Український журналіст: молодий, небагатий. У міні-спідниці й на підборах - 'Дзеркало тижня'

Харківська асоціація ~Журналістська ініціатива~ за підтримки Посольства Великобританії в Україні здійснила проект ~Преса й суспільство. Права й відповідальність~. Він містить у собі результати соціологічного дослідження, об’єктом якого стало журналістське середовище, і розробку проекту етичного кодексу або правил професійної етики.



Для опитування вибрали 12 великих міст і опитали 1041 журналіста, що працюють на різних посадах у газетах, видавництвах, теле- й радіокомпаніях, інформаційних агентствах усіх форм власності. Це були стандартизовані інтерв’ю в техніці face-to-face за місцем роботи респондентів.



Можна сказати, що ми всі, ~акули пера~, подивилися на себе в дзеркало соціології. І що ж там побачили?



Колективний портрет в інтер’єрі



Вік і стать. Загалом середній вік журналістів становить 37 років. Майже половині працівників ЗМі (43%) не виповнилося й тридцяти, особливо багато молоді трудиться на телебаченні. Судячи з результатів опитування, у журналістиці явно діє принцип ~молодим відкриті всі дороги~. Більш як у половини редакторі (67%) стаж роботи — менше 10 років, у ЗМІ недержавної форми власності їхня частка ще вагоміш (74%).



Наша журналістика дедалі більше набирає жіночих рис — чарівних дам із диктофоном у сумочці серед ~акул пера~ понад 55%. І хоча чоловіки ще переважають серед досвідчених ~зубрів~ від 50 років і більше, але серед тих, кому від 25 до 35 років, відсоток жінок мало не вдвічі перевищує частку сильної статі.Освіта. Вищу й незакінчену вищу освіту має переважна більшість журналісті (91%), але закінченням журфаку похвалитися можуть далеко не всі (41% опитаних). Лише близько половини респондентів прийшли в ЗМІ відразу після закінчення відповідного вузу, значна кількість тих, хто починав трудову діяльність інженером, учителем, геологом тощо і змінив професію через загрозу безробіття. У цьому сенсі показово, що п’ята частина ~акул пера~ взагалі не знає, які навчальні заклади в Україні готують журналістів.



За останні п’ять років менше половини журналісті (42%) підвищували свою кваліфікацію, причому більшість із них — шляхом самоосвіти. Тим часом більшість дуже високо цінують стажування в редакціях відомих видань, стажування за кордоном, заняття на курсах, у школах, майстер-класах, тренінгову освіту (74%). Безумовними лідерами за можливістю стажуватися за кордоном є кияни, вони ж частіше від інших висловлюють думку про ефективність такої форми підвищення кваліфікації (24%). Найменше цінують таку форму підвищення кваліфікації журналісти Херсона та Дніпропетровськ (по 4%). З іншого боку, як стажуватися за кордоном, якщо тільки 7% працівників пера вільно володіють англійською мовою, не говорячи вже про німецьку чи французьку? Дещо краща ситуація в молодих професіоналів і редакторів — серед останніх поліглотів удвічі більше, ніж серед рядових співробітників.



Засоби зв’язку. Загалом комп’ютер використовують у своїй роботі 91% журналістів, хоча 27% відзначили, що користуються ним тільки час від часу. Найактивніше використовують можливості ПК у розважальних ЗМІ. Інтернет й електронна пошта доступні 70% журналістів, а мобільний зв’язок — половині співробітників редакцій. При цьому чимала частина опитаних (12%) сучасні засоби зв’язку не використовують взагалі!



Матеріальне становище. На вибір респондентам дали п’ять варіантів відповідей, які послідовно описували різні рівні добробуту. Від практично злиденного стану — ~грошей бракує навіть на найнеобхідніші продукти~ (6%) до рівня багатих — ~живемо забезпечено, але зробити деякі покупк (квартиру, машину) поки що не в змозі~ (15%). Переважна більшість відповідей зосередилася в ~вилці~: ~уся зарплата йде на продукти й необхідні недорогі речі~ (41%) і ~грошей в основному вистачає, але придбання товарів тривалого користування проблематичне~ (38%). Можуть купити практично все, що захочуть лише 0,9% опитаних.



Найбільше ~багатих~ — у Києві (37%) і Житомирі (22%). Найменше — у Чернівцях (лише 2%). Найбільше ~злиденних~ у Херсоні (12%) і Черкасах (14%), найменше — у Києві й Одесі (по 1%). Аналіз показав, що журналісти в приватних ЗМІ живуть краще від їхніх ~державних~ колег. А ось від тиражу видань матеріальне становище журналістів анітрішки не залежить.



Зрозуміло, грошей бракує багатьом — більшість журналісті (63%), від редакторів до кореспондентів, признавалися, що їм доводиться підробляти. Від коректування рукописів і підготовки рекламних текстів до роботи в ~командах~ у період передвиборних кампаній і підготовки статей для ~чужих~ видань. Практично всі журналісти погодилися, що таке суміщення нерідко призводить до конфлікту інтересів, який у кінцевому результаті підриває довіру до ЗМІ та їхню репутацію як достовірного джерела інформації.



Життєві цінності. На чільному місці тут стоїть ~цікава робота~ (79%). ~Матеріальний добробут~ посідає друге місце — 61%. На загальному тлі безсрібниками виглядають журналісти Чернігова, котрі поставили цю цінність на 4—5-те місця, при тому що 49% із них визнали себе бідними, а 10% злиденними! Далі по убутній — ~хороше здоров’я~ (57%), ~сімейний добробут~ (56%), ~друзі~ (44%), ~особиста свобода~ (40%), ~кохання~ (36%), ~можливість розвитку~ (35%), ~діловий успіх~ (39%), ~бути корисним людям, країні~ (28%), ~добрі стосунки з навколишнім (26%)~, ~особистий спокій~ (22%), ~долучення до цінностей культури~ (21%), ~гармонійне статеве життя~ (21%), ~якісна освіта~ (15%), ~популярність, суспільне визнання~ (13%). Замикають цей ряд ~розваги, відпочинок~ (12%) і ~влада над людьми~ (2%).



Заради кількох рядків у газеті...



Проблеми. Дивно, але факт, — існування якихось професійних проблем визнають лише 55% респондентів, причому керівників серед них більше, ніж кореспондентів. При цьому більше половини з них стурбовані ~відсутністю сучасного технічного обладнання в редакціях~ (63%). Поруч із цим негараздом меркне все інше. Наступна за важливістю проблема — ~відсутність досвіду в проведенні журналістського розслідування~ набрала лише 24%. Далі йде ~відсутність необхідних знань~ (14%), ~відсутність необхідних для журналіста чеснот~ і ~труднощі в побудові матеріалу й аргументації~ (по 9%), ~труднощі при аналізі й осмисленні фактів~ (8%), ~відсутність практичних навичок журналістської роботи~ (7%). ~Відсутність навичок спілкування~ хвилює якихось 2% журналістів.



Вдоволення роботою. Соціологи об’єднали тут відразу два поняття — вдоволення роботою як засобом існування, так і засобом реалізації власних можливостей. Найбільше журналісти ~частково вдоволені~ своєю журналістською долею (55%). Чимала частина ~цілком задоволені~ (23%), до них примикають ті, котрі тільки ~частково невдоволені~ (11%). ~Цілком невдоволені~ лише 2%. Зате чимало тих, хто ~вагався відповісти~, — 9%.



Свобода творчості. Переважна більшість журналістів вважають, що вони, як правило, ~вільні у виборі тематики~ матеріалів. Тільки 11% опитаних ~відчувають тиск~. Найбільше страждають у цьому плані редактори приватних видань (тиск із боку власника) і завідувачі відділі (із боку редакторів і власників). А ось із прихованою та непрямою рекламою справи гірші. Понад половина журналісті (53%) визнали: їм доводиться готувати матеріали такого характеру на замовлення власника чи клієнта, котрий оплачує публікацію.



Співробітництво з владою. Дивно, але цей пункт виявився для респондентів найважчим із всього опитувальника. На запитання про співробітництво з органами державного управління 40% журналістів відповіли, що вони ~ділові~, 31% — ~конструктивні~, а 18% — ~вагалися відповісти~. Ще важчим стало запитання про характер співробітництва з муніципальними органами та громадськими організаціями. А вже відносини журналістів із депутатським корпусом і бізнес-структурами не змогли охарактеризувати відповідно 34% ~акул пера~.



Моральні принципи. Дослідники запитали в журналістів: ~Чи вважаєте ви, що журналістика повинна регламентуватися етичними нормами?~ Більшість (89%) вважають таку регламентацію необхідною. При цьому кожен десятий журналіст — переважно молодь до 30 років — переконаний: якщо порушення моральних норм сприяють підвищенню популярності видання, то порушувати можна.



ЗМІ як четверта влада. Запитання: ~Чи можете ви стверджувати, що сьогодні ЗМІ є четвертою владою?~ змусило рівно половину опитуваних визнати — ~Ні~. Майже чверть відповіли ~Так~ (24%), приблизно стільки ж ~вагалися відповісти~ (26%). У своїх владних повноваженнях упевнені чимало київських журналісті (34%), а найскептичнішими виявилися їхні колеги з Харков (14%).



Членство в журналістських організаціях. Зрозуміло, що проблеми потрібно розв’язувати, а корпоративні інтереси — захищати, зокрема з допомогою журналістських організацій. На жаль, приблизно кожен п’ятий респондент (18%) не зміг відповісти на запитання: ~Чи є у вашому місті журналістські організації?~. 36% опитаних є їхніми членами, але навіть вони погано поінформовані про діяльність вищезгаданих структур. Менше половини респонденті (43%) вважають, що ~загалом знають про свою організацію~ і тільки 12%, відповідаючи на запитання ~Як ви пов’язані з діяльністю журналістських об’єднань міста?~ зазначили, що спільно захищають свої інтереси. Соціологи коментують ці цифри як певну втрату журналістами групової ідентифікації.



Як правило, журналісти залишаються й поза політичними організаціями. Тільки 6% із них є членами якоїсь партії, переважно це чоловіки.



Не Бог, не цар і не герой



— Рамки журналістської професії нині так розмиті, що це вже стало небезпечним не тільки для неї самої, а й для суспільства, — коментує результати дослідження голова правління Асоціації журналістська ініціатива Ангеліна Солдатенко. — Правда, у процесі тренінгів і дискусій із питань етичного кодексу ми побачили, що не таке вже все безнадійне. Тільки треба не спекулювати на цих проблемах, а реально працювати всім разом над їх подоланням, зокрема й шляхом розробки професійних етичних норм.



Ми з самого початку сприймали етичний кодекс саме як механізм саморегулювання, а не як ~циркуляр~. Звідси й наша стратегія (створити його в самому професійному середовищі, разом із журналістами, використовуючи як інструменти дослідження, тренінги й дискусії, експертну думку. Діяльність журналіста далеко не завжди можна вкласти в рамки закону, дуже багато доводиться вирішувати йому самому. До речі, у багатьох європейських країнах загалом немає спеціальних законів, що регулюють інформаційну діяльність. Орієнтиром у цьому випадку стає Хартія про права людини та професійні етичні норми.



Ми звернули особливу увагу на систему тренінгової освіти, зокрема післядипломної, та професійну етику. Саме в цій площині відбуваються процеси, що руйнують довіру суспільства до ЗМІ та їхню ділову репутацію. У журналістів немає іншого виходу, крім ставати саморегулюючим середовищем, не чекаючи, що хтось ~згори~ чи ~збоку~, нехай навіть найдемократичніший і найчесніший, вирішуватиме за них і для них. Преса повинна стати корпоративним середовищем із механізмами саморегулювання, навчитися жити на гроші читача, а не спонсора. Вже зараз ясно, що навіть як форма пропаганди в рамках політичних проектів ЗМІ не досягають своєї мети, перестають бути цікавими спочатку для громадян-читачі (глядачів, слухачів), що ми зараз і спостерігаємо, а потім і для самих політиків.



П’єр Бурд’є, один із найвидатніших соціологів ХХ століття, писав, що журналістика ніколи не може бути незалежною. Важливо, чиїм інтересам вона служить — суспільству, владі чи окремим особам.



Валентина ГАТАШ, ~Дзеркало тижня~

тренинги, обучение