Фото героя матеріалу з Facebook: розважить аудиторію, але може спричинити проблеми в суді

Сучасний рівень розвитку інтернету дозволяє знайти фото багатьох людей, які самі їх розмістили в соцмережі або потрапили на знімок іншого користувача. Також сучасні мобільні телефони дозволяють робити фото будь-чого/кого побаченого практично в будь-якому місці й у значній кількості, а також розповсюдити їх у всесвітній мережі. Цим користуються медіа й журналісти, адже зараз практично будь-який журналістський матеріал супроводжує фото, оскільки без нього він видається "сухим" і нецікавим. Але тут виникають формально-юридичні питання щодо дотримання меж приватності особи, зображеної на фото.

У цьому матеріалі ми розглянемо аспект саме приватності й можливостей використання зображення особи й не зачіпатимемо аспект авторських прав на фото. Цей другий аспект також важливий, і його ігнорування теж може спричинити правові проблеми тому, хто "запозичив" фото з інтернету, але це окрема і доволі розлога тема для обговорення (про її певні аспекти можете почитати такий виклад від юрвідділу ІМІ).

Спеціальними нормами, які регулюють знімання особи та використання її зображення, є дві статті Цивільного кодексу – 307 та 308. Ч. 1 ст. 307 ЦКУ передбачає: "Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру". Тобто, крім вулиці й заходів публічного характеру, особа може бути зняти тільки за її згодою (крім установлених законом випадків, наприклад оперативного знімання правоохоронцями). Згода особи на вулиці чи заході публічного характеру "припускається", що означає можливість особи заперечити проти знімання конкретно її, адже в іншму разі норма законодавства просто передбачала б, що згода не потрібна (однак можливість особи заперечити своє знімання, наприклад, на вулиці ще не означає її права заборонити знімати все інше на цій вулиці). 

Друга норма передбачає таке: "Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи..." (абзац 1 частини  1 статті 308 ЦКУ). Ця норма не згадує про випадки, коли особа сама виклала в загальний доступ свої фото (відео), тому це питання перебуває в певній "сірій зоні".

Отже, існує суттєва різниця між правовою можливістю згадати особу в матеріалі та проілюструвати його зображенням особи. Щодо згадування імені особи, то ч. 3 ст. 296 ЦКУ визначає: "Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди". Тобто для згадування особи в матеріалі медіа її згоди не потрібно, якщо висвітлюється її діяльність і це підтверджується документами чи записами. А для використання / створення фото особи потрібна лише її персональна згода, крім доволі вузьких винятків. 

Логіка законодавця, очевидно, в тому, що розповісти про те, що особа щось робить, хороше чи погане, не назвавши її імені, явно важко. А от без фото чи іншого зображення особи в такому повідомленні можна обійтися (хоча читати його може бути не так цікаво). Це баланс між потребою суспільства мати інформацію про те, що відбувається у владі, країні й самому суспільстві, з одного боку, й захистом приватного життя особи, з іншого.

Зазвичай особа, чиє зображення поширило медіа без її дозволу, не висуває щодо цього претензій. Але якщо про особу вийшов критичний матеріал чи поряд з фото вміщено текст, який особа вважає неправдивим чи образливим щодо неї, то судова практика показує, що справа може закінчитися програшем процесу для поширювача фото / інформації. Хоча можливість у позивача відсудити значну суму компенсації моральної шкоди в такому разі невелика, але фото, ймовірно, відповідачеві доведеться видалити, а також, цілком можливо, компенсувати чималі судові витрати позивача.

Окремим питанням є коректність формулювань ст. 308 Цивільного кодексу, у якій ідеться про фотографії лише як про "художні твори". Але вони можуть бути зроблені й автоматично певною комп’ютеризованою системою (знімання в цілях охорони, дотримання ПДР тощо) та згодом поширені. Фото, зроблені роботом, не є творами, і розробники ЦКУ мали б це врахувати, вживши інші формулювання, які б охоплювали будь-які зображення особи (станом на 2003 рік, ухвалення ЦКУ, такі системи знімання у світі вже існували). Зважаючи на те що мета ст. 308 ЦКУ – захист приватності особи, а не авторського права, більш обґрунтованим видається поширювальне тлумачення терміна "фотографії", яке охоплюватиме і зроблені автоматично, без участі людини у створенні конкретного фото.

Тепер перейдімо до випадків, коли можна зробити фото чи відео, поширити зображення особи без її згоди. Ч. 3 ст. 308 ЦКУ стверджує, що "(ф)отографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб". Типовий випадок – це коли особа перебуває в розшуку. Але от коли в діяльності особи просто вбачаються ознаки правопорушень, то цей випадок уже формально не підпадає під зазначену норму. А ч. 3 ст. 307 ЦКУ визначає: "(з)німання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом". Для цілей журналістики цим законом можуть виступати такі норми. Ст. 29 ЗУ "Про інформацію" (в ред. 2011 року):

"Стаття 29. Поширення суспільно необхідної інформації

1. Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

2. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо".

Ця норма прямо не згадує про поширення фото чи фотознімання, але ч. 3 ст. 30 того ж закону передбачає, що "(с)уб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною".