Законопроєкт про боротьбу з дискримінацією в рекламі підвищує штрафи за рекламу

Фото – slideshare.net

4 квітня 2020 року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроєкт про внесення змін до Закону України "Про рекламу" щодо протидії дискримінації за ознакою статі (реєстр. № 3427 від 04.05.2020). У пояснювальній записці до законопроєкту зазначається:

"Прийняття законопроєкту обумовлене необхідністю удосконалення правового регулювання в галузі реклами щодо протидії дискримінації за ознакою статі, а також посилення захисту прав споживачів реклами.

Протидія дискримінації за ознакою статі є одним із зобов’язань України відповідно до Конвенції ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, відповідні положення передбачені також Угодою про асоціацію України з Європейським Союзом, Стратегією гендерної  рівності Ради Європи на 2018–2023 роки, Глобальними цілями сталого розвитку ООН".

Однак найістотнішою зміною, яка реалізується в законопроєкті, є розмір штрафів. Зокрема, зменшується вдвічі розмір штрафів, передбачений у статті 24-1 Закону України "Про рекламу", – з десятикратного до п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Нагадаю, що за цією статтею штрафують за порушення в рекламі послуг із працевлаштування, наприклад за пропонування роботи лише жінкам або лише чоловікам, тобто в цій рекламі дуже часто трапляється дискримінація за ознакою статі.

Також законопроєкт пропонує збільшити розміри деяких інших штрафів за порушення рекламного законодавства, не пов’язаних з дискримінацією. Наприклад, пропонується за повторне вчинення порушень протягом року накладати не подвійний штраф, а в тридцятикратному розмірі вартості розповсюдженої реклами. Нагадаю, що чинна стаття 27 Закону України "Про рекламу" передбачає накладення штрафу в п’ятикратному розмірі вартості реклами, тобто за повторне порушення чинне законодавство передбачає десятикратний розмір. У такий спосіб законодавці пропонують збільшити розмір штрафу за повторне порушення втричі. Збільшуються штрафи зі 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за неподання або подання свідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами. Із 300 до 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян збільшується штраф у разі неможливості встановлення вартості реклами. Неподання інформації про вартість реклами або неможливість встановлення її вартості найчастіше трапляється в разі розповсюдження прихованої реклами (джинси), і саме по собі таке збільшення є корисним для суспільства. Адже збільшення штрафів дозволить ефективніше боротися з прихованою рекламою, яка розміщується без належної ідентифікації в рубриці новин і вводить суспільство в оману щодо справжньої мети поширення такої інформації. 

Проте задекларована законопроєктом мета – припинення дискримінаційної реклами – навряд чи може бути реалізована через запропоновані зміни. По-перше, треба зазначити, що чинний Закон України "Про рекламу" вже містить заборону дискримінаційної реклами, зокрема за ознаками статі: 

"Стаття 8. Загальні вимоги до реклами

1. У рекламі забороняється:

2) вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб".

Основна складність застосування цієї норми на практиці – відсутність механізмів і процедур, які дозволяли б контролювальному органу визначати, яка саме реклама є дискримінаційною. Адже в нього немає відповідних фахівців та експертів і немає виписаної процедури, як і до кого саме контролювальний орган може звернутися по відповідний висновок. Тому реєстр судових рішень показує велику кількість оскаржених штрафів, накладених контролювальним органом з приводу дискримінаційної реклами. 

Законопроєктом пропонується визначення понять "дискримінаційна реклама" та "дискримінаційна реклама за ознакою статі":

"Дискримінаційна реклама – це реклама, яка вміщує чи використовує твердження та/або зображення, які є дискримінаційними за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками щодо особи та/або групи осіб, а також такі, що дискредитують товари інших осіб.

Дискримінаційна реклама за ознакою статі – реклама, яка: містить твердження та/або зображення про інтелектуальну, фізичну, соціальну чи іншого виду перевагу однієї статі над іншою, та/або про стереотипність ролі чоловіка та жінки, що обмежує свободу життєвого вибору людини; принижує гідність людини за ознакою статі; демонструє насильство за ознакою статі; містить зображення тіла людини (частини тіла) виключно як сексуального об’єкта з метою привернення уваги споживача, та/або натяки (слова, звуки, зображення) на сексуальні стосунки, що не мають прямого відношення до рекламованого продукту чи способу його споживання".

Однак, на нашу думку, наведене визначення є невдалим. Ключова ознака дискримінації – це приниження людської гідності через певну рису людини, зокрема через стать. Проте у визначенні приниження людської гідності є не основною ознакою, а ставиться в один ряд з іншими ознаками як рівнозначне їм. Водночас така ознака, як "стереотипність ролі чоловіка та жінки, що обмежує свободу життєвого вибору людини", може тлумачитися дуже широко, дозволяючи вважати порушенням використання в рекламі слова "мужність", або рекламу жіночої косметики за участю саме жінок, або рекламу засобів для гоління із залученням саме чоловіків.

Водночас треба зауважити, що наявність визначення дискримінаційної реклами та інші норми законопроєкту не полегшують наявної проблеми з відсутністю передбачених законом механізмів і процедури притягнення до відповідальності за дискримінаційну рекламу. Законопроєкт не містить положень, які дозволили б контролювальному органу звертатися до фахових організацій і експертів для з’ясування, чи містяться в рекламі ознаки дискримінації за статтю. Відсутність таких процедур і механізмів залишить цю норму мертвонародженою і не дасть можливості застосовувати її на практиці.

Верховна Рада поточного скликання ухвалює законопроєкти швидко, часто без належного обговорення в суспільстві й експертному середовищі, що призводить до неочікуваних проблем під час застосування цих законів. Тому привернення уваги до зареєстрованих законопроєктів і їхніх норм є важливим запобіжником для недопущення правового хаосу в Україні.