Залаштунки фіксації російських злочинів проти медіа. Інтерв’ю медіаекспертки ІМІ Катерини Дячук
Документування російських злочинів проти медіа – це більше, ніж просто збір статистики. За кожною цифрою стоять людські життя, обставини їхньої роботи чи загибелі. Фахівці, які працюють над верифікацією та аналізом цих даних, не лише фіксують факти, а й пропускають крізь себе реальні історії. Це кропітка робота, необхідна для формування доказової бази, протидії російській пропаганді та майбутнього правосуддя.
Керівниця відділу моніторингу свободи слова Інституту масової інформації Катерина Дячук працює над фіксацією російських злочинів проти медіа та журналістів, який є частиною Барометра свободи слова. У новому інтерв’ю вона поділилася таким:
- Як особисті контакти та розгалужена регіональна мережа ІМІ допомагають верифікувати російські злочини проти медіа
- Від змін до наказу 73 до захисту прав журналістів на місцях
Як особисті контакти та розгалужена регіональна мережа ІМІ допомагають верифікувати російські злочини проти медіа
– На яких даних будується Моніторинг російських злочинів проти журналістів та медіа, який здійснює Інститут масової інформації, як збирається інформація?
– Збір інформації відбувається насамперед з відкритих джерел, а також зі звернень журналістів до ІМІ. У нас є інтернет, у нас є соцмережі, ми моніторимо інформаційний простір. У нас є регіональна мережа 20 представників ІМІ, які контактують з місцевими журналістами. І якщо стається якась ситуація, то журналісти, знаючи, що ІМІ моніторить російські злочини, звертаються до наших представників і повідомляють, що сталося. Також беремо інформацію з медіа, яка вже є повноцінно оброблена.
Як це відбувається на практиці: ми бачимо інформацію у відкритих джерелах, зв'язуємося з медійником, перевіряємо і розпитуємо, що сталося. Наша регіональна мережа також збирає інформацію, тому журналісти безпосередньо звертаються до нас, якщо щось стається, повідомляють нам.
Як приклад: масовані російські атаки Харкова у 2024 році, коли під час висвітлення наслідків обстрілів цивільної інфраструктури постраждали декілька журналістів, зокрема журналіст Медіагрупи “Накипіло” Віктор Пічугін. Він тоді розповів нашій регіональній представниці Юлії Напольській, що вибух стався біля нього і йому дуже пощастило, що він вижив. Під атаку Віктор потрапив, коли росіяни завдали повторного удару по житловій забудові, де працювали вже рятувальники. Так і збираємо інформацію, хоча іноді незручно звертатися до людини безпосередньо після таких обстрілів, бо ми розуміємо, що може бути не до того, щоб давати коментарі.
Віктор Пічугін в укритті. Фото – Віктор Пічугін
Від змін до наказу 73 до захисту прав журналістів на місцях
– ІМІ є ініціатором і учасником багатьох робочих груп з державними органами, мета яких – покращення умов роботи журналістів, боротьба з безкарністю. Наприклад, ІМІ активно залучався до робочої групи щодо розроблення змін до наказу №73 головнокомандувача ЗСУ, щодо покращення взаємодії військових і журналістів при Офісі президента України. Ми також активно співпрацюємо з Офісом генерального прокурора, взаємодіємо зі Службою безпеки України. Тож журналісти знають, що до нас можна звернутись і часто скаржаться ІМІ щодо обмежень з боку влади. Ми намагаємося розв'язати ці питання, дещо off the record, дещо публічно, коли медійники об’єднуються і виходять із заявами.
Наші журналісти активно реагують і смикають представників ІМІ в регіонах. Наприклад, росіяни обстрілюють наші міста, інфраструктуру. Журналісти йдуть висвітлювати ці злочини, а їм там перешкоджають правоохоронці, місцева влада або якісь інші особи. Журналісти, знаючи, що ІМІ фіксує такі випадки, нам про це повідомляють.
Візьмемо випадок обстрілу навчального закладу в Полтаві, коли загинуло багато курсантів і були проблеми з допуском журналістів на місце події. Полтавська представниця Інституту масової інформації Надія Кучер координувала дії між журналістами й владою щодо доступу українських і закордонних медійників. Ми ще брали ці випадки в Барометр свободи слова. Тоді затримування в наданні інформації підіграло анонімним телеграм-каналам, які мали простір для поширення дезінформації.
Першоджерело – основа верифікації
– На які основні джерела спирається ІМІ під час перевірки даних?
– Першоджерело. Звичайно, ми відразу намагаємося зв'язатися з постраждалими журналістами, щоб отримати інформацію з перших вуст або від медіа, де вони працюють. Ми також перевіряємо цю інформацію в колег, в інших журналістів, цю роботу здійснюють наші регіональні представники. Перевіряємо також, чи дійсно особа, яка звернулася до ІМІ, веде журналістську діяльність – просто наявності посвідчення для нас не досить. У деяких випадках ми можемо шукати й читати або дивитися матеріали такого журналіста або медіа, щоб краще зрозуміти ситуацію. У цьому полягає верифікація. Також можемо взяти інформацію з надійних медіа. У випадках, де хтось загинув, – обов'язково зв'язатися з постраждалою стороною, уточнити, додати коментар з перших вуст.
Адже ми розуміємо, що в соціальних мережах часто буває так, що одну інформацію повідомив брат, іншу – кума, а потім місцева влада щось дописала. Я згадую випадки щодо загиблих журналістів, які пішли служити в ЗСУ. Хтось написав одну дату чи місце загибелі, потім міська рада, звідки родом той журналіст, публікує інші дані. Тому обов’язково перевіряємо.
“Для вас це статистика, а для мене весь світ загинув”. Етична дилема верифікації інформації в родичів
– ІМІ верифікує ще в родичів, наскільки я знаю.
– Ми намагаємося, але це делікатний момент насправді. Ми з цим постійно стикаємося з нашими регіональними представниками. Наприклад, журналіст довго вважався зниклим, а потім його тіло повернули. Аналіз ДНК підтвердив, що це він, відтак його оголосили загиблим. Людина більш ніж рік вважалася зниклою, його родичі мали надію, хоч і розуміли, що є ймовірність його загибелі. Але це в будь-якому разі боляче.
Можна зв'язатися, так. Але коли людина щойно загинула і родичі займаються похороном, самим процесом, то ми вважаємо неетичним зв'язуватися в такий момент і уточнювати. Намагаємося це робити через якихось друзів, колег, посередників. Але напряму я собі такого не можу дозволити. Мені здається, треба дати людині просто прожити цей біль, бо їй не до того. Вона може сказати: “Для вас тут це статистика, а для мене весь світ загинув” – і буде права.
З хаосу ми створили систему. Як в ІМІ почали фіксацію російських злочинів у перший день повномасштабної війни
– Моє наступне запитання повертає нас на три роки тому. Які основні виклики стояли перед ІМІ щодо верифікації даних у 2022 році, коли ви тільки починали працювати над Моніторингом російських злочинів проти журналістів та медіа? І як ви долали ці виклики?
– Усі були в дуже стресовому, шоковому стані. Ніхто нічого нам не казав, що саме треба робити. В один момент 24 лютого я сіла і просто почала записувати окремо, коли побачила, що почалися злочини: Росія почала вбивати журналістів, обстрілювати телевежі, захоплювати людей, редакції. Я вже зрозуміла, що вимальовується певна тенденція. Мені вже відгукувався чимось Крим, Донбас, і я розуміла, що те саме буде відбуватися на новоокупованих територіях.
Спочатку жодної методології не було. Ми почали збирати випадки. Уже потім, коли вони накопичувалися, почали вимальовуватися категорії – фізична агресія: вбивства, поранення та обстріли журналістів, обстріли телевеж, закриття медіа, вимкнення українського мовлення. Наприклад, коли захопили редакцію “Суспільне Херсон”, коли захопили багато медіа в Маріуполі також.
Усе було дуже хаотично, всі на нервах. Я створила документ, відкрила доступ для всіх регіональних представників і кажу: “Народ, що у вас стається – пишіть кейси туди”. Звичайно, вони мали перевіряти інформацію. І ми почали оновлювати цей документ як стрічку новин. З хаосу ми створили систему – ось так і вималювалася методологія.
Щодо перевірки інформації, то додам про випадок, коли прилетіло по телевежі в Києві. Це, звичайно, вже було фактом – ти не поїдеш, не верифікуєш, бо це вже так і є, відео та фото у всіх новинах. Однак, наприклад, потребувала верифікації інформація про оператора телеканалу LIVE Євгенія Сакуна, який загинув через цей обстріл. Нам треба було уточнити: його брати як цивільного, який там загинув, чи як людину, яка виконувала журналістські обов'язки. Ми уточнили це і згодом внесли його до людей, які загинули під час виконання журналістських обов’язків.
Обстріл телевежі в Києві. Фото: Суспільне
Як не переплутати Барометр свободи слова та Моніторинг російських злочинів проти журналістів та медіа
– У нас усі ці роки виходив єдиний Барометр свободи слова, за порушення в якому були відповідальні громадяни України, а тут додався другий блок – Моніторинг російських злочинів проти журналістів та медіа. Останній виходить щомісяця 24-го числа, день початку повномасштабного вторгнення. А на початку кожного місяця ми публікуємо об'єднаний барометр, який містить два блоки: злочини росіян і порушення, які вчинили громадяни України щодо журналістів.
Одразу після початку повномасштабного вторгнення злочини проти журналістів та медіа вчиняли тільки росіяни. Через певний час, потихеньку, коли Київ за три дні не взяли, ми почали фіксувати перешкоджання журналістам уже українською стороною. Десь були погрози, когось кудись не допустили. Наприклад, ми зафіксували сплеск перешкоджань, коли СБУ почала перевіряти Києво-Печерську лавру. Досить багато випадків порушень стосовно журналістів ми зафіксували якраз там. Громадяни України, віряни УПЦ МП махали журналістам по мікрофонах, штовхали, погрожували, перешкоджали роботі. Знову ж таки, хоча фактично вони громадяни України, їхня поведінка була пов'язана із зомбуванням російською пропагандою і симпатіями до Росії.
Чому цифри відрізняються? Чиїм даним вірити: місцевих організацій чи міжнародних?
– Деякі міжнародні організації також фіксують дані про злочини щодо журналістів і медіа в Україні. І часто ці дані відрізняються від наших. Як із цим розібратися – кому довіряти і які дані, наприклад, брати медіа для своїх матеріалів?
– Ми вдячні міжнародним організаціям, що вони також фіксують злочини проти медіа та журналістів і публічно про це говорять. Тому що нам важливо, щоб про Україну чули у світі й бачили, які злочини росіяни вчиняють, зокрема проти журналістів. Росіяни це роблять цілеспрямовано, бо робота журналістів – доносити світові докази їхніх злочинів. У міжнародних організацій інша методологія, тому й дані відрізняються.
Хочу наголосити, що ІМІ має набагато більше можливостей перевірити кожен випадок, тому що ми живемо в Україні й маємо широку мережу контактів. Ми закликаємо міжнародні організації звертатися до нас, якщо є якісь спірні моменти чи сумніви щодо якогось випадку. Ми завжди допоможемо колегам верифікувати інформацію.
Реалії такі, що треба не тільки зафіксувати факт злочину Росії, а й перевірити, ким саме є потерпілі. Хто завгодно може назватися журналістом, тож ми з’ясовуємо, чи справді ця людина працювала з медіа. Ми шукаємо відповіді на безліч питань: чи ця умовна людина насправді журналіст, чи часом вона не російський пропагандист, як вона потрапила до України. Бо, наприклад, якщо хтось, порушуючи законодавство, заїхав на окуповану територію України з Росії в одній машині з російськими військовими, то хто ця людина? Якщо її поранять під час обстрілу, деякі міжнародні організації можуть зарахувати це як злочин проти журналістів. Для нас таке неприйнятно.
Різниця в цифрах може бути й через те, що колеги з міжнародних організацій враховують дані тільки з новоокупованих територій чи випадки полону журналістів лише з 2022 року, не беручи до уваги злочинів з початку війни у 2014 році. Бо, до речі, до списку полонених журналістів ІМІ внесено громадських журналістів із Криму, які в полоні ще з 2016 року. Загалом, кожен випадок неспівпадіння даних індивідуальний. Нещодавно ми запустили велику роботу з узгодження наших даних із провідними світовими організаціями, що захищають права журналістів, зокрема з “Репортерами без кордонів”. Впевнені, що покращення нашої взаємодії допоможе ефективніше захищати права журналістів.
Документування втрат. Як фіксувати правду, долаючи емоції
– Які виклики постають перед людиною, яка документує дані про російські злочини проти медіа?
– Ми стикалися досить часто з такими випадками, коли не знаєш, у яку категорію брати журналіста: загиблий під час виконання професійного обов’язку чи ні. Доводилося неодноразово повертатися до таких випадків, зв'язуватися з родичами й питати, що сталося в той момент.
Дуже травматичними для мене були випадки документації загибелі Макса Левіна й Олександра Махова. Коли ми ті новини ставили, в мене просто йшли мурахи, я досі згадую і відчуваю, як у мене дибом волосся стояло. З Максом я не була знайома особисто, але він був близький до ІМІ, ми мали спільні проєкти, робили заяви з ініціативи Макса. Саша Махов читав тренінги ІМІ для воєнкорів, консультував нас під час розроблення рекомендацій для журналістів. Це така велика втрата для нашої спільноти, дуже боляче було всім.
– Як давати раду, коли працюєш із документуванням смертей?
– Я намагаюся абстрагуватися, хоч і дуже рідко це виходить. Я думала про це і зрозуміла, що якщо буду вимикатися, то не зможу так якісно працювати. Але треба вчитися, тому що воно мене періодично накриває, і я втомлююсь від цього. Я працюю постійно з цією негативною інформацією. Давати раду з цим мені допомагає спорт.
Згадалося, як я виступала на одній з подій, тоді наша дизайнерка зробила велику інфографіку із загиблими журналістами та російськими злочинами. Я почала виступ на цьому публічному заході й не стримала сліз. Я говорю про загиблих, починаю говорити про Макса Левіна – і все, у мене стає клубок у горлі, я починаю плакати. Мені ще так соромно від того, що я плачу перед публікою. Виявилося, що в мене травма свідка. І я навіть не розуміла і не усвідомлювала цього.
Нагадаємо, Росія скоїла 829 злочинів проти журналістів та медіа в Україні за три роки та один місяць з початку повномасштабного вторгнення, за даними ІМІ.
Загалом в Україні зафіксовано 268 порушень свободи слова в Барометрі свободи слова ІМІ за підсумками 2024 року. З них 155 злочинів скоїла Росія внаслідок свого повномасштабного вторгнення в Україну.
Help us be even more cool!
