53% журналісток зазнавали сексуальних домагань у зв'язку з професійною діяльністю – опитування ІМІ

53% опитаних ІМІ журналісток вказали, що зазнавали сексуальних домагань у зв’язку з професійною діяльністю. 47% журналісток зазначили, що не стикалися з домаганнями під час роботи або у зв’язку з нею. 

Такими є результати анонімного адресного опитування медійників, що провів Інститут масової інформації в співпраці з ГО "Жінки в медіа" та з журналісткою-розслідувачкою Любов'ю Величко 14–25 червня 2021 року *.

Водночас 17% опитаних чоловіків-журналістів вказали, що потерпали від сексуальних домагань у зв’язку з професійною діяльністю. Разом з тим 83% чоловіків-журналістів, що взяли участь в опитуванні, не мали такого досвіду. 

Окрім того, 33% респондентів вказали, що були свідками сексуальних домагань до своїх колег у зв’язку з журналістською діяльністю. 

Обставини, географія і типи домагань

На запитання "Де саме ви зазнавали особисто сексуальних домагань або помічали сексуальні домагання щодо інших?" 30% опитаних вказали, що це траплялося під час інтерв’ю з людьми при владі (посадовці, бізнесмени). На другому місці – домагання в редакції, від колег, керівництва або роботодавця (25% респондентів вказали це). І на третьому місці виявилися домагання під час роботи над редакційним завданням (22% респондентів). Такі результати свідчать про досить високий рівень ризиків і низьку захищеність медійників не лише за межами редакції, а й у редакційних колективах. 

Учасниці опитування розповіли ІМІ анонімно деталі про сексуальні домагання до них під час журналістської діяльності. Переважна більшість цих історій – домагання до жінок-журналісток від чоловіків – представників влади, посадовців, депутатів, бізнесменів, рідше траплялися домагання від власників медіа та керівників редакцій. Серед прикладів респонденти на умовах анонімності називали таке:

• "Пропозиція приїхати до спікера ввечері додому і повечеряти, щоб познайомитися ближче і домовитися про інтерв'ю".
• "Керівник постійно призначав "робочі" наради в неробочих місцях. Не прийти – потрапити під незадоволення і штрафи. Фіналом була "нарада" в чужій винайманій квартирі. Я не зайшла і була звільнена".
• "Чоловік, який обіймав керівну посаду, вимагав, щоб я вдягала на роботу короткі спідниці та одяг з декольте, бо йому дуже подобаються мої груди".
• "Керівник застосував до мене прийоми харасменту. Коли зрозумів, що нічого не буде, то припинив це та різні натяки”.
• "Непристойні пропозиції, що ґрунтувалися лише на тому, що я працюю у сфері інформації, а це "найдревніша професія, як і простітуція: не вважаєш, що кореспондентка тире проститутка".
• "На офіційних заходах серед білого дня один і той самий посадовець намагався мене торкатися. Спершу погладжуванням руки, в якій тримала диктофон. На наступному заході, щоб пройти через натовп колег, він мене міцно обняв за талію. Я випручалась і вибігла з кімнати, де відбувався захід".
• "Приваблива" пропозиція канікул за його кошт і більше".
• "Посадовець покликав до себе в кабінет у справі, але натомість притиснув до стіни й почав обмацувати. Я втекла".
• "Посадовець протягом мого інтерв'ю стояв ... і дивився у виріз мого светра. Коли я вже збиралася йти й почала одягати пальто, він під приводом джентльменства вирішив допомогти мені вдягти пальто, а водночас примудрився хлопнути мене по сідницях".
• "Від посадовця, з яким я спілкуюся на мою тематику, були розповіді про те, як він ходить у лазню (телефонувала домовитися про місце, час і день коментаря)".
• "Від посадовця розповіді про мій "прекрасний фейс", "привабливий голос", запрошення на чай за неформальних обставин". 
• "Вислови типу "гарна журналістка, треба дати їй інформацію", масні посмішки й стріляння очима впродовж інтерв'ю, обнімання за талію".
• "Мала негативний досвід від гостей редакції – високопосадовців. Від непристойності захистив колега. У міліції тоді натякнули, що краще мовчати".

Щодо географічного розподілу, то понад третина респондентів, які вказали, що зазнавали сексуальних домагань, є мешканцями західних регіонів (37%), на другому місці – центральні регіони України (33%). Найменше з домаганнями стикалися медійники Півдня (16% всіх респондентів, що зазнавали сексуальних домагань) та Сходу України (11%). Ще 3% опитаних не вказали свого регіону. 

Що стосується типів сексуальних домагань, то найчастіше журналістки та журналісти стикалися з домаганнями, які виявлялись у вигляді жартів та принижень пов'язаних із сексуальністю (28% респондентів), а також у вигляді небажаних дотиків, обмацувань, інших фізичних контактів (вказало 27% учасників опитування). 

Ще 25% опитаних зазначили, що мали негативний досвід у вигляді пропозицій сексуального характеру від осіб, від яких перебували в залежності (25%). 

6% респондентів зазнавали погроз сексуального характеру, зокрема, через інтернет, і ще 3% зазнавали такого виду домагань, як "послуга за послугу" **. 

Реакція на сексуальні домагання

Найчастіше в таких випадках журналісти повідомляють друзів, або рідних (49% опитаних), або колег по роботі (47% тих, хто зазнавали сексуальних домагань). Тільки 4% опитаних наважилися написали про свій досвід публічно в соцмережах чи розповісти в медіа **.

Чверть опитаних ІМІ журналістів, які стикались із сексуальними домаганнями (25%), вказали, що нікому про це повідомляли. Основною причиною мовчання про такі інциденти респонденти назвали відсутність механізмів захисту прав потерпілих, адже "все одно нічого не допоможе" (про це зазначили 16% тих, хто зазнавав сексуальних домагань). На другому місці – страх, що ніхто не повірить, адже в потерпілих немає доказів (7% респондентів). Ще 6% вказали, що побоялися осуду і нерозуміння з боку колег **.

Переважна більшість опитаних (93%) вважає, що винні в сексуальних домаганнях особи, які не поважають особистих кордонів інших людей.

Розуміння захисту від сексуальних домагань

На думку опитаних журналістів, найефективнішим захистом від сексуальних домагань під час роботи є особисте розуміння та планування власних ризиків, про це зазначили 63% опитаних. Серед найпотужніжих інструментів захисту журналісти вказали також розголос у соцмережах (45% респондентів). На третьому місці – звернення до поліції (40%). 

Майже третина опитаних журналістів (33%) вважає, що захищати їх має роботодавець, і ще 32% розраховують на допомогу від колег. 31% опитаних вважає, що захистити їх допоможуть тренінги та навчання, і 21% вбачає роль захисників у громадських організаціях. Тільки 4% вважають, що не потрібні жодні додаткові засоби захисту.

* Дослідження проводилося методом анонімного адресного онлайн-опитування за інтерактивною структурованою анкетою. Посилання на анкету надсилали потенційним респондентам – чинним журналістам і редакторам. Усього отримано 138 відповідей від медійників. 93% – респонденти з регіонів України, 7% з міста Києва. 83% жінок, 17% чоловіків. Дослідження проводилося протягом 14–25 червня 2021 року. 

** Сума відповідей не дорівнює 100%, адже респонденти могли обрати кілька відповідей.

Проведення цього дослідження стало можливим за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" в межах проєкту "Мобілізація зусиль для вирішення викликів у медіасфері України". Матеріал відбиває позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".