11 років пропаганди: як Кремль змінював інформаційну стратегію в Криму

Ілюстрація ІМІ

Минуло 11 років від початку незаконної анексії Криму Росією – події, що стала поворотним моментом у сучасній геополітиці та суттєво вплинула на систему міжнародної безпеки. Весь цей час питання повернення півострова залишалося ключовим у стратегічному порядку денному України, однак Росія систематично унеможливлювала будь-які сценарії деокупації – як військові, так і дипломатичні.

Одним з головних механізмів закріплення контролю над Кримом став масштабний процес путінізації. Спочатку це проявлялося через інформаційну політику: російські медіа цілеспрямовано формували негативний образ України, використовуючи пропагандистські наративи про “неспроможність” української держави. Згодом стратегія змінилася: як свідчать моніторинги ІМІ, приблизно з 2019 року Київ перестав згадуватися в інформаційному просторі Криму. Ця тенденція стала основою для подальшої ізоляції кримчан від українського інформаційного поля.

Паралельно тривала демографічна інженерія: Кремль стимулював переселення російських громадян на півострів, змінюючи його етнічний баланс. Водночас українська і кримськотатарська ідентичність зазнавали систематичних репресій, зокрема через обмеження на вивчення рідної мови та переслідування активістів.

Ця стратегія є класичним прикладом тактики “повзучої анексії”, де військовий контроль доповнюється глибокими соціокультурними трансформаціями, що ускладнюють реінтеграцію регіону навіть у разі зміни політичного контексту. Однак попри роки окупації українська ідентичність у Криму не зникла – опір залишається, хоч і часто набуває прихованих форм.

Як російська пропаганда тестувала Зеленського та витісняла Україну з інформаційного простору

У квітні 2019 року моніторинг кримських онлайн-ресурсів, проведений ІМІ, показав, що в місцевому інформаційному просторі ще зберігалася певна увага до політичних подій в Україні. У цей період фіксувалися не лише пропагандистські наративи щодо України, а й аналіз політичної ситуації, що, ймовірно, було зумовлене виборами президента України та перемогою Володимира Зеленського. Кремль на той момент покладав певні надії на нового українського лідера, що частково впливало на редакційну політику кримських ЗМІ.

Згідно з дослідженнями ІМІ, у 2019 році Україна ще була присутня в кримському новинному дискурсі. Водночас уже тоді простежувалася тенденція вибіркового висвітлення українських подій: деякі медіа поступово вилучали Україну зі своєї інформаційної політики, особливо після п’ятої річниці окупації.

Основним фокусом кримських медіа в контексті України стали президентські вибори, а також традиційний для російської пропаганди наратив про “зраду” в Україні – риторика, яка підкреслювала, що в державі нібито не може відбутися нічого позитивного.

Цікаво, що щодо Володимира Зеленського кримські ЗМІ на той момент демонстрували відносно нейтральний або навіть помірковано оптимістичний тон. Деякі медіа проводили опитування серед мешканців Криму про перспективи відносин між Україною та окупованим півостровом. Наприклад, Крыминформ цитував думки сімферопольців, які “сподівалися на покращення” та вірили в можливу “лояльність” Зеленського до Криму. Водночас навіть у таких матеріалах підкреслювалося, що “різких змін очікувати не варто”, що відповідало загальному наративу Кремля – утримувати контроль над півостровом, одночасно тестуючи гнучкість нової української влади.

Скриншот ІМІ із сайту “Кримінформ”, 2019 рік

Деякі ресурси навіть запрошували “простого парня” Володимира Зеленського відвідати окупований півострів та визнати анексію Криму.

Скриншот ІМІ із сайту “РИА Новости Крым”, 2019 рік

Незважаючи на реверанси в бік Зеленського, більшість новин про Україну подавалися кримськими ресурсами в негативному контексті. Станом на 2019 рік вони активно використовували наратив про “державний переворот у 2014-му”. 

Скриншот ІМІ із сайту “Крымское информационное агентство”, 2019 рік

Ще одним ключовим наративом, зафіксованим у моніторингу ІМІ, стала теза про нібито “геноцид російськомовного населення” в Україні. Російська пропаганда просувала мовні наративи ще до 2014 року. Вони отримали новий виток у 2019-му, після ухвалення Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. Російські та кримські медіа представили цей закон як загрозу для російськомовних громадян України, спотворюючи його зміст і прирівнюючи мовну політику України до “геноциду”. Водночас у той період у кримському інформаційному полі ще зберігалася певна очікуваність щодо нового президента Володимира Зеленського. Деякі кримські видання висловлювали сподівання, що він може переглянути або скасувати мовний закон.

Цей наратив ілюструє ширшу стратегію російської інформаційної війни: використання мовного питання для розколу українського суспільства та делегітимізації української влади. У 2019 році Кремль тестував реакцію Зеленського, зокрема через інформаційний тиск у Криму, проте згодом, коли стало очевидним, що змін у мовній політиці не відбудеться, цей наратив поступово втратив актуальність у кримських медіа.

За даними ІМІ, 2019 року російські медіа активно висвітлювали події в Криму, формуючи головний наратив про “неабиякі покращення” на півострові. Згідно з моніторингом ІМІ, на той час новини про успішний розвиток Криму посідали перше місце серед усіх російських матеріалів, де згадувався півострів (33%). Риторика російських інформресурсів нагадувала стиль радянської пропаганди, де інформаційна політика будувалася на демонстрації “успіхів” у керованому режимом регіоні.

Від демонізації до ігнорування

Поступово увага до України в кримських медіа знижувалася. Уже на початку 2020 року ІМІ зафіксував тенденцію до ще більшого інформаційного віддалення Криму від материкової частини України.

Попри цю тенденцію, станом на 2020 рік у кримських медіа ще існували рубрики, присвячені Україні. Наприклад, на сайті “Крыминформ” продовжувала функціонувати рубрика “На Украине”, однак контент у ній був спрямований виключно на демонізацію українських подій. Серед основних тем у кримських ЗМІ про Україну домінували:

• Арешти проукраїнських кримчан – подавалися як необхідний захід боротьби з “екстремізмом”, що мало на меті виправдання репресій проти громадян, які не прийняли російської окупації.
• Внутрішня політика України, діяльність Зеленського – висвітлювалися з обережністю, спочатку з надіями на зміни, а пізніше з критикою та очікуваним розчаруванням.
• Проблеми з водопостачанням – кримська влада активно перекладала відповідальність за водну кризу на Київ, використовуючи це як додатковий аргумент для зміцнення антиукраїнських настроїв на півострові.

Також зберігалися наративи, що пов’язували Україну з Майданом як символом хаосу та політичного безладу. Отже, інформаційна політика кримських медіа поступово трансформувалася від активної пропагандистської війни проти України до стратегії поступового ігнорування її існування. Це відповідало довгостроковій тактиці Кремля – закріплення ідеї про те, що Крим є інтегрованою частиною Росії, а Україна не має жодного стосунку до його майбутнього.

Як кримська пропаганда розпалювала геноцидну риторику після вторгнення

Після початку повномасштабного вторгнення наративи кримських пропагандистів змінилися та стали містити геноцидну риторику щодо українців. Улітку 2022 року моніторинги ІМІ зафіксували матеріали, що містили знелюднення українців та перекладання відповідальності за війну на Захід. Емоційність російської дезінформації в кримських медіа значно посилилася, про що свідчило використання термінів “нацисти”, “націоналісти”, “нелюди” в новинах про українську армію.

У цей період знову зросла кількість новин про Україну в кримських медіа. Окрім значної кількості новин безпосередньо про воєнні дії, особливу увагу кримські пропагандисти приділяли окупованим територіям Херсонської області. Створювався наратив про “єдність окупованого півдня” та об'єднання цих територій з Росією. РФ зображувалася як країна, яка нібито піклується про окуповані території та відбудовує їх. Йшлося і про те, що новоокуповані території планують назавжди приєднати до Росії.

На цей наратив припадало 40% матеріалів про Україну в кримських інформресурсах. 

Другим за популярністю був кремлівський наратив про те, що Україна перебуває “під управлінням” західних країн і що Європа та США бажають розділити Україну.

Скриншот ІМІ із сайту “РИА Новости Крим”

Протягом усього 2022 року кримські ресурси поширювали фейки про іноземних найманців, що воюють за Україну, про “біолабораторії НАТО” та про начебто створення в Україні брудної бомби. Наприклад, вони цитували офіційну представницю МЗС РФ Марію Захарову, яка говорила, що на території України воює “8 тисяч найманців із 60 країн світу”.

Як свідчать моніторинги ІМІ, зацикленість кримських медіа на дезінформації щодо України зберігалася до кінця 2022 року. За даними ІМІ, в листопаді 2022 року майже половина (43%) інформації в кримських ЗМІ була так чи інакше пов'язана з Україною, тоді як на інші інформаційні приводи припало 57% матеріалів.

Усі згадки про Україну в проросійських кримських медіа були агресивною воєнною пропагандою Росії, спрямованою на розпалення ненависті до України, яку змальовували як щось небезпечне і страшне. 

Замовчування війни та конструювання міфу про “благополучний Крим”

Кардинальні зміни у висвітленні України в кримських медіа відбулися на початку 2023 року. Незважаючи на регулярні атаки українських дронів по території півострова, місцеві ЗМІ майже одночасно припинили писати не лише про Україну, але й загалом про війну.

Ця тенденція посилилась у 2024 році. Згідно з дослідженням ІМІ, на початку року лише 5% матеріалів у кримських медіа стосувались України навіть на тлі активних бойових дій. 

Географічне прив'язування новин Криму

Далі тема війни загалом відійшла на п’яте місце за рівнем висвітлення – лише 6% новин містили згадки про бойові дії, і переважна більшість із них була присвячена вшануванню пам’яті “героїв СВО” (“спеціальної військової операції”). У російській пропагандистській моделі війна відбувається “десь далеко”, і навіть прямі удари по території Криму не стають приводом для її обговорення в публічному дискурсі.

Моніторинг засвідчив, що на початку 2024 року головними наративами російської пропаганди в кримських медіа було уявне щасливе життя на півострові та соціальна спрямованість дій окупаційної влади, а також систематична і нав’язлива русифікація населення півострова.

Фактичне замовчування війни в кримських ресурсах у 2024 році виконувало дві основні функції. По-перше, це створення ілюзії “недоторканності” Криму та незворотності його інтеграції в Росію. По-друге, це заміщення реальних повідомлень про фронтову ситуацію матеріалами про загиблих кримчан у лавах російської армії, що використовується для консолідації суспільства навколо ідеї самопожертви заради “батьківщини”.

Як Кремль використовує історію, релігію та патерналізм для контролю Криму

У 2024 році основний фокус російської пропаганди в Криму змістився з прямих політичних та військових наративів на теми культури, літератури, історії та релігії. Прокремлівські кримські медіа використовують ці сфери як ключові інструменти для русифікації та формування контрольованої ідентичності населення.

Один із провідних методів інформаційного впливу – культурна ностальгія. Регулярно в кримських ресурсах публікуються матеріали, що романтизують радянське минуле, популяризуючи радянське кіно, мультфільми та літературу. Такий підхід спрямований на закріплення в масовій свідомості ідеї, що Росія є спадкоємцем “великої культурної традиції”, а українська культура, як ідентичнісний компонент, не має права на існування в кримському інформаційному полі.

Також активно використовується перекручена історична риторика. Зокрема, просуваються наративи про “споконвічно російський Крим”, історичну “єдність” півострова з Росією та нібито “незначну роль” України в його історії. Будь-які спроби осмислення багатонаціонального минулого Криму, зокрема ролі кримських татар, або згадки про українську культурну спадщину на півострові свідомо витісняються з публічного дискурсу.

Значну роль у формуванні інформаційного простору Криму відіграє Російська православна церква (РПЦ), яка використовується як релігійний та ідеологічний інструмент. Через підконтрольні РПЦ медіа насаджується ідея про “традиційні цінності”, які мають підтримуватися державою, а будь-які альтернативні погляди оголошуються “західним впливом”, що нібито становить загрозу суспільству.

На думку експертів ІМІ, дії Росії у формуванні інформаційного простору Криму спрямовані на створення і закріплення патерналістського мислення в місцевого населення. Російські медіа систематично формують уявлення, що влада (включно з військовими, РПЦ і місцевими адміністраціями) забезпечує всі потреби суспільства – від соціального захисту до благоустрою. У патерналістській моделі громадян спонукають пасивно очікувати розв'язання проблем від держави, а будь-які спроби самостійної активності або критики зображаються як небезпечні або марні. Пропаганда акцентує на тому, що без державного захисту суспільство стикається з небезпекою (війна, злочинність, “ворожий Захід”). Російська православна церква та історичні наративи підсилюють патерналістське мислення, нав’язуючи ідею, що лише “традиційні” цінності, контрольовані державою, є правильними. У результаті люди починають сприймати власну безпорадність як норму, делегуючи відповідальність за всі аспекти життя (економіку, благоустрій, навіть ідентичність) державі.

Ця модель дозволяє Кремлю мінімізувати ризики соціального невдоволення в Криму, створюючи ілюзію, що будь-які труднощі тимчасові та під контролем держави. У довгостроковій перспективі такий підхід сприяє зниженню рівня політичної суб'єктності кримчан, роблячи їх залежними від наративів, які просуває держава.

***

Стратегія Кремля має свої вразливості. Відсутність об'єктивної інформації та спроби приховати загрози можуть призвести до криз інформаційного контролю. Будь-які значні події – від активізації українських воєнних дій до економічних потрясінь – можуть викликати різке зростання попиту на альтернативні джерела інформації. Хоча Кремль активно обмежує доступ до незалежної інформації, повністю ізолювати кримське суспільство в цифрову епоху неможливо. Водночас Кремль реагує однотипно і передбачувано – вдається до посилення пропаганди або посилення репресій проти тих, хто шукає незалежні новини. Це створює ефект підриву довіри до держави – навіть серед лояльної аудиторії. Крім того, репресивна модель потребує значних ресурсів і провокує латентний спротив, який може посилюватися зі зростанням воєнного тиску на півострів. Зрештою, Кремль опиниться в пастці власної інформаційної політики. За сприятливих зовнішніх умов навіть відносно стабільний інформаційний контроль у Криму може похитнутися – особливо якщо активно діятимуть альтернативні й незалежні джерела інформації.