Ціна безпеки. Як виглядають вироки за 171-ю статтею ККУ

Фото – Reuters

Національна поліція та Офіс Генерального прокурора постійно звітують про “боротьбу зі злочинами проти журналістів”. Створюються робочі групи, ради, проводяться різноманітні слухання, заходи тощо. Народні депутати вносять проєкти законів про посилення відповідальності за злочини проти журналістів. Проте найкращим свідченням ефективності захисту журналістів від протиправних дій є судова практика, кількість притягнутих до відповідальності осіб. Бо не суворість покарання, а саме його невідворотність є запорукою зменшення злочинів.

Відповідно до даних реєстру судових рішень, з початку 2020 року суди першої інстанції ухвалили чотири вироки за неправомірне перешкоджання журналістській діяльності. З них лише вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 30.09.2020 в справі №639/4861/20 стосується події, що відбулась у 2020 році (ІМІ повідомляв про цей інцидент). Суд оштрафував чоловіка на 510 гривень.

Решта вироків стосується подій, що відбулися значно раніше.

Так, зокрема, 14 лютого 2020 року Генічеський районний суд Херсонської області ухвалив вирок у справі № 653/438/20 щодо осіб, які напали на журналіста під час акції протесту таксистів у Генічеську 22 березня 2018 року. Нападник уклав з потерпілим журналістом угоду про примирення, й суд затвердив її, визнавши нападника винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 171 КК України, та призначивши йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4250 грн.

3 липня 2020 року Токмацький районний суд Запорізької області ухвалив вирок у справі №311/884/17 щодо протиправних дій міського голови Дніпрорудненської міської ради проти журналіста Інформаційного агентства IPnews, який на той момент збирав інформацію щодо роботи комунального унітарного підприємства “Наш дім”, підпорядкованого Дніпрорудненській міській раді. Варто нагадати, що поліція відзвітувала про скерування цієї справи до суду ще у 2017 році. Суд визнав міського голову винуватим у висунутому обвинуваченні за ч. 1 ст. 171 КК України та призначив йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Найтривалішим розглядом із зазначених вирізняється вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.03.2020 в справі № 369/1586/17. Сама подія відбулася ще 28 квітня 2015 року. Журналістка Надія Бурдей і оператори Михайло Шелест і Рустам Рашидов готували сюжет про зведення в лісі будинку, який може належати родині заступника міністра внутрішніх справ Сергія Чеботаря. На території земельної ділянки, де велося будівництво, журналісти зафіксували машину Toyota з державними номерами АА5555АІ, яка належить дружині Сергія Чеботаря Варварі. До журналістів під'їхав автомобіль марки “Фольксваген” без номерних знаків. З нього вийшли троє чоловіків і силою забрали камеру з відеозаписом, після чого зникли. Розслідування велося  дуже довго і дуже складно, зокрема потерпілі журналісти вимушені були декілька разів через суд оскаржувати закриття з боку слідчого справи. Її повернули на судовий розгляд після рішення апеляційної інстанції в березні 2018 року, і нарешті через два роки після цього суд вирішив визнати підсудного невинуватим у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 171,  ч. 2 ст. 186 КК України, та виправдати його:

• за ч. 1 ст. 171 КК України у зв'язку з недоведенням, що в його діях є склад злочину, передбачений цією статтею;
• за ч. 1 ст. 171 КК України, ч. 2 ст. 186 КК України у зв'язку з недоведенням, що ці правопорушення вчинив обвинувачений ОСОБА_3.

Водночас суд зазначив, що підстав сумніватись у наявності події, яка вказана та описана в обвинувальному акті, в нього немає. Жодних сумнівів у тому, що був вчинений напад на журналістів, унаслідок якого невідомі із застосуванням фізичної сили відкрито заволоділи відеокамерою та відеореєстратором, у суду немає. Суду не надано достатніх поза розумним сумнівом доказів, що ці дії вчинив обвинувачений, і останній підлягає виправданню у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення скоїв він.

Отже, після майже п’яти років роботи напад на журналістів залишився непокараним: слідство не спромоглося знайти винуватців і належним чином зібрати докази, які встановлювали б особу злочинця.

Нагадаємо, що, відповідно до інформації Офісу Генерального прокурора, наданої на запит ІМІ, протягом лише першого кварталу 2020 року було зареєстровано 57 подій, які мають ознаки кримінальних правопорушень проти журналістів. Водночас, за даними власних досліджень, ІМІ зафіксував 62 випадки порушень свободи слова за перший квартал 2020 року.  

Варто також нагадати, що суди першої інстанції у 2019 році ухвалили три вироки, з них один виправдувальний, а 2018 року – п’ять вироків, з них один виправдувальний. Водночас, відповідно до інформації Офісу Генерального прокурора, у 2019 році до суду скеровано шість кримінальних проваджень за статтею 171 Кримінального кодексу України (загалом 14 кримінальних проваджень щодо різних злочинів, скоєних стосовно журналістів), а у 2018-му – вісім кримінальних проваджень за цією статтею (загалом 22 кримінальних провадження щодо різних злочинів, скоєних стосовно журналістів).

На превеликий жаль, будь-яка норма закону, як би досконало вона не була виписана, яким би суворим покаранням не загрожувала злочинцю, залишається лише декларацією, якщо її не застосовують належним чином. Тому жодні зміни до законодавства самі по собі не працюватимуть, допоки правоохоронні органи не почнуть належно виконувати покладені на них суспільством обов’язки.

Нагадаємо, в ІМІ працює правова гаряча лінія, на яку можуть звертатися журналісти, засоби масової інформації та інші учасники інформаційних відносин з питаннями, пов’язаними з правовим регулюванням збирання, зберігання, поширення інформації, зокрема в мережі Інтернет. 

Консультації надають медіаюристи Роман Головенко та Алі Сафаров за телефоном 050-44-77-063. Запитання можна також надіслати на електронну пошту ІМІ [email protected].