Вироки за злочини проти журналістів у 2024 році: умовні терміни, штрафи та тяжкі покарання

Ілюстрація ІМІ

Протягом 2024 року суди першої інстанції ухвалили 11 вироків у “журналістських” справах. Окрім того, Верховний Суд ухвалив чотири рішення, що стосувалися таких справ. 

З 11 вироків судів першої інстанції 10 є обвинувальними й один – виправдувальним. Перевага обвинувальних вироків (91%) свідчить про високий рівень доведеності обвинувачення, попри те що частина вироків розглядалась у спрощеному порядку. Найчастіше застосовувана судами стаття – 171 ККУ (перешкоджання журналістам): шість обвинувальних вироків і один виправдувальний. Щодо решти обвинувальних вироків:

• один був за ст. 347-1 (умисне знищення або пошкодження майна журналіста); 
• три вироки – за ст. 345-1 (погроза або насильство щодо журналіста). 

Здебільшого конкуренція сторін траплялася в судовому процесі, що має сприяти розвитку судової практики. 

Що стосується тяжкості покарань, то огляд ІМІ показує, що переважають умовні терміни або штрафи (від 850 грн). Частка обвинувальних вироків висока, але м’якість покарань може бути сигналом для перегляду ефективності механізмів правосуддя. Винятком є тяжкі злочини: шість років позбавлення волі за ч. 2 ст. 347-1 КК, справа про підпал авто журналістки Радіо Свобода і 13 років позбавлення волі за ч. 2 ст. 171 КК в поєднанні з іншими тяжкими злочинами – йдеться про держслужбовців-зрадників, які попри присягу Україні залишилися в Криму після його окупації й перейшли працювати на ФСБ РФ. 

Практика перегляду у Верховному Суді поділилася між підтвердженням провини (одна справа), виправданням підсудних (дві справи) і призначенням нового розгляду в апеляційній інстанції (одна справа). 

Протягом 2024 року не було зафіксовано вироків за такими складами кримінальних правопорушень, як ч. 2 ст. 163 (порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції журналіста), ст.ст. 348-1 (зазіхання на життя журналіста) і 349-1 КК України (захоплення журналіста як заручника).

Огляд вироків за окремими справами

Огляд нижче охоплює вироки, наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень за 2024 рік, окрім першого кварталу року (судову практику за І кв. 2024 р. див. тут). Ідеться про вироки за такими статтями Кримінального кодексу: 

• ч. 2 ст. 163 (“Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, вчинені щодо журналіста”);
• ст. 171 (“Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів”);
• ст. 345-1 (“Погроза або насильство щодо журналіста”);
• ст. 347-1 (“Умисне знищення або пошкодження майна журналіста”);
• ст. 348-1 (“Посягання на життя журналіста”);
• ст. 349-1 (“Захоплення журналіста як заручника”).

Вирок за ст. 347-1 Кримінального кодексу України

Злочини за цією статтею є досить рідкісними, тому вироків у ній також практично не зустрічається. Винятком цього року став вирок Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2024 року за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 347-1 КК (організація умисного знищення або пошкодження майна журналіста загальнонебезпечним способом). Свого часу ІМІ писав про підпал авто журналістки Радіо Свобода Галини Терещук наприкінці січня 2020 року. Отже, йдеться про вирок особі, визнаній організатором цього злочину. Підсудний стверджував, що його обмовили, але, як зазначає суд, “(п)ідстав для обмови обвинуваченого судом не встановлено, а стороною захисту не надано доказів існування таких підстав”. У вироку детально описано, як готувався підпал, та контакти підсудного з безпосереднім підпалювачем. Сторона захисту також стверджувала, що мотив підпалу саме через журналістську діяльність є припущенням, проте суд зазначив, що родина журналістів – власники авто – не мала якихось побутових конфліктів, діяльність потерпілої як журналістки є відомою з медіа, а також один зі свідків дав покази, що організатори злочину знали про належність авто журналістам. Розмір санкції – шість років позбавлення волі; крім того, присуджено стягнення компенсації моральної шкоди та компенсації за знищене авто (цивільний позов), а також вартість судових експертиз.

Вироки за ст. 345-1 Кримінального кодексу України

• Вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 7 лютого 2024 року за  ст. 28 ч. 1, ст. 345-1 ч. 2 КК України (заподіяння журналісту легких тілесних ушкоджень групою осіб) визнано винними двох підсудних. Потерпілим у справі проходив активіст громадської організації “Конституційно-правовий конгрес”, журналіст ТОВ “КПК інфо”, який 12 листопада 2021 року перебував біля річки Черемош у селі Іспас, де фіксував на камеру корчування пнів та завантаження лісодеревини. Після того як він заїхав на ділянку, виник конфлікт із кількома чоловіками, які, за твердженням журналіста, витягли його з авто та завдавали йому ударів. Як приклад позитивної судової практики можна навести цитату з мотивувальної частини вироку: “Статус журналіста пов’язується з діяльністю, яка має ознаки, зазначені у примітці до статті 345-1 КК, а не займаною посадою…” Суд відкинув посилання сторони захисту про непоінформованість підсудних щодо журналістського статусу потерпілого й базував своє рішення на показах останнього, свідків та на наданих документах про журналістську діяльність. Суд звільнив засуджених від відбування призначеного основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням на два роки.
• Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 23 серпня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості за ч. 1 ст. 345-1 КК (погроза знищенням чи пошкодженням майна щодо журналіста у зв’язку з веденням цим журналістом законної професійної діяльності). Журналіст порталу “Альтернатива.орг” у лютому 2024 року знімав зупинений за порушення ПДР автомобіль, у відповідь на що отримав погрозу розбити камеру. Підсудний свою провину визнав. У результаті – один рік позбавлення волі з іспитовим строком також один рік.
• Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 21 жовтня 2024 року депутата райради було визнано винним за ч. 1 ст. 345-1 КК (погроза вбивством щодо журналіста у зв’язку з веденням цим журналістом законної професійної діяльності). Свого часу ІМІ писав про погрози полтавській журналістці Анастасії Мацько на сесії (“Я би убіл тебя за етот відос”). Підсудний свою провину не визнавав, але слова журналістки підтвердив один зі свідків, який чув їхню розмову. Як покарання призначено пробаційний нагляд на один рік. 

Вироки за ст. 171 Кримінального кодексу України

• Вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 26 березня 2024 року, яким визнано винними двох осіб за ч. 1 ст. 171 КК. Йдеться про події, коли журналісти 1+1 та “Аверсу” навесні 2021 року прибули на пилораму – як стверджується, нелегальну, – але двоє чоловіків виштовхали їх за територію, а один з них вирвав із рук камеру й повернув її вже за територією пилорами. Підсудні стверджували, що не знали про журналістський статус осіб, які намагалися вести знімання, але суд зафіксував, що на мікрофоні було лого 1+1 і це спростовує доводи захисту. Також на дослідженому в судовому процесі відео зафіксовано, що журналісти представляються засудженим як представники медіа. Той аспект, що журналісти зайшли на огороджену територію підприємства через прогалину в паркані, а сторона захисту мотивувала виштовхування журналістів наявністю небезпечного обладнання – деревообробних верстатів, у судовому вироку по суті не був розглянутий. Обох засуджених оштрафовано на 850 грн кожного.
• Києво-Святошинський районний суд Київської області своїм вироком від 4 березня 2024 року виправдав за ч. 3 ст. 171 КК України начальника поліцейського відділення. Йдеться про подію під час місцевих виборів 2020 року, коли поліцейський у цивільному вирвав камеру з рук журналістки “КиївПост” Таїсії Кутузової. Суд встановив, що у відповідний момент у журналістки не було із собою посвідчення, оскільки вона залишила його в приміщенні виборчкому та вийшла на вулицю, де й трапився інцидент. Вона стверджує, що представлялась усно, але допитана як свідок поліцейська стверджувала, що “особисто їй” потерпіла не повідомляла про свій статус. Також суд звернув увагу, що копії посвідчення журналістки в матеріалах справи не завірені, а найменування видавника посвідчення на одну літеру відрізняється від зазначеного в ньому. Йдеться про технічну помилку: офіційним найменуванням відповідного ТОВ було “Бізнесгрупп”, тобто з вдома “п” на російський лад, а в посвідченні ця назва була надрукована з однією літерою “п”. Тому копії посвідчення були визнані неприпустимими як докази. Суд згадав навіть про відсутність редакційного завдання (наявності якого насправді законодавство не вимагає) і вказав на неконкретизованість обвинуваченням складу злочину за ч. 3 ст. 171 КК, що, на думку суду, містить кілька таких складів. Посилання сторони потерпілої на перебування окремих допитаних свідків у службовому підпорядкуванні виправданого суд також сприйняв критично.
• Вирок Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2024 року наявний у реєстрі лише в скороченому вигляді (вступна й резолютивна частини). Двох осіб визнано винними за ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 171 (вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків, здійснений за попередньою змовою групою осіб) та засуджено обох до обмеження волі на три роки зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком у два роки. Очевидно, це вирок у справі щодо впливу на журналіста УП Михайла Ткача.
• Вироком Харківського районного суду від 25 червня 2024 року засудженого визнано винним за частиною 1 статті 171 КК (умисне перешкоджання веденню журналістом законної професійної діяльності). Справа розглядалася в спрощеному провадженні, підсудна особа провину визнала. Накладено штраф у розмірі 850 грн. Йдеться про події січня 2022 року, коли підсудний штовхав камеру під час знімання сюжету про жорстоке поводження з дитиною. 
• Подібно Рівненський міський суд вироком від 19 квітня 2024 року визнав винним підсудного за ч. 1 ст. 171 КК (незаконне вилучення зібраних журналістом  матеріалів). Той визнав себе винним, справа розглядалася в спрощеному провадженні, стосувалася подій квітня 2023 року, коли підсудний у ліфті намагався вилучити флешносії в журналістів ITVMediaGroup. Санкція – знову ж 850 грн, а також постановлено компенсувати витрати на експертизу (більш ніж 7 тис.  грн). Про це судове рішення ІМІ писав раніше.
• Вироком Херсонського міського суду від 12 листопада 2024 року підсудного визнано винним за ч. 1 ст. 171 КК (незаконне вилучення технічних засобів, якими  журналіст користується у зв’язку зі своєю професійною діяльністю). Розглядалися події кінця вересня цього року, коли журналістка видання “МОСТ” Олена Гнітецька досліджувала спорудження укриттів. Директор підприємства, що виконувало роботи на об’єкті, підійшовши до неї, вибив з рук телефон, на який вона фотографувала будівництво. Телефон упав у котлован, але згодом його повернули журналістці. Підсудний свою винуватість визнав, і справа також розглядалася в спрощеному провадженні. Призначено покарання у формі штрафу 850 грн. 
• Вироком Солом’янського районного суду м. Києва від 3 липня 2024 року двох колишніх службовців СБУ визнано винними щодо переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, здійснене групою осіб за попередньою змовою, ч. 2 ст. 171 КК (а також державної зради, незаконного проникнення до житла особи, незаконного проведення в ньому обшуку з погрозою застосування насильства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб). Йдеться про службовців, які попри присягу Україні залишилися в Криму після його окупації, перейшли працювати на ФСБ. Зокрема, в березні 2015 року за рішенням так званого суду одного з районів м. Сімферополя вони проникли в житло, де були присутні на той час батьки журналістки ЦЖР і Крим.Реалії Ганни Андрієвської, вилучили там комп'ютерну техніку, флешнакопичувач, документи, які належали журналістці та ще одній особі. Підсудні на слуханнях присутніми не були (тобто розгляд був in absentia), їх представляли надані державою адвокати, які заперечували винуватість підзахисних через недоведеність належними та припустимими доказами. Проте суд з цим не погодився і призначив кожному покарання у вигляді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 

Судова практика Верховного Суду

Розпочнемо огляд практики ВС із постанови Верховного Суду від 18 березня 2024 року, про яку ІМІ вже писав у новинах. Як повідомляв ІМІ, в Житомирі 19 серпня 2021 року охоронець приватних забудов на набережній річки Тетерів схопив дерев’яну палицю і почав виганяти журналіста Олександра Крижанівського та оператора, висловлюючи погрози й лаючись. Суди нижчих інстанцій визнали підсудного невинуватим за ч. 1 ст. 171, ч. 1 ст. 345-1 Кримінального кодексу з мотивів того, що він не знав про журналістський статус потерпілого.

Зокрема, підсудний (людина літнього віку) стверджував, що представлення потерпілого як “редактора” не сприйняв як посилання на статус керівника медіа, а вважав його редактором книжок. Верховний Суд погодився з такою позицією, вказуючи, що потерпілий не ідентифікував себе як журналіста. 

Від себе додамо, що таке ідентифікування (наприклад, жилет з написом “преса” чи бейдж із прескартою на одязі) не є обов’язком журналіста. Визначено лише обов’язок представлення себе як журналіста й показування посвідчення (п. 4 ч. 2 ст. 11-1 ЗУ “Про держпідтримку медіа, гарантії профдіяльності та соцзахист журналістів”). Але й ця норма була поширена на всіх журналістів лише нещодавно, тобто вже після подій, які стали підставою для кримінального провадження. 

Проте кримінальний процес вимагає чіткої доведеності провини, що охоплює обізнаність нападника про журналістський статус потерпілого. Зважаючи на те що Кримінальний кодекс згадує буквально “журналіста” без синонімів чи підвидів цієї професії, то рекомендуємо віддавати перевагу представленню саме “журналістом” у потенційно конфліктних ситуаціях, а не “редактором”, “оператором” тощо. З огляду на суть їхньої роботи з інформацією всі вони підпадають під широке поняття “журналіст” за приміткою до ст. 345-1 КК.

Трохи раніше Верховний Суд розглянув іншу справу, що теж потрапляла до нашого поля зору в попередніх моніторингах. Ідеться про постанову від 13 березня 2024 року, якою ВС призначив новий розгляд справи в апеляційній інстанції. Раніше суд першої інстанції (який підтримала й апеляційна) визнав підсудного винним за ч. 1 ст. 171 КК та оштрафував на 850 грн. Йдеться про події на виборчій дільниці в Миколаєві ще 2014 року. Підсудним є колишній член виборчої комісії, який, за твердженням сторони обвинувачення, штовхав журналістку Корабелов.Info і вдарив її по ногах лавкою, вимагаючи, щоб вона припинила знімання. У касаційній скарзі засуджений стверджував, що прокурором і слідчим “був умисно знищений відеозапис до протоколу слідчого експерименту, проведеного на території школи, де була виборча дільниця, оскільки на цьому відеозаписі зафіксовано провокаційні дії потерпілої”. У підсудного була власна копія відеозапису слідчого експерименту, але суди нижчих інстанцій не погодилися дослідити її. Також він стверджував, що суд першої інстанції не допитав свідків захисту та не дослідив доказів, поданих цією стороною. Верховний Суд звернув увагу, що, на його думку, суд апеляційної інстанції не розглянув цей аспект у своєму рішенні.

Постановою ВС від 27 листопада 2024 року підтверджено визнання невинуватості двох осіб у контексті подій у Дніпрі в січні 2014 року (період Революції гідності), зокрема за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 171 КК (умисне перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності, вчинене за попередньою змовою групою осіб). Раніше вироком Кіровського районного суду міста Дніпра від 14 грудня 2022 року та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2024 року підсудних уже було виправдано. Сторона обвинувачення їм інкримінувала також інші статті КК (організація чи участь у масових заворушеннях з тяжкими наслідками, незаконне перешкоджання проведенню мітингів, походів і демонстрацій). Верховний Суд, зокрема, зазначив: “будь-якими доказами не підтверджується ані наявність попередньої змови обвинувачених між собою та з [іще трьома неназваними особами] щодо вчинення вищезазначених дій, ані наявність у обвинувачених умислу, спрямованого на їх вчинення, ані вчинення [підсудними] інкримінованих їм дій на реалізацію вказаної змови” (п. 40 мотивувальної частини постанови).

Верховний Суд 8 жовтня 2024 року залишив чинним вирок щодо засудження громадянина за ч. 1 ст. 171 КК (умисне перешкоджання веденню журналістом законної професійної діяльності). Водночас за іншими обвинуваченнями (організація привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) ухвалу Волинського апеляційного суду у відповідній частині було скасовано зі скеруванням справи на новий розгляд. Щодо перешкоджання журналістиці, то йшлося про події січня 2021 року в приймальні голови сільської ради  с. Підгайці, коли засуджений намагався вигнати журналістку з приймальні, шарпав, намагався вибити з її рук відеокамеру. Верховний Суд зазначив, що він “погоджується з правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій у судових рішеннях про те, що за встановлених судами обставин вина [засудженого] у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК, є доведеною і підтверджується зібраними та дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема: показаннями потерпілої... свідків... протоколами огляду місця події... огляду предметів... редакційним завданням... висновком експерта… та іншим доказами у своїй сукупності. Ці докази зібрані у встановленому законом порядку, є логічними та послідовними і підстав сумніватися в їх належності та допустимості колегія суддів не вбачає”. 

Роман Головенко, Інститут масової інформації