Ромські медіа – наскільки "ромські", наскільки "про ромів" і наскільки "для ромів"

Фото – advising.utah.edu

Винесене в заголовок питання не банальне і не позбавлене суті з кількох причин. Історія "національних" медіа ще досить нещодавно, за часів радянських режимів у нашій частині Європи, не була веселковою: редакторів арештовували, диктували "політику партії", через що чимало представників громад відверталося від видань. Приміром, у Польщі від передплати української газети "Наше слово", заснованої в 1956 році, невдовзі відмовилося чимало лемків, які шукали в газеті можливості повернутися на землі, звідки вони були депортовані 1947 року в межах операції "Вісла". А цього не могло статися, бо заснування зазначеної газети милостиво дозволили польські комуністи якраз для того, щоб затримати їх у місцях розселення. Дослідник ромських медіа з Одеси Сергій Єрмошкін пише [1], що журнали, які виходили в СРСР у 1920–1930-х роках "на циганській мові", не можна вважати апріорі "ромськими", оскільки вони підпорядковувалися НКВД і мали на меті "вести циганську роботу". Так було і за нацистської окупації, коли газети, що виходили в Україні, сміливо називалися "німецькими з українськими літерами".

Що важливіше: про чи для?

Інше питання: медіа для меншини чи про меншину? Засновниця празького місячника "Український журнал" Ленка Віх (дів. Кнап – чеськ. Vichova, Knapova), який виходить на три країни Євросоюзу з 2005 року, говорила, що видання не є про українців у Чехії, Польщі й Словаччині, а ДЛЯ них. Простіше кажучи, не описувати те, які танці були на черговій новорічній Маланці чи які вірші читали на Шевченківських днях, а про те, яку національну політику формують уряди, що відбувається в Україні й чи колись вона про них упом’янеться.

Проте, звісно, меншинне видання так чи інакше не може не висвітлювати суспільного і культурного життя "своїх" людей, історії цієї групи, бо, можливо, окрім них, цього робити просто нікому. Оскільки, приміром, у "материнській" країні до них нікому немає діла, і тут Україна є зразковим прикладом занедбання автохтонних "діаспор" у країнах-сусідах та "нових", заробітчанських діаспор. Або ж такої країни не існує, як у випадку ромів, гагаузів, кримських татар (тут ще додається поняття корінного народу, але в разі РФ, яка окупувала Крим, про це дискутувати не доводиться). Свого часу історик та журналіст із Перемишля Богдан Гук озвучив тезу, що, якщо вони в Польщі не пропишуть вчасно своєї історії, цього не зробить ніхто. І, ніде правди діти, українцям у Польщі це вдається якнайкраще з усіх навколишніх "окрайців" українського етнічного материка.

Ще одна проблема, на яку не всі меншини зважають, – це донесення правди про себе іншим. Можна б було припустити, що, приміром, газета українців Польщі "Наше слово" не дбає про донесення інформації до поляків, але, вочевидь, більше йдеться про цілий набір чинників: а) прагнення збереження мовної ідентичності й чистоти своїх читачів і самого видання; б) використання на сторінках газети лемківської говірки, що було б неможливим у польськомовному варіанті; в) брак коштів, які видання отримує з дотації державного бюджету Польщі. Тому перекладаються лише найважливіші тексти й виставляються на сайт.

В Україні також є, вочевидь, меншини, яким не залежить на поширенні своєї рації. Натомість прикладом того, як можна і треба працювати меншинному ЗМІ не лише для своєї аудиторії, є львівська польськомовна газета "Kurjer Galicyjski", заснована Мирославом Ровіцьким, який помер цього року. У травні газета зробила розгорнуту рецензію на книгу одного з авторів цих слів, присвячену перехресній до поляків в Україні меншині – українцям з Польщі, а власне на "Вигнані на степи. Депортація українців з Польщі на Південь України в 1944–1946 роках".

Натомість цілком інша річ, коли меншина глобально зацікавлена в покращенні власного образу в суспільстві. Як написала у своєму дослідженні [2] киянка Валентина Коцюба на прикладі ромів, "ситуація є доволі несприятливою для створення і розвитку ромських ЗМІ, які б фахово і професійно розповідали про ромські спільноти у світі та в Україні зокрема, ознайомлювали широкий загал з історією та сьогоденням ромського народу, розвіювали стереотипи й міфи, які були нав’язані українському суспільству про ромів". Постає питання, як це робити, щоб і меншина була задоволена, і етнічна більшість як мінімум не роздратована (у тій же Польщі постійно лунають заклики перестати фінансувати "бандерівське "Наше слово").

Розглянемо цю проблему, власне, на прикладі ромів в Україні та їхніх ЗМІ.

Які медіа можна вважати ромськими?

На думку одесита Єрмошкіна, "ЗМІ, засновані та фінансовані лише ромами особисто або ромськими підприємствами, партіями, неприбутковими організаціями, благодійними організаціями чи фондами, які існують на особистий кошт ромів і таких організацій, однозначно і безперечно входять до поняття "ромські ЗМІ". Він пояснює, що, оскільки такі фонди отримують фінансування переважно із зовнішніх джерел, грантодавці здебільшого не цензурують видання, не втручаються у творчий процес, а лише контролюють виконання договорів, то такі медіа можна вважати незалежними. Отже, вважає дослідник, "ромським медіа можна вважати ЗМІ – друковане, електронне, яке засноване ромами, виступає від їхнього імені та в інтересах ромів, а головне – несе перед ними відповідальність".

Класичною під цим оглядом була газета "Романі Яг" ("Циганська ватра"), що виходила в Ужгороді з 1999 до 2007 року двічі на тиждень. Наклад 2500 примірників (спершу 5000), обсяг 10 сторінок. Із 2003 року стала всеукраїнською. Як стверджували видавці, яким було Закарпатське циганське культурно-просвітнє товариство "Романі Яг", – це була єдина на той час на теренах СНД газета для ромів. Фінансування товариство отримувало від Міжнародного фонду "Відродження". Особливістю газети було те, що поширювалася вона "ромською поштою" до майже 40 ромських організацій та до передплатників, тож вже у 2000 році її почали називати ромською народною. "Головне завдання нашої газети – щоб наш народ отримував інформацію від такого друкованого видання, яке існує безпосередньо для ромів і не тільки відображає, але й захищає його інтереси", – казав її шеф-редактор Аладар Адам. Довголітнім редактором газети була Євгенія Навроцька.

"Романі Яг" виходила переважно українською мовою, деякі матеріали та назви рубрик мали аналоги ромською на основі кирилиці. Також окремі матеріали публікувалися російською та угорською, яка для певної частини ромів Закарпаття є основною (у вигляді вкладок). Постійні рубрики "Романі Яг": "Ромські громади", "Світ і ми", "Права ромів", "Освіта", "Культурна спадщина", "Творчість", "Долі людські" висвітлювали життя ромської етнічної групи краю, спростовуючи негативний стереотип образу циган. Подібний приклад товариства "Романі Яг" наслідувала організація "Ром сом" (голова – Аладар Пап), яка в лютому 2000 року започаткувала випуск щомісячної інформаційної листівки формату А-4 під назвою "Ром сом" (зрештою, виходила лише у 2000 році накладом 300 примірників).

Валентина Коцюба, яка проаналізувала річний випуск "Романі Яг" за 2005 рік, зазначає, що газета була досить чітко структурованою:

• перша сторінка – новини, найактуальніша подія, тенденція, явище;
• друга-третя – міжнародні новини, державна політика щодо ромів;
• четверта-п’ята – аналітичні матеріали соціальної та правової проблематики;
• шоста-сьома – аналітичні матеріали соціальної та правової проблематики;
• восьма-дев’ята – культура та мистецтво;
• десята – гороскоп ("Поради від Ради"), рецепти, прислів’я, анекдоти, уроки для недільних шкіл.

Дослідниця зазначає, що також публікувалися курси ромської мови, матеріали про життя інших етнічних громад Закарпаття, етнографічні дослідження. Мережа кореспондентів була з цілої України. Уболіває, що газета перестала існувати через припинення фінансування. Цікаво, що, окрім фонду "Відродження", у 2005–2006 роках виходила за підтримки Європейської комісії та Інституту відкритого суспільства. У 2007 році один випуск профінансував співак Євген Ґудзь.

Утім, як зазначає Коцюба на початку свого матеріалу, існує кілька причин, проблематичних назагал для існування медіа друкованого типу для ромів: а) низька освіченість етносу – буквально неможливість процесу читання взагалі; б) відсутність кодифікованої національної (в Україні) мови ромів, які говорять низкою діалектів або не знають мови взагалі (ця, власне, проблема почала розв'язуватися з ініціативи каховського етнолога Януша Панченка, який зініціював об’єднання кількох діалектів на основі української абетки); в) неможливість самоокупності медіа через низьку платоспроможність ромів, отже залежність від зовнішнього (грантового) фінансування. Мирослав Горват, один із закарпатських ромських журналістів та активістів, констатував 2019 року, що "відновлення випуску всеукраїнського двотижневика газети "Романі Яг" у друкованому чи електронному вигляді не викликає зацікавленості як з боку держави, так і з боку недержавних фондів та донорів" [3].

Сергій Єрмошкін, провівши невелике (108 осіб) опитування серед ромів Одещини щодо їхнього стосунку до ЗМІ, дійшов висновку, що "друковані ромські ЗМІ і для ромів ЗМІ майже вичерпали себе і не можуть вже відігравати тої об’єднавчої ролі, яку мали в доінтернетівську добу. А економічні умови роблять такі ЗМІ фактично нежиттєздатними, як ми й бачимо в нашій внутрішній історії: і одеська газета "Романіпе" поч. 1990-х років, і закарпатська газета "Романі Яг" та журнали "Мірікля" (укр. "Намисто" – ромський жіночий повнокольоровий журнал українською мовою, тираж 500 примірників, кількість сторінок від 27 до 34, вийшло чотири випуски протягом 2007 року. – Авт.)  і "Кгаморо" (укр. "Сонечко" – ромський дитячий журнал, наклад 1000 екз., виходив лише 2002 року. – Авт.) і київський журнал "Рома андо Україна" і бюлетень "Романо чачімо" не витримали, на мій погляд, перш за все соціальних умов нашої ромської громади: вони просто були надто слабко затребувані, навіть справді народна "Романі Яг".

І який із цього вихід?

Електронні ЗМІ – панацея чи лише провідник?

На думку Сергія Єрмошкіна, електронні медіа власне і є тими сучасними, "і саме вони "поклали" на себе роль висвітлення ромської тематики. І саме за ними майбутнє". У Закарпатті таку роль після занепаду друкованих ЗМІ взяли на себе телепрограми "Романо джівіпен" – "Ромське життя" (була також окрема радіопрограма з такою ж назвою) та "Романо лав" ("Ромське слово"). Перша виходила на державному каналі "Тиса-1" у 2007–2018 роках, друга почала виходити на приватному телеканалі "21 Унгвар – 21 Ужгород" з початку 2019 року і донині. Місія цих інформаційних ресурсів надзвичайно важлива: висвітлити життя ромських громад,  розповісти про їхню культуру й традиції, а найголовніше – дати ромам можливість самостійно говорити за себе.

"Романо джівіпен": за державні гроші

Перший випуск програми "Романо джівіпен" ("Ромське життя") вийшов в ефір 8 квітня 2008 року, в Міжнародний день ромів (підготовка велася з 2007-го). Спершу – як пілотний проєкт передачі ромської громадської організації "Лаутарі" за фінансової підтримки Міжнародного фонду "Відродження" (керівник організації та автор ідеї Віллі Пап старший). Велику роль у становленні та запуску програми "Романо джівіпен" відіграло тодішнє керівництво Закарпатської телерадіокомпанії "Тиса-1" (нині "UA: Закарпаття"), а саме Євген Шишков та Валентина Пастухова.

Згодом була створена редакція програм мовами національних меншин. Вона об’єднала русинську, ромську та російську редакції. На початку роботи редакцію очолювала Віра Кобулей. Нині редакцією керує Катерина Лазаревич. Першим відповідальним редактором новоствореної програми "Романо джівіпен" став Олександр Коробко, а функції ведучої виконувала ромка Розалія Полікарпова. З вересня 2009 року до редакції програм мовами національних меншин були запрошені Євгенія Навроцька та Мирослав Горват (останній також працював під керівництвом Навроцької в "Романі Яг" фотокореспондентом і журналістом цієї газети). Фактично з 2009 до 2015 року сформувався новий колектив.

Як пише в цитованому вже дослідженні Мирослав Горват, "з вересня 2009 року колектив ромської редакції підготував понад триста випусків телевізійної програми "Романо джівіпен" на різну тематику, яка охоплює практично всі сфери життя ромських громад Закарпатської області, України та світу, зокрема з історії та культури, правозахисту, освіти, охорони здоров’я, працевлаштування, життя ромських громад, ромського міжнародного громадсько-політичного руху".  Також у межах програми був сформований кіноархів фільмів на ромську тематику (до нього ввійшли стрічки "Останній табір" (1936),  "Чорнушка" (1937), "Заєць над прірвою", "Грішні апостоли любові" (1999),  фільм про ромський Голокост "Живі свідчать" (2012). Також створено серію журналістських розслідувань, що допомагають у розв'язанні актуальних проблем ромського життя. Вони розподілені за темами: "Робота", "Житло", "Освіта", "Охорона здоров’я".

Наприкінці 2015 року Мирослав Горват став депутатом Ужгородської міської ради і перейшов на іншу роботу. З квітня 2016 до липня 2018 року автором та ведучим програми "Романо джівіпен" працював Віктор Човка, молодий ромський обдарований юнак. З другої половини 2018 року, як пише М. Горват, "через об’єктивні обставини, умови для належної підготовки та випуску в ефір програми "Романо джівіпен" змінилися". Наразі у зв’язку з реорганізацією суспільного телебачення програма "Романо джівіпен" перебуває в "депресивному" стані. Зв’язок з ромською громадою пропав, оскільки в редакції наразі не працюють роми.

"Романо лав": за приватні кошти

Певним чином інформаційний вакуум у сфері ромських телевізійних ЗМІ змогла заповнити нова телепрограма "Романо лав" ("Ромське слово"), яка почала виходити в ефір на приватному телеканалі "TV21 Ungvár", якому належить 50% ефірного мовлення телеканалу "21 канал". Ініціативу в заснуванні такої програми виявило керівництво TV21 Ungvár та Товариство угорської культури Закарпаття. Як пише Мирослав Горват, 75% мовного контенту програми "Романо лав" становить українська мова, а 25% – ромська, угорська та російська мови.

"Лав" – по-циганськи "слово", а слова слід чути, аби життя, що вирує поруч, не лякало!" – саме такими словами вийшла в ефір наприкінці 2018 року перша програма "Романо лав". Також автори проголошують: "Ми живемо поруч, але не завжди з вами. Ви звикли остерігатися нас, оточивши своє життя стереотипами, комплексами й упередженнями. "Романо лав" – програма, яка запрошує вас у яскравий, проте подекуди сповнений проблемами світ ромів. Зазирніть і переконайтеся: у нас набагато більше спільного, аніж того, що різнить".

Декларована місія програми має на меті надати голос ромам та іншим національним меншинам Закарпаття поширювати інформацію про культуру, життя, безпеку та захист прав національних меншин в Україні. Розповідати про етнонаціональну політику та окремі державні програми у сферах освіти, охорони здоров’я, соціальної сфери. Висвітлювати різні заходи та ініціативи. Полегшувати спілкування і взаєморозуміння ромів з неромами на рівні України та ЄС. Стати інструментом міжнаціонального об’єднання та міжкультурного діалогу в поліетнічному Закарпатті.

Автором нової ромської програми став Віктор Човка, етнічний ром із двома вищими освітами (закінчив економічний факультет Ужгородського університету та психологію Карпатського Університету ім. Августина Волошина). Також навчався в Центрально-Європейському університеті за спеціальною сертифікованою програмою для ромів "RELP" (Roma English language program) у Будапешті. Над створенням контенту "Романо лав" працюють теж Валерій Коломієць – режисер, Іван Еней – оператор, Тетяна Вашаргелі – головний редактор, Золтан Кулін – директор та продюсер TV "21 Ungvar – Ужгород".

Вихід програми щотижня, тривалість – 15 хв. На сьогодні редакцією "Романо лав" створено 68 телевізійних програм за тематикою історія та культура, мистецтво, освіта, соціальна сфера, громадське життя, міжнародна сфера, спорт, працевлаштування ромів.

Програма "Екіпаж" про роботу ромів-вантажників на сучасному сміттєвозі. Машина проїздить щодня до 100 км Ужгородом, пішки хлопцям доводиться проходити до 20 км. Мова програми – ромська з українськими субтитрами:

Діяльність телепрограми "Романо лав" сприяє руйнуванню негативних стереотипів про ромів, створенню умов для об’єктивнішого сприйняття й розуміння цієї національної меншини в українському суспільному просторі. Інформаційний продукт, який поширює програма, не просто "цікавий", а показує ромів сильними успішними людьми, які досягли своїх цілей у житті. Цінність також у тому, що програма може стати гарним прикладом для створення схожих ініціатив і в інших регіонах України. Для об’єктивного та різнобічного висвітлення життя ромських громад Закарпаття, сприяння толерантному ставленню до представників національних меншин, зниження рівня недовіри до них, зменшення мови ворожнечі в ЗМІ.

Як приклади різнобічної тематики "Романо лав" Мирослав Горват наводить: про ромську традицію прикрашати травневі дерева, про життя ромів у Львівській області, про відзначення Міжнародного дня ромів у Мукачеві, про музичну династію Горватів з Ужгорода.

Програма "Барабанщик" про ударника "Пап-джаз-квартету" Едуарда Адама. Квартет є організатором щорічного міжнародного фестивалю ромського джазу "Пап-джаз-фест". Мова програми – українська.

Радіофронт

У 2015 році в Києві розпочало свою діяльність Ромське радіо "Chiriklo" (з ромської означає "пташка"). Chiriklo знайомило слухачів з історією ромської музики, її сучасними напрямами в Україні та світі, подавало інтерв'ю з музикантами. З програм можна було дізнатися й про історію та культуру ромів, їхнє сучасне життя в різних регіонах України та поза її межами.

Chiriklo мовило українською (75% контенту) та ромською (25%). Наразі Ромське радіо "Chiriklo" має активну сторінку у фейсбуку, де можна довідатися багато корисної інформації. Приміром, у співпраці з Міжнародним жіночим ромським фондом "Chiriklі" розроблено проєкт інфокампанії, присвяченої медіаторам – ромським соціально-медичним посередникам та посередницям, які допомагають ромам інтегруватися в суспільство. Їх наразі в Україні підготовлено 74 особи. В її межах видано брошуру "Ромське посередництво: українські історії успіху". До кампанії долучилася авторитетна медіаорганізація "Internews Ukraine".

ІНТЕРНЬЮЗ ПРО ПОСЕРЕДНИКІВ:

Internews Ukraine - Posts | Facebook

КОМЕНТАР:

Ольга Веснянка, правозахисниця, медіатренерка, журналістка Ромського радіо "Chiriklo":

– Що взяли громадяни України від вашого радіо, роми й не роми, які були відгуки, що пропонували. Наскільки виправданим було існування цього ресурсу?

Сказала б, що Ромське радіо "Chiriklo" зараз існує як проромський медіахаб. Так, у нас була тривала кількарічна історія подкастів і радіопрограм, включно з етером на Громадському радіо. На Громрадіо вийшло понад 55 випусків програми з ініціативи нашого колеги, ромського діяча Федора Кондура, яку підтримав Андрій Куликов [інтерв’ю Федора Кондура тут]. Ці програми готувала я, а також Федор Кондур, долучалися ромські активісти Петро Русанєнко, Юліан Кондур. Джингли, що оформлювали подкасти, озвучені знаним ромським журналістом у Європі, радіолегендою ромських радіо – Орханом Галюшем. У різний час нашими волонтерами були  Роман Зіменко, Олена Вайдалович, Ельвіра Попенко та інші.

Зараз на сторінці медіа у фейсбуку й часом через розсилки ми інформуємо про ромських жінок в Україні, новини у сфері правозахисту, різні ромські ініціативи, у тому числі культурні чи молодіжні. Нещодавно, чому дуже рада, висвітлювали місцеві вибори, з нами співпрацювали ромські кореспонденти й кореспондентки в п’яти областях України. Таке медіа дуже потрібне через те, що в нас, як у ромської ініціативи, є довіра громад і ромських активістів і активісток. Тішуся численним відгукам і коментарям, особливо коли йдеться про добрі побажання, захоплення успіхами в ромському русі з різних громад. Протягом цих років були ще різні ідеї з підготовкою програм для регіональних чи національних телерадіокомпаній, втім це не так просто налагодити.

– Який формат медіа треба зараз ромам?

З огляду на специфіку користування медіа і знання мов (наприклад, деякі наші співрозмовниці не читають українською чи російською чи віддають перевагу перегляду відео) найкраще користуються популярністю відеоблоги, мультимедійні матеріали.

Мені подобаються ініціативи, які виникають останнім часом у ромської молоді: це і флешмоби на кшталт "Ромський спадок", чи відео в рамках правозахисного флешмобу "Рома – це Україна", чи "Радванка news" тощо. Думаю, такий формат найкращий. Водночас, кажучи про зобов’язання чи можливості держави, лише на Закарпатті функціонувала ромська телепрограма на Суспільному, такої програми, нехай і українською, не вистачає, наприклад, в Одесі, де в області мешкає численна ромська громада. Водночас усе ще замало коректних матеріалів у пресі, в інтернет-виданнях та на телеканалах на ромську тематику. Особливо якщо порівнювати з некоректними або тими, які межують з розпалюванням міжнаціональної ворожнечі.

Що у висновку

Незважаючи на позитивні моменти в ромському житті ЗМІ, слід зауважити, що ситуація на сьогодні є досить невтішною. Проблема дискримінації та насильства щодо ромів знаходить недостатнє висвітлення в різних українських ЗМІ, а подекуди просто замовчується, щоб уникнути небажаного міжнародного розголосу. Також через певну "закритість" ромських громад практично не відбувається об’єктивне висвітлення в ЗМІ "залученості" чи "включення" ромів до культурних, спортивних, соціально-економічних та громадсько-політичних процесів.

На відміну від українських реалій, ромські масмедіа тих країн Європи, де проживає численна ромська національна меншина, де є гарантії та підтримка з боку держави щодо розвитку масмедіа національних спільнот, перебувають на високому професійному рівні. Приміром, у кожній сусідній з Україною європейській країні, де проживає численна ромська громада, існують потужні інтернет-ресурси, які висвітлюють ромську тематику "позитивно". Так, у Чехії це сайти www.romea.cz, www.rommuz.cz, www.dzaniben.cz. В Угорщині це www.romnet.hu, dikhtv.hu, www.oronk.hu, cigany.lap.hu. У Словаччині це www.gipsy.sk/romske-media, romovia.sme.sk, www.gipsytv.eu, www.radioroma.sk. У Румунії це romanobutiq.ro.

Ромська національна меншина Угорщини становить великий відсоток загальної кількості населення. Відповідно, роми представлені в органах влади, мають свої потужні громадські організації, правозахисні центри, заклади освіти та культури. Найвідомішим ромським телевізійним каналом є "Дікх ТВ" (Dikh TV). "Дікх ТВ" широко представлений різними  каналами комунікації – як через власний інтернет-сайт, так і в соціальних мережах, у формі ютуб-каналу. А з 2019 року "Дікх ТВ" став можливий для широкого перегляду засобами супутникового телебачення. Інформаційний контент програм телеканалу складається з музики, культурних сюжетів, серіалів, інтерв’ю та новин.

Політика підтримки національних меншин країн Скандинавії є яскравим прикладом турботи про культурний розвиток та інтеграцію в суспільство представників різних націй. Наведемо приклад Швеції, де роми мають потужну підтримку як з боку держави, так і з боку неурядових організацій, зокрема в інформаційній сфері. Найвідомішим ромським масмедіа Швеції є радіо "Романо" (Radio Romano), яке можна послухати за лінком https://sverigesradio.se/radioromano. Журналістський колектив радіо "Романо" працює у столиці країни Стокгольмі. Формат радіо "Романо" – це 30-хвилинні щоденні інформаційні радіоновини ромською мовою. Контентом є, власне, новини, інтерв’ю, ромська музика. Останнім трендом радіо "Романо" є потужна інформаційна кампанія (ромською мовою) щодо проблеми Ковід-19.

У Нідерландах, в Амстердамі, завдяки зусиллям відомого ромського журналіста, громадського діяча Орхана Галіуса (Orhan Galjus) було створене в далекому 1992 році ромське радіо "Патрін" (Radio Patrin). Радіо успішно працює і до сьогодні, його можна слухати за лінком https://www.radiopatrin.net/. Радіо "Патрін" позиціює себе як "майбутня загальноєвропейська медійна мережа новин, продукована ромами". Наразі до складу новинної мережі "Патрін" (PATRIN NEWS NETWORK) входять корпункти в  Україні (м. Київ), Туреччині (м. Мерсін), Молдові (м. Кишинів) та Португалії (м. Лісабон).

Однією з проблем у медіапросторі України є відсутність спеціалізованої інформаційної мультимедійної платформи, яка б об’єктивно та "позитивно" висвітлювала життя ромської національної меншини через найпоширеніші канали суспільно-інформаційної комунікації. Проте початки вже намічаються. Зокрема, ресурс "Українська правда. Життя" заснував окрему підрубрику "Ромське мистецтво", у якій опубліковано серію матеріалів проєкту "CultuROM", організованого Ромською програмою фонду "Відродження". Проте і цей приклад це радше спорадичним винятком, ніж тенденцією. Певною мірою медіаресурсами можна вважати офіційні сторінки ромських громадських організацій у соцмережах.

Дуже багато матеріалів на ромську тему, які з’являються в українському інфопросторі, створено на замовлення міжнародних організацій та донорів (свіжий приклад: "Наталія Зіневич: "Ми змогли почути одне одного" за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні"). Проте проблема ромської інтеграції – це проблема передусім української держави, без підтримки якої ця інтеграція буде половинчастою та неповною. Натомість розвиток ромських ЗМІ може дати поштовх зацікавленню діяльності ЗМІ інших меншин, які, не маючи державної підтримки з боку України, сидять на голці фінансових і політичних залежностей від урядів "материнських" країн.

[1] Сергей Ермошкин, Современные ромские СМИ и их роль в освещении проблем ромов // Ромологія: історія та сучасність. Матеріали Міжнародних наукових читань, Україна, м. Ужгород, 24-26 жовтня 2013 року. Ужгород, Поліграфцентр Ліра. – С. 113–119.

[2] Валентина Коцюба, Ромські ЗМІ на початку ХХІ століття: газета "Романі Яг" (2005 рік) // Ромологія: історія та сучасність. Матеріали Міжнародних наукових читань, Україна, м. Ужгород, 24–26 жовтня 2013 року. Ужгород, Поліграфцентр Ліра. – С. 104–112.

[3] Мирослав Горват, Вплив ромських мас-медіа Закарпатської області на процеси інтеграції ромської етнічної меншини в Україні // Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова "Гілея: науковий вісник". Вип. 145. Політичні науки, Київ, 2019. – С. 25–32.

Віктор Човка, Роман Кабачій