Навіщо потрібна редакційна політика та як її створити

Фото – dreamstime.com

Навіщо потрібна редакційна політика? Чи може медіа ефективно працювати без неї? Як її створити, щоб вона була інструментом, який працює, не черговим "циркуляром", що лежить без діла? 

Насамперед редакційна політика потрібна для того, щоб як редакція, так і аудиторія медіа розуміли головні принципи його роботи. Якщо редакційна політика написана вичерпно, не має виникати питань "Чому ми про це пишемо?", "Кому ми надаємо / не надаємо слово?" тощо. 

З якими викликами стикаються сучасні медіа?

Учасники вебінару про створення редакційної політики, організованого ІМІ в співпраці з Thomson Reuters Foundation, серед іншого назвали таке:

• брак кваліфікованих кадрів;
• монетизація (нестача ресурсів, проблеми фінансування, виклики створення спільнот та отримання пожертв для медіа);
• тайм-менеджмент;
• розмивання кордонів між контентом, який продукують медіа, окремі блогери та загалом соцмережі.

На мою думку, розв'язати ці питання можна, описавши "правила поведінки" редакції в різних ситуаціях та пропрацювавши модель її роботи. Перше – це редакційна політика, яка, своєю чергою, неможлива без ще одного важливого документа – редакційних стандартів. А друге – так званий виробничий цикл редакції.

Що ж має містити редакційна політика?

Відкривши на сайті видання розділ з його редакційною політикою, користувач має зрозуміти, образно кажучи, "куди він потрапив". Тобто:

• місію та мету видання;
• цільову аудиторію;
• формат видання (суспільно-політичне, бізнесове, розважальне, спортивне тощо);
• його періодичність та платформи виходу;
• тематичну спрямованість;
• типи контенту, жанри матеріалів;
• …все, з приводу чого в редакції найчастіше виникають питання "Як ми це робимо?".

Окремим пунктом редакційної політики логічно зробити редакційні стандарти. Або ж зробити їх окремим документом і дати посилання. 

Редакційні стандарти – це насамперед вимоги до матеріалів та окремих їхніх типів: новин, статей, інтерв’ю, репортажів, відео тощо. Передусім вони мали б стосуватися вимог до роботи з інформацією (як її перевіряти, на які джерела припустимо посилатися, а на які – ні), до балансу (чи є видання абсолютно безстороннім, чи провадить якусь конкретну політичну лінію), а також до висвітлення будь-яких чутливих тем. Якщо політика детальна, там можуть бути зведені правила щодо того, яку лексику вживати стосовно тих чи інших груп людей, явищ та подій. 

Наявність редакційної політики дає чітко зрозуміти і аудиторії, і самій редакції, наприклад, чому в ефірі з’являються політики всіх фракцій чи, приміром, лише опозиції. Тоді ніхто не чекає від виражено політично заангажованого каналу об’єктивності. Там само можна знайти відповідь на те, як писати про збройні конфлікти, терористичні атаки, як описувати сцени, що містять насильство, як висвітлювати чутливі теми з огляду на права дітей, як не порушувати прав етнічних чи релігійних меншин, як коректно висвітлювати тематику LGBTQ тощо. 

Як налагодити роботу редакції?

Щоб налагодити процеси в редакції, треба розуміти, як працює цей "годинник": які типи контенту мають з’являтися в медіа, коли, хто за це відповідає, скільки людей працює, на яких робочих змінах тощо. Зазирнувши туди, будь-який новий співробітник має розуміти, як тут влаштована робота. Скільки яких типів контенту можна приблизно очікувати за зміну чи робочий день редакції загалом, хто їх редагує тощо. 

Я називаю цей документ виробничим циклом редакції, однак назва тут не головне. Ключове – це порядок роботи. 

Окремо бажано прописати спосіб дій редакції в екстрених ситуаціях чи під час особливих подій: що підпадає під категорію таких ситуацій (наприклад, для суспільно-політичного видання це можуть бути протести чи мітинги за участю певної кількості людей, а для "лайфового" видання це може бути Всесвітній тиждень моди чи фінал Євробачення). Бажано розуміти, який контент буде ключовим (стрім з вулиці в соцмережах, спецефір або марафон в теле- чи радіостудії, текстова трансляція на сайті тощо), як перерозподіляються обов’язки в команді, хто за що відповідає, як змінюється робочий графік тощо. 

Також варто зазначити, коли і як проводиться планування – щоденне, тижневе, довгострокове, – а також пояснити, хто за нього відповідає, як готуватися до планірок та де фіксується результат. Наприклад, ви можете колегіально вирішити, що кожен журналіст готує до планірки по дві-три теми на тиждень, ви їх там обговорюєте, і затверджені теми фіксуються в будь-якій зручній для вас системі (Trello чи будь-що інше) або й просто розсилаються всім на пошту. Головне – щоб кожна тема мала чітко визначеного виконавця і дедлайн. Цим ви убезпечуєте себе від того, що якісь теми забудуться, хтось щось не встигне, а в результаті ваше медіа залишиться без важливого матеріалу, запланованого до певної дати, після якої його публікувати вже буде "не комільфо".

Створивши такий документ обсягом одна-дві сторінки, ви матимете опорні точки, які допоможуть ухвалювати рішення в стандартних та специфічних ситуаціях. Звісно, журналістика – професія гнучка, але ключові принципи мають бути зрозумілими. Заодно і розв'язується проблема тайм-менеджменту. А відповідальність працівників редакції узгоджується в їхніх контрактах або посадових інструкціях. 

Що з цим робити?

Головне, щоб ці документи були "живими", тобто щоб там ішлося про нагальні речі, все було описано зрозумілою мовою, досить лаконічно і однозначно. Також вони можуть (і повинні) постійно оновлюватися, коли в цьому є потреба. 

Наприклад, ви запроваджуєте в редакції нову посаду, отже у виробничому циклі (або організаційній схемі, якщо вона у вас є окремо) треба визначити, хто буде менеджером цієї людини. Або, якщо ваше медіа змінює години мовлення, відповідно, міняються і робочі зміни. Тому виробничий цикл має відбивати всі ці зміни в реальному часі. 

Редакційну політику теж варто оновлювати тоді, коли в цьому є нагальна потреба. Наприклад, з’явилися нові рекомендації стосовно лексики, що описує чутливі групи. Або після якогось гучного кейсу постало питання з висвітленням подібних випадків (наприклад, прецеденти з новинами про "луцького терориста" або самогубства дітей з вживанням ліків породили безліч дискусій). Фактично редакційна політика покликана дати відповіді на ті питання, які висуває до журналістів повсякденне життя, тому що викликів у ньому доволі багато, а відповіді доводиться шукати самотужки.