ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІПодай скаргу

Правовий аналіз неправомірності блокування сайтів через "арешт майнових прав"

26.03.2021, 15:00
Алі Сафаров
Фото – detector.media
Фото – detector.media

Останнім часом в Україні досить поширеною практикою стало блокування інформаційних сайтів через рішення судів про "арешт майнових прав інтелектуальної власності". Через неодноразовість ухвалення таких рішень різними українськими судами в неюристів з’являється думка, що законодавство України передбачає можливість такого способу блокування сайтів. Навіть у міжнародних документах часом лунає, що українське законодавство дозволяє блокувати українські сайти за такими ухвалами суду.

Однак це не так. Суди в цьому разі ухвалюють абсолютно необґрунтовані й не побудовані на нормах законодавства України рішення.

У кримінальному провадженні часом дійсно виникають випадки, коли заради забезпечення належного розслідування застосовуються певні спеціальні заходи забезпечення. Через те що будь-який подібний захід у кримінальному провадженні є втручанням у права і свободи людини, вони суворо регламентовані в Кримінальному процесуальному кодексі. Тому КПК чітко визначає, як саме можна застосовувати такі заходи. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 132 КПК, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

"1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням".

Додатково норма частини четвертої статті 132 КПК зобов’язує суддю врахувати можливість досягнення мети досудового розслідування без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження.

Одним із заходів забезпечення кримінального провадження поруч із затриманням особи, відповідно до статті 131 КПК, є арешт майна. Його процедура регулюється статтею 170 КПК. Відповідно до частини першої цієї статті:

"Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації в юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації в Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб".

Окрім того, згідно з частиною десятою статті 170 КПК, не може бути арештоване майно, якщо воно перебуває у власності сумлінного набувача, крім арешту майна для забезпечення збереження речових доказів. Отже, можливість накладення арешту на майнові права інтелектуальної власності третіх осіб – редакцій сайтів, які не є фігурантами кримінального провадження, не передбачено в статті 170 узагалі.

Частина 11 статті 170 зазначає, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише в разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передання майна.

Відповідно до частини першої статті 173 КПК, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідності такого арешту, а також наявності ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього кодексу.

Частина друга  статті 173 КПК передбачає, що суд має ретельно вивчити всі обставини, перш ніж ухвалювати рішення про накладення арешту:

"2. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу в кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб".

Додатково частина четверта статті 173 КПК зобов’язує суддю в разі задоволення застосовувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна:

"Слідчий суддя, суд зобов’язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб".

Текст ухвали про накладення арешту, відповідно до частини п’ятої статті 173 КПК, обов’язково має містити:

"1) перелік майна, на яке накладено арешт;

2) підстави застосування арешту майна;

3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення;

4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно;

5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб".

На жаль, як ми можемо побачити в реєстрі судових рішень, а також з наведених у мережі фотографій та скан-копій ухвал про блокування сайтів, жодна з них не містить передбачених КПК обов’язкових елементів.

Тобто за самою своєю сутністю, за самою своєю природою інформаційні сайти, а також майнові права інтелектуальної власності, які перебувають у володінні цих сайтів, не можуть підпадати під арешт за будь-яким кримінальним провадженням, включно зі статтями, пов’язаними з порушенням прав інтелектуальної власності. Тим більше не може застосовуватися блокування сайтів у кримінальному провадженні за шахрайством тощо.

Систематичне порушення різними судами протягом тривалого часу законодавства про інформацію, застосування блокування інформаційних ресурсів в один і той самий протизаконний спосіб створює реальну загрозу свободі слова в Україні. Таке порушення особливо небезпечне ще й тому, що йде з боку органів, які за своєю функцією мають охороняти закон, охороняти права, зокрема право на свободу слова. Слідчі поліції, судді часто скаржаться, що вони не встигають своєчасно і якісно здійснювати кримінальні провадження в злочинах проти журналістів через велику завантаженість. Однак такі ось ухвали судів показують, що завантаженість слідчих і суддів геть не завжди пов’язана з виконанням ними своїх функцій з охорони права і закону. Чому саме конкретний слідчий подав клопотання, а конкретний суддя, всупереч нормам кримінального процесуального законодавства, виніс ухвалу про блокування конкретних сайтів під виглядом "арешту майнових прав інтелектуальної власності" – сподіваюся, зрештою ми дізнаємося з матеріалів кримінального провадження щодо таких слідчих і суддів.

Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!