ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІПодай скаргу

(Поза)судовий парадокс для Медведчука

Фото – Христина Парубій / Історична правда
Фото – Христина Парубій / Історична правда

Імовірно, відчуття кума Путіна від ухвалення судового рішення щодо книги "Справа Василя Стуса" можна порівняти з реакцією багатьох антикорупціонерів на спробу розгону КСУ з боку президента: "Загалом напрям правильний, але все мало б бути не так!" Повний текст судового рішення в справі "Медведчук проти Кіпіані та видавництва "Віват" нарешті опубліковано. То як же "міркував" суд і які наслідки вже спричинило таке його рішення.

Повний текст рішення оприлюднено в Єдиному держреєстрі судових рішень 3 листопада (законодавство дозволяє суду спершу проголосити лише вступну й резолютивну частину рішення, тобто сторони дізнаються його суть, а мотивацію суд дописує пізніше). Ми не зупинятимемося на особі судді М. Заставенка з Дарницького райсуду Києва, оскільки не вважаємо такий розбір коректним і принциповим з погляду якості судового рішення: цього можна було очікувати від середньостатистичного судді українського суду.

З близько десятка оскаржених фраз із книги Вахтанга Кіпіані суд визнав недостовірними такі: фраза №3 "…чи була можливість у Стуса обрати "менше зло". Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали В. Медведчук"); фраза №7 "…Медведчук на суді визнав, що всі "злочини", нібито вчинені його підзахисним, "заслуговують на покарання"; фраза №8 "…він фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?..". 

Також суд визнав неправомірним використання ПІБ (згадування) Віктора Медведчука в таких фразах: фраза №1 "…розпинав поета, – призначений державою адвокат В. Медведчук"; фраза №5 "…шістка комуністичної системи Медведчук…"; фраза №9 "Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КДБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?" 

Вахтанга Кіпіані та Видавництво "Віват" суд зобов’язав видалити з книги згадування про В. Медведчука, зроблені без його згоди й перелічені в попередньому реченні, а також заборонив розповсюдження книги "до усунення порушеного особистого немайнового права". 

Такі висловлювання, які теж були оскаржені в позові, суд визнав оцінними судженнями й не став спростовувати: фраза №2 "… Медведчук, що виховувався у родині політзасланця (…кажуть – шуцман)"; фраза №4 "Адвокати відверто "відбували номер", не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…"; фраза №5 "…шістка комуністичної системи Медведчук…"; фраза №6 "…"син поліцая", фраза №9 "Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КДБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?".

Спершу кілька загальних міркувань про визнання або невизнання недостовірною інформації, зокрема через зарахування до оцінних суджень. Зауважимо, що, на нашу думку, зарахування певної фрази до тверджень про факти або оцінних суджень є логічною, а не філологічною операцією, тобто не потребує спеціальних знань, експертизи, а має вирішуватися судом, і судді тут не потрібні "підказки" філолога. У цьому судовому рішенні обійшлося без таких "підказок", хоча в багатьох подібних справах цим зловживають як судді, так і адвокати. 

Тепер по черзі. У фразі № 3 буквально й стверджується, нібито підтримка В. Медведчука з боку КДБ була "фактом". З огляду на те, що у ній фігурує слово "факт", відстояти її як оцінне судження вкрай важко. Інший варіант – доводити правдивість твердження – також проблемний, оскільки якщо дані про співпрацю зі спецслужбою СРСР і можна знайти, то це архіви КДБ. В Україні такі дані могли вже бути знищені або вивезені до РФ, де ці архіви не є відкритими. До Архіву СБУ по цю інформацію зверталися, й підтверджень співпраці не знайшлося, але, окрім цього, суд узяв до уваги ще листування між Київським міським судом (в якому розглядалася кримінальна справа В. Стуса) та колегією адвокатів, самим В. Медведчуком. Хоча вкрай сумнівно, що в цих документах могло б ітися про супровід з боку КДБ роботи адвоката в такій політичній справі, що свідчило б про його заангажованість. Єдиний чіткий аргумент на користь недостовірності інформації про співпрацю з КДБ, відбитий у рішенні Дарницького райсуду, – це покази самого Медведчука як свідка. Такий вид доказів, як свідчення сторони в справі в ролі свідка, допускається в судовому процесі, оскільки за неправдиві свідчення передбачено кримінальну відповідальність, теоретично. 

Фраза №7. У ній наявна частина, яка в оригіналі вже була в лапках: "заслуговують на покарання" (це подається як позиція Медведчука щодо "злочинів", за які судили Стуса). Зважаючи на наявність лапок, це виглядає як цитата, а не оцінка. Суд вирішив, що відповідачам треба було довести факт відповідного вислову, усного або письмового, з боку позивача, але не побачив такого доведення. Загалом цей приклад вказує на необхідність бути обережними в разі подання цитат або висловів у лапках, які можуть виглядати як цитати.

Фраза №8. Натомість третій вислів, визнаний недостовірним, фактологічним твердженням не виглядає. Йдеться про фразу: "…він фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?.." Слово "фактично" вказує на оцінний характер вислову, абстрактне прирівняння прокурорів до адвокатів – також. За українським законодавством оцінні судження не підлягають спростуванню й доведенню, і Дарницький суд не використав прецедентної практики Європейського суду з прав людини, який вимагає наявності мінімальної фактичної основи й під оцінними судженнями. Хай там що, з одного боку, Віктор Медведчук у своїх показах як свідка стверджує, що не підтримував звинувачення. З іншого – в судовому рішенні міститься таке  речення, яке варто навести повністю: "Відповідно до протоколу судового засідання від 29.09.1980 по кримінальній справі по обвинуваченню В. Стуса за ст. 62, ч. 2 КК УРСР, ст. 70 ч. 2 КК РРФСР, його захисник Медведчук В. В., виступаючи в дебатах, сказав: "Кваліфікацію його дій вважаю вірною", при цьому в протоколі відсутні будь-які дані, які підтверджують оспорювану інформацію про позивача..."

Враховуючи, що поняття "кваліфікація злочину (дій)" визначається, як кримінально-правова оцінка вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою, заява адвоката про відповідність кваліфікації дій підзахисного не свідчить про підтримання ним обвинувачення. І тут з рішенням суду важко погодитися, адже КПК 1960 року не давав адвокатові варіантів (буквально) підтримувати обвинувачення або ні, що також вказує на переносний і оцінний характер вислову. А якщо вислів про правильність кваліфікації з боку прокурорів дій Стуса таки звучав від Медведчука, то це звужувало можливості сторони захисту майже суто до "вигризання" м'якого покарання (от вам і фактична основа для оцінки про "підтримання обвинувачення" Медведчуком).

Врешті, інші твердження, визнані оцінними судженнями, виглядають фактологічнішими, як-от "син поліцая" чи частини фраз, де повідомляється про ставлення Віктора Медведчука до родичів Василя Стуса, – неповідомлення про початок суду над ним та отримання гонорарів від родини.

Із забороною використання імені В. Медведчука ситуація ще цікавіша. Представник В. Кіпіані адвокат В’ячеслав Якубенко, коментуючи це судове рішення, зазначив, що "суд захистив позивача більше, ніж той просив". Сам суд це пояснює тим, що він краще знає, яка норма регулює відповідні правовідносини, тому застосував не ті статті, на які посилався В. Медведчук, а інші, що "не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту". Й з останнім знову важко погодитися, бо застосована судом ст. 296 Цивільного кодексу регулює суто використання імені у творах, але не спростування інформації, яке вимагалося в позові. Пан Якубенко взагалі висловив думку, що суддя Заставенко фактично цим свідомо підіграла його клієнту і видавництву, давши привід для скасування цього судового рішення в апеляції. Але в будь-якому разі до вказаної норми ст. 296 ЦКУ необхідно придивитися уважніше.

Частина 2 статті 296 ЦКУ визначає, що "використання імені фізичної особи в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою..." (також ч. 3 ст. 296: "Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди"). Тобто встановлено виняток для документальних творів, коли ім’я можна використовувати без згоди самої особи. Але суд вирішив, що книга "Справа Василя Стуса" є таким собі змішаним художньо-документальним твором, тому виняток він не застосував. Що виглядає досить абсурдно, оскільки за такою логікою хоча б один маленький художній елемент у документальному творі виводить його з-під дії винятку. Суд розцінив, що у творі "неможливо відокремити його художню частину від документальної". Хоча саме це виглядає легким завданням: документальна частина це та, яка підтверджується хоч якимись документами чи матеріалами, створеними не автором цього твору. І відповідний підхід виглядає більш логічним та справедливим, якщо вже суд вважає, що у творі намішано художнє з документальним. 

Щодо заборони розповсюдження книги "Справа Василя Стуса", то вона сама по собі не може вважатися цензурою, адже абзац 2 частини 1 статті 24 Закону "Про інформацію" (в новій редакції) прямо визначає, що заборона цензури не поширюється на випадки "накладення судом заборони на поширення інформації". Але й заборона-то чинності ще не набула, як і все судове рішення: очікується апеляційний розгляд. Цивільний процесуальний кодекс не передбачає можливості для суду допустити негайне виконання судового рішення І інстанції на випадок заборони поширення інформації. Адвокати позивача могли б зупинити продаж книги через механізм забезпечення позову, але про відповідні заяви від них суд у рішенні не згадує. Тобто книга наразі розповсюджується цілком легально.

І врешті, треба звернути увагу на соціальний ефект від такого судового рішення. Продажі книги дуже зросли, адже чимало людей, які про неї раніше не знали, дізналися про видання саме завдяки судовому процесу. Не відкидаємо фактор того, що чимало покупців книги так виявили свою солідарність з автором і несприйняття В. Медведчука. Але для  позивача це мало б бути досить прогнозовано з огляду на чинник того, що і Медведчук, і Кіпіані є відомими особами, тому судовий спір між ними привертатиме увагу преси й соцмереж. Можна вважати, що Віктор Медведчук своїм судовим позовом зробив рекламу книзі, яка, на його ж думку, його ганьбить. І це зовсім уже не унікальний випадок. Незалежно від того, яким буде рішення апеляційної інстанції в цій справі, наклад книги вже майже розпродано.

Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!