Протистояння держави та Telegram: відносини, в яких "все складно"

Ілюстрація ІМІ

“Від блокування до регулювання” – маневр, який зробила публічна комунікація держави в контексті платформи Telegram. До Верховної Ради України надійшов законопроєкт, покликаний урегулювати діяльність соцмереж та месенджерів з можливістю публічного поширення інформації, таких як Facebook, Instagram, WhatsApp, Viber, X та Telegram. Хоча проєкт закону і націлений на Telegram, але він може запрацювати для всіх, крім цієї платформи. Про що йдеться в законі та чому його виконання залежатиме від волі платформи?

Як закон регулюватиме соцмережі та месенджери?

Законопроєкт №1115 від 25.03.2024 вводить нове поняття: “платформа спільного доступу до інформації, через яку поширюється масова інформація”. До кінця не зрозуміло, чим це поняття відрізняється від уже наявної “платформи спільного доступу до інформації”, враховуючи, що в обох термінах ідеться про сервіси, за допомогою яких користувачі поширюють інформацію через власні облікові записи (сторінки, канали) необмеженому колу осіб. 

У будь-якому разі платформи спільного доступу до інформації, через які поширюється масова інформація, будуть повноцінними суб’єктами у сфері медіа, а тому законопроєкт висуває до них низку вимог:

• розмістити умови користування сервісом;
• оприлюднити контактні дані сервісу, куди користувачі зможуть надсилати скарги на протизаконний контент;
• погодити умови користування сервісом з наявними в Законі України “Про медіа” обмеженнями щодо вмісту інформації, зокрема тими, що стосуються збройної агресії РФ та захисту дітей;
• реагувати на звернення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення щодо видалення контенту з порушеннями, а також виконувати інші вимоги регулятора;
• виконувати роль посередника між володільцями сторінок (каналів) та користувачами, які подають скарги на контент із порушеннями, шляхом “впровадження прозорих та зрозумілих механізмів реагування на звернення”;
• запровадити механізми реалізації права на відповідь та спростування недостовірної інформації;
• дублювати в умовах користування сервісом вимоги українського законодавства щодо поширення реклами;
• “впроваджувати ефективні заходи та інструменти медіаграмотності”, хай би що це значило в розумінні законотворців;
• забезпечити наявність представника або представництва для здійснення комунікації з Національною радою, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, якщо сервіс перебуває за межами юрисдикції України або країн ЄС;
• не обробляти зібрані чи іншим чином отримані персональні дані дітей з комерційною метою;
• розкривати структуру власності, а також джерела фінансування на вимогу Національної ради.

Відсутність представника / представництва або неподання відомостей про структуру власності та джерела фінансування є підставами для визнання структури власності платформи непрозорою.

До платформ із непрозорими структурами власності або якщо вони порушують будь-яку з вищезазначених вимог можуть застосовуватися такі обмеження:

• українські державні органи, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи, а також банки, надавачі інших фінансових послуг, платіжні організації та/або учасники платіжних систем, оператори послуг платіжної інфраструктури не зможуть використовувати такі платформи та пов’язані з ними продукти (програми, сервіси, хмарні послуги) для комунікації або в будь-яких інших службових цілях;
• внесення платформи-порушниці та пов’язаних з нею продуктів до своєрідного “списку ганьби”, який оприлюднюватиме Національна рада;
• штраф у розмірі від 5 до 25 мінімальних заробітних плат (від 35 500 грн до 177 500 грн у 2024 році) за кожне з порушень (штрафи також стосуватимуться платформ-порушниць із прозорими структурами власності). 

Такими є основні положення законопроєкту, метою якого є “створення ефективного законодавства, яке б дозволило забезпечити реалізацію прав на свободу вираження поглядів і одночасно захищало національні інтереси України та права користувачів медіасервісів”. Відверто кажучи, навряд чи закону вдасться реалізувати таку амбітну мету в контексті платформи Telegram. 

Чому переваги Telegram ускладнюють його регулювання?

Проєкт стосується таких платформ, як Facebook, Instagram, WhatsApp, Viber та X (колишній Twitter), але не дарма в пояснювальній записці йдеться лише про Telegram. Саме ця платформа є тим міцним горішком, який уперто не розкриває інформації щодо своєї структури власності, бенефіціарів та джерел фінансування.

Загалом європейські інституції не вимагають розкриття подібної інформації надавачами цифрових послуг, такими як Telegram. Водночас певні країни мають інші проблеми з цією платформою: Telegram відмовляється співпрацювати з органами державної та муніципальної влади. 

Так, 22 березня 2024 року вища судова інстанція Іспанії ухвалила рішення тимчасово заблокувати роботу Telegram у країні на підставі того, що платформа відмовилася співпрацювати із судовими органами. Таке блокування відбуватиметься шляхом перекриття національним оператором доступу користувачів до сервісу в межах країни. Хоча сам Telegram надає можливість користувачам обійти будь-які заходи блокування, експерти заявляють, що навіть самі спроби перешкоджання роботі месенджера слід вважати необґрунтованими обмеженнями свободи слова.

Зі слів засновника платформи Павла Дурова, повага до свободи слова та приватного життя – непорушні принципи її роботи. Цікаво, що Європейський суд з прав людини частково погоджується з твердженням представника Telegram про пріоритетність зазначених принципів. 

У рішенні від 13 лютого 2024 року, справа Антон Подчасов проти Росії, ЄСПЛ підтвердив, що державний примус платформи до розшифрування спілкування користувача порушує право на приватне життя. Захистивши платформу, суд створив прецедент, коли жодна держава не зможе заручитися підтримкою платформи в розшифруванні приватних повідомлень користувачів. У цьому разі, на думку суду, збереження конфіденційності інформації є важливішим, ніж питання безпеки суспільства.

До речі, суд досі розглядає справу “Telegram проти Росії”, в якій платформа просить визнати блокування свого застосунку в РФ необґрунтованим та серйозним обмеженням свободи слова. Водночас РФ зняла блокування у 2020 році, а у 2021-му диктатор Путін заявив, що застосунок працює, бо вони про щось “домовились”. Сторони не розкривали, яка була суть домовленості, але, вочевидь, РФ вважає цю платформу найефективнішим ресурсом для поширення своєї пропаганди.

Загалом не варто очікувати, що платформа виконуватиме вимоги держави, якщо не буде її волі на це. Прикриваючись фундаментальними правами людини, Telegram виходить репутаційним переможцем у протистоянні з державними безпековими інтересами. Такі країни, як Китай, Куба, Пакистан, Іран, Таїланд та РФ, можуть собі дозволити блокувати платформу, не хвилюючись за дотримання “якихось там” прав людини. 

Ба більше, обмеження цих прав і є тією метою, яку мають РФ, Іран та Китай. Що стосується РФ, то керівництво цієї країни розуміє неефективність засобів блокування, а також знає про пропагандистські перспективи платформи у зв’язку з відсутністю належного модерування її вмісту та активно використовує Telegram як інструмент у своїх пропагандистських цілях.  

У такому контексті досить цікавими видаються положення чинного в Європейському Союзі Акта про цифрові послуги, який має вигляд запрошення месенджерів до співпраці з “легким ароматом” примусу. Норми проєкту закону №1115 значною мірою взято саме з цього документа. 

Згідно з вимогами акта, Telegram має реагувати на вимоги ЄС щодо модерації її вмісту, а також скерувати до Єврокомісії представника, який захищатиме інтереси компанії. В загальному доступі не вдалося знайти інформації, яка б підтвердила виконання платформою зобов'язання щодо скерування представника. І лише час покаже, чи виконуватиме Telegram вимоги щодо редагування контенту каналів користувачів на запит регуляторів.

Отже, напрошується питання: якщо блокування є протиправним та неефективним, а регулювання за шляхом вимог цілком залежить від волі платформи, то як тоді ефективно протистояти загрозам, які становить Telegram? Можливо, відповідь буде близькою до тексту того пункту законопроєкту, який пов’язаний з медіаграмотністю.