокованим журналістам, зокрема з Маріуполя і Бердянська. За потреби об’єднуються і вимагають від влади виконання своїх зобов’язань. Російська агресія зробила їх сильнішими. Хоча явно планувала інше.

Наталія Виговська, регіональна представниця ІМІ в Запорізькій області