Як писати про кримінал, не допускаючи криміналу

Фото – Writer's Digest

Новини про злочини або про суди трапляються в засобах масової інформації дедалі частіше. І часом створюють для журналістів зайві ризики й небезпеки, насамперед через необізнаність і нерозуміння особливостей інформації про кримінально карані правопорушення. Додатковою проблемою є бажання певних політичних сил використати журналістів і засоби масової інформації у своїх вузьких політичних інтересах.

Зокрема, нещодавно в Шевченківському суді м. Києва обирався запобіжний захід щодо людини, якій оголосили підозру. І в деяких засобах масової інформації це засідання називалося "суд над злочинцем", "суд над убивцею" тощо. Перед тим українські ЗМІ масово поширювали персональні дані потерпілої від резонансного злочину. Ще раніше одна висока посадова особа назвала на пресконференції осіб, щодо яких оголосили підозру, вбивцями і злочинцями – і ці слова високопосадовця почали повторювати різноманітні засоби масової інформації, незважаючи на відсутність у справах жодних доказів причетності цих осіб до злочину. Дуже поширеним є явище, коли засоби масової інформації просто розміщують звіт чергової частини поліції, без належного оброблення і погодження матеріалу з вимогами чинного законодавства.

Однак усі ці помилки й порушення, незалежно від намірів, можуть призвести до негативних наслідків для засобів масової інформації та журналістів.

Під час висвітлення кримінальних ситуацій варто пам’ятати основний принцип, закладений у статті 62 Конституції України:

"Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь".

Тобто, поки немає вироку суду, який набрав чинності, називати особу злочинцем неправомірно. Навіть якщо хтось інший називає. Навіть якщо так особу називає міністр внутрішніх справ, прокурор, Президент тощо – це все одно буде порушенням Конституції України. Не можна називати особу "грабіжником", "убивцею", "ґвалтівником" тощо без наявності вироку суду, бо це назви конкретних злочинів. Не можна стверджувати, що певна особа вчинила певні дії, наприклад пограбувала магазин, скоїла вбивство тощо до наявності вироку суду. Поки такого вироку суду немає, особа є невинуватою в скоєнні злочину.

Ця концепція, закладена в Конституції, послідовно розвивається і в інших нормативних актах. Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 296 Цивільного кодексу України, ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, що вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання чинності обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови в справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом. Такими "іншими випадками" може бути суспільна необхідність, коли розголошення імені підозрюваного може убезпечити суспільство від нових злочинів, зокрема це оголошення особи в розшук. Але під "інші випадки" не потрапляє сенсаційність інформації, посилання, що "всі так пишуть", тощо.

Стаття 296 Цивільного кодексу України в частині п’ятій визначає також, що ім'я потерпілого від правопорушення може бути оприлюднене лише за його згодою.

Окрім того, в законодавстві про окремі засоби масової інформації містяться додаткові обмеження. Так, зокрема, стаття 3 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" містить заборону розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його законного представника. Частина третя статті 62 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачає, що в програмах та передачах телерадіоорганізації не мають права без письмової згоди батьків або осіб, що їх замінюють, а також відповідних правоохоронних органів розголошувати будь-яку інформацію, яка може сприяти ідентифікації особи неповнолітнього правопорушника. Частина третя статті 2 Закону України "Про інформаційні агентства" визначає, що інформагентства не мають права у своїх матеріалах давати оцінку щодо винуватості осіб у вчиненні кримінального правопорушення, вказувати на особу, яка нібито скоїла кримінальне правопорушення, до рішення суду, публікувати матеріали, які розкривають тактику і методику досудового розслідування.

Незалежно від того, чи в майбутньому дійсно певну особу визнали злочинцем, чи ні, передчасні обвинувачення в засобах масової інформації дають цій особі право на вимогу про компенсацію заподіяної моральної шкоди та шкоди діловій репутації. Якщо особу буде визнано винною в скоєнні злочину після публікацій, у яких особу вже називали злочинцем, – окрім іншого, такі публікації можуть бути визнані неправовим впливом на суд і суддівську думку, що також є порушенням і збільшує розмір завданої шкоди. Тож засіб масової інформації, журналіст, які публікували інформацію про кримінальне правопорушення, не дотримуючись вимог чинного законодавства, наражаються на ризики великих сум компенсацій моральної шкоди від потерпілої особи. Навіть якщо ця особа вже буде відбувати покарання за злочин, це не позбавляє її можливості подати позов до засобу масової інформації і через свого представника вимагати компенсації заподіяної шкоди.

Нагадуємо, в ІМІ працює правова гаряча лінія. Журналісти, засоби масової інформації та інші учасники інформаційних відносин можуть звертатися з питаннями за телефоном 050-44-77-063 або електронною поштою [email protected]. Консультації надають досвідчені медіаюристи Роман Головенко та Алі Сафаров.

Матеріал підготовлено в межах проєкту з безпеки для журналістів Jmama