1000 днів повномасштабної війни: як українські медіа вистояли під час російської військової агресії

Read this article in English

92 загиблих журналісти, 41 поранений медійник і медійниця, 329 закритих редакцій, 112 журналістів, які побували в полоні, 30 медійників і медійниць, яких усе ще утримують у полоні російські агресори, переслідування, залякування і погрози журналістам, робота з постійною небезпекою для життя і здоров'я, блекаути й пошуки нових методів роботи в умовах кризи. Більша частина цих цифр – це історії українських медіа, медійників і медійниць, які зранку 24 лютого 2022 року зіткнулися з новою реальністю роботи. Незалежно від того, де вони перебувають – в умовно безпечних чи тилових районах, у прифронтових містах, чи це підпільні ресурси на окупованих територіях – українські медіа взаємодіють з усіма можливими загрозами й викликами повномасштабної війни. Від шоку до створення нових алгоритмів роботи під час військової агресії РФ пройшли шлях усі без винятку медіа країни. Хтось – не вижив. Когось – знищили російські окупанти. Хтось – релокувався і залишається ядром підтримки для аудиторії, яка, як і ці медіа, втратила свій дім і землю. Хтось – створив нові стандарти роботи, які змінюють журналістику загалом.

Наприкінці 2022 року, через майже рік після початку війни РФ проти України, дослідження ІМІ показало, що в регіональних новинах про війну фактично немає мови ворожнечі. І це незважаючи на систематичні злочини РФ, які вона скоїла проти медійників зокрема та українців і України загалом. Попри велику кількість новин про війну в медіа, 50% усього контенту, лише 0,3% публікацій містили мову ворожнечі, і це разючий результат. Загалом 93% новин мали надійні джерела інформації. Це дані ще одного дослідження ІМІ у 2023 році. Загалом підвищення достовірності новин – ознака журналістики воєнного часу. Війна зміцнила стандарти: тільки 1,5% регіональних новин змішували факти й коментарі. Для порівняння: у 2021 році факти не відокремлювалися від коментарів в 11% регіональних новин. 

Все це відбувається на тлі постійних атак російських агресорів на українські медіа вже протягом 1000 днів. На початок листопада 2024 року РФ скоїла не менш ніж 664 злочини проти українських, зокрема регіональних, медіа. 

На шок від початку війни більшість українських медійників відреагувала переходом на цілодобовий режим роботи. У перші дні війни це стосувалося буквально всіх регіонів України: тих, де почалися бойові дії, тих, які РФ атакувала ракетами дистанційно, і тих, які можна назвати умовно тиловими. Власне, перехід на рейки воєнної журналістики здійснили всі медіа, які продовжували свою роботу в перші тижні й місяці повномасштабного наступу російських агресорів. 

Особливі прикмети цього періоду були такі. 

Медіа прифронтових міст і громад – рішення про закриття або релокацію медіа, великі ризики для роботи медійників, які в цей період не були забезпечені захисним обладнанням, цілодобовий режим роботи редакцій, атаки російських агресорів на телевежі, загроза бути сприйнятим за диверсанта чи навідника, різке зростання попиту на інформацію, радикальне зростання попиту на інформацію із соцмереж, зокрема телеграму.

У перші дні повномасштабної війни в Сумах 60% місцевих і регіональних мовників та 54% провайдерів програмної послуги опинилися в зоні активних бойових дій. Ще одна, Чернігівська область також опинилася однією з перших у зоні бойових дій. Першими ЗМІ, які припинили свою роботу, стали місцеві газети, оскільки друкувати й поширювати видання стало неможливим. Утім, у місті, незважаючи на бойові дії окупантів, залишалася частина журналістів місцевих телеканалів "Суспільне Чернігів", ТРА "Новий Чернігів", "Дитинець" і частина місцевих сайтів. Попри відсутність світла, зв'язку, якого не було в Чернігові близько трьох тижнів через постійні обстріли російських агресорів, жоден телеканал не припинив своєї роботи. 

У Харківській області російські агресори вже в перший день підійшли до окружної дороги міста. Журналісти майже одразу почали інформувати містян про стан справ, робота продовжувалася вдень і вночі. У перші дні російські війська обстрілювали телевежу в Харкові й Ізюмі. 

У Миколаєві й інших містах місцеві журналісти зіткнулися з фактичною неможливістю працювати в умовах бойових дій, адже представники місцевих ЗМІ не мали жодних засобів захисту. З першого дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну сумські медійники також не мали належного захисту (бронежилети та шоломи) до середини березня 2022 року і працювали на власний ризик. Так само було майже в усіх регіонах. Наприклад, запорізький фотокореспондент Укрінформу Дмитро Смольєнко в інтерв’ю ІМІ розповідав, що десь тільки через місяць після початку російської агресії завдяки Інституту масової інформації в нього з’явився бронежилет, аптечка і все необхідне для безпечнішої роботи. Власне, в перші місяці війни захисним спорядженням ІМІ забезпечив усіх журналістів, які мали цю потребу.

Українські медіа окупованих територій – повсюдне припинення роботи регіональних редакцій, блокування російськими агресорами українського мовлення, захоплення, викрадення, взяття в полон українських регіональних журналістів, погрози, залякування і захоплення приміщень редакцій на окупованих територіях, захоплення телевеж.

Так, у Херсонській області в перші тижні вторгнення окупанти вимкнули трансляцію українських телеканалів, а ще через добу ввімкнули в Т2 російські канали. У перші ж дні окупації Генічеська Херсонської області про зупинення роботи заявили два місцевих сайти й газета. Вже через кілька днів журналістів почали викрадати: 11 березня 2022 року в Новій Каховці викрали місцевого активіста й журналіста Сергія Цигіпу, а наступного дня в Каховці зник місцевий журналіст Олег Батурин. Така сама ситуація була на окупованій частині Запорізької області. Найрезонанснішою подією з початку війни можна вважати викрадення та ув’язнення кореспондентки УНІАН Ірини Дубченко, викрадення журналістів мелітопольського медіахолдингу "МВ-плюс", взяття в заручники батька мелітопольської редакторки Світлани Залізецької. 

Закривали медіа, переслідували журналістів і в Луганській області. Від початку російського вторгнення більшість медіа в Луганській області або припинили, або тимчасово зупинили роботу. Наприклад, газети "Вісті Біловодщини", "Життя Білокуракинщини", "Слово хлібороба" (Мілове), "Кремінщина". Частина онлайн-видань відновила роботу після того, як працівники виїхали до безпечних місць. 

На територіях Луганської та Донецької областей, які російські війська окупували після 24 лютого, також окупанти одразу вимкнули українські телеканали, радіостанції та заблокували доступ до українських сайтів. На журналістів, які залишилися, почався сильний психологічний тиск, переслідування і залякування. Така сама ситуація спостерігалася, зокрема, і в Маріуполі. 

Всі медіа неокупованої частини Донецької області, зокрема телеканали ТБ7, МТБ та СігмаТБ, повністю припинили свою роботу на території Маріуполя. Нині їхні студії та офіси зруйновано. Припинили роботу неновинні проєкти, редакція газети "Приазовський робочий", а новинні сайти mrpl.city, 0629.com.ua та інші переїхали.

Умовно безпечні (тилові) регіони – систематичне поширення фейків і російської дезінформації розгалуженими мережами телеграм-каналів, численні DDoS-атаки на регіональні медіа, погрози й залякування редакцій і їхніх співробітників через масові розсилання листів з РФ, загроза бути сприйнятим за диверсанта чи навідника, атаки на телевежі, перші втрати журналістів.

Так, у Полтаві з перших днів повномасштабного вторгнення редакції видань змушені були відбиватися від DDoS-атак. Під особливим прицілом ворога були сайти видань "Полтавська хвиля", "Полтавщина", "Зміст", ютуб-телеканал PTV UA.

Житомир зіткнувся з небаченою кількістю фейків та маніпуляцій від початку повномасштабної війни. Також у регіоні теж почастішали DDoS-атаки на регіональні медіа.

У Черкасах, Кропивницькому, Тернополі продовжили працювати всі медіа. Тут фокус уваги медійників зосередився на вибудовуванні оперативної комунікації з владою і також протидії російській дезінформації і DDoS-атакам. Наприклад, у Тернополі під атаки потрапили сайти "Реально", ТМЦ.ІНФО, 0352.ua та "Терен". На Волині росіяни ддосили агентство Конкурент, а ще, як і в Запоріжжі, активно розсилали погрози й залякування регіональним редакціям.

У кількох регіонах журналісти наражалися на небезпеку через тривожні настрої громадян, які сприймали кореспондентів за потенційних навідників чи диверсантів

Вінниця, попри ділянку кордону з "Придністров’ям", залишалася досить спокійним регіоном. Її медіа також боролися з фейками й протидією місцевої влади щодо надання необхідної аудиторії інформації. 

Фактично в перші тижні війни медіа почали втрачати своїх журналістів. Так, у Львові як учасники бойових дій загинули журналісти Віктор Дударь і Юрій Олійник. Протягом 2022 року, захищаючи Україну, загинули два запорізьких журналісти, Олег Якунін і Олег Шемчук. Зараз у кожному регіоні України є медіа, які оплакують своїх колег.

2023 рік: виснаження, блекаути, доступ до інформації

Другий рік війни для українських медіа можна назвати роком блекаутів і дефіцитів. Йдеться про брак кадрів, серйозне психологічне виснаження, фінансові труднощі редакцій і посилення спротиву посадовців надавати необхідну інформацію медійникам.

Блекаути. Систематичне руйнування енергетичної інфраструктури України з боку російських агресорів у 2023 році створило нові виклики для роботи регіональних редакцій: пошук грошей на купівлю енергозберігального обладнання, переформатування роботи редакції, перерозподіл обов'язків та навантажень – усе це стало оновленою реальністю для регіональних медіа. Наприклад, у Сумах на кінець 2022 року під час імовірного блекауту планували працювати не більш ніж 80% компаній. На кінець жовтня 2022 року жодна з місцевих і регіональних телерадіокомпаній не мала резервних джерел живлення та стабілізаторів напруги.

Завдяки підтримці Інституту масової інформації і його партнерів кілька сотень українських редакцій змогли розв'язати проблему відсутності світла й інтернету. Мабуть, найбільшою підтримкою для медійників стало відкриття спочатку 10, а тепер уже 14 медіабаз Інституту масової інформації в регіонах. А ще – величезна робота із закриття потреб щодо енергообладнання, яка досі триває.

Брак кадрів. За даними дослідження ІМІ в серпні 2023 року, 27% медійників і медійниць переїхали до інших регіонів України або за кордон. Відчули на собі відтік фахівців усі регіональні медіа – від прифронтових до тилових областей. За даними ІМІ, з вересня 2023 до вересня 2024 року тільки 32% опитаних українських редакцій зберегли стабільність свого кадрового складу і змогли уникнути втрати співробітників. Нові ж працівники часто мають дефіцит необхідного рівня професіоналізму.

Також багато журналістів вступили до ЗСУ. Наприклад, тільки з Рівного в лавах ЗСУ та тероборони служить власкор телеканалу ICTV Павло Шамшин, оператор НТН Артур Журов, редактор газети "Володимирецький вісник" Сергій Скібчик, а також оператори Вадим Махмудов та Павло Дутко, головний редактор сайту "Горинь.інфо" Тарас Давидюк (загинув).

Пішли захищати країну і багато черкаських медійників: спортивний журналіст Максим Гаптар, журналіст сайту "Провсе" Олександр Носенко, журналіст Нового, Четвертого та ще кількох каналів Валентин Чернявський, журналіст Сергій Халупінський. Ведуча Нінель Власенко і взагалі пішла з журналістики, пройшла сертифікацію з тактичної медицини та підписала контракт із ДПСУ. 

У Харкові до війська приєдналися журналіст Дмитро Брук, який із 2014 року висвітлював перебіг російсько-української війни, діджитал-редактор "Ґвара Медіа" Дмитро Жаботинський, який створював контент для соціальних мереж і монтував відео, і Антон Алохінсон з медіа "Люк".

А ще багато редакцій у 2023 році продовжили проживати втрати своїх колег, які захищали Україну від російських загарбників.

Брак сил. Якщо у 2022 році 72,4% опитаних українських журналістів вірили в нашу перемогу, то вже 2023 року цей показник знизився більш ніж наполовину, до 31,5%. Це дані дослідження ІМІ про психологічні виклики для журналістів і журналісток. Дійсно, у перші місяці та навіть рік війни більшості медійників було не до відчуття свого стресу. Радикальні зміни через повномасштабне вторгнення в житті, роботі, обов'язках, потребах інших витісняло розуміння власних психологічних негараздів. Але це не могло тривати нескінченно. У 2023 році 98% українських медійників відчували стрес. Помітно зріс відсоток медійників, що відчувають втому, мають проблеми зі сном, депресію і безнадію (конкретно цей показник зріс майже втричі).

На думку як українських, так і іноземних журналістів, що працюють в Україні, нові виклики з початку війни 2022 року – це невизначеність та відчуття небезпеки. Це повʼязане з постійними обстрілами всієї без винятку території України та відсутністю безпечного місця, де можна перепочити та видихнути. Від цього і втрата стабільності, неможливість будь-якого планування та відчуття невизначеності. Адже з кожним новим обстрілом ситуація в енергетиці може змінитися, умовно безпечне місце може зникнути, і це можна перелічувати нескінченно. 

Брак грошей. Після завершення "гарячої фази" переживання війни у 2023 році медіа зіткнулися з економічними проблемами, які накопичилися за перший рік повномасштабного вторгення. Зниження, а іноді й знищення рекламних ринків регіонів, загальна криза в українській економіці привела на межу виживання багато медіа. У Чернівцях, як і в багатьох інших регіонах, журналісти стали працювати більше, а заробляти менше. З річної фінансової кризи вийшли не всі редакції, особливо важко було локальним друкованим газетам. Однією з альтернатив у регіонах стала відмова від друкованих версій газет і перехід в онлайн. Можна зафіксувати й хороші тенденції. Наприклад, у Полтаві на другий рік війни медіа ніби стабілізувались у своїй діяльності: жоден сайт не припинив оновлюватися. Втім, тут також у цей період закрилися дві газети. Подібна ситуація склалася в умовно тиловому Рівному. Щоправда, незважаючи на те що в перші місяці великої війни чимало ЗМІ втратили дохід, частина з них змогла за рік покращити фінансову ситуацію. Так чи інакше, тема фінансового виживання медіа все ще залишається основною для регіональних медіа України. 

Брак інформації. Саме у 2023 році в регіонах остаточно загострилася ситуація з комунікацією медійників із владою. Закриття інформації про наслідки російських ракетних атак, ситуацію в громадах, з потерпілими посадовці почали практикувати в багатьох регіонах Украіни. Наразі однією з найзакритіших обласних влад, мабуть, можна вважати Сумську ОВА. Керівництво області з 2023 року понад рік ігнорує базові права журналістів і, власне, громади на отримання інформації про наслідки прильотів, ситуацію з евакуацією та іншої без перебільшення життєво важливої інформації.

У Запоріжжі майже весь 2023 рік тривала криза комунікації з обласною військовою адміністрацією. Понад рік війни журналісти стикалися з нерозв'язаними проблемами в призначенні відповідальних за комунікацію з журналістами. Регіональні ЗМІ пройшли й випробування комунікації з пресофіцерами. Залежно від персоналій спілкування з журналістами будувалося дуже по-різному: від повного ігнорування професійних прав і потреб журналістів до лояльного ставлення до їхньої роботи.

Війна загострила і проблему дотримання закону про доступ до публічної інформації. Журналісти протягом 2022–2023 років стикалися з перманентними відмовками посадовців у наданні відповідей на журналістські запити. Відстрочення будь-якого запиту на невизначений час (до кінця війни) стали паличкою-виручалочкою обласних посадовців. 

У Тернополі, Полтаві, Хмельницькому, без різниці, на "тилових" чи прифронтових територіях, посадовці намагалися максимально уникати здорової комунікації з медіа. Наприклад, у Полтаві засідання сесії міської ради стали місцем, де депутати й посадовці дозволяли собі відкрито погрожувати журналістам. А Хмельницька міська рада понад рік не запрошувала журналістів на позачергові сесійні засідання. Водночас на них постійно були присутні знімальні групи комунального телеканалу ТРК "Місто". Ця тенденція змінилася лише наприкінці березня 2023 року, коли вперше на позачергове засідання завчасно запросили всіх медійників, надали перелік питань та лише попросили не вести прямих трансляцій. Але це тривало недовго.

2024 рік: тисяча причин вистояти

Медіа, які вистояли, у тисячний день війни прийшли з адаптованими форматами роботи, новими ідеями й новими медіа, що відкрилися в регіонах під час війни. Втім, найголовніша ознака українського медіаполя після 1000 днів війни – це консолідація та об'єднання. Російська агресія зробила те, що не завжди вдавалося в умовно мирний час: медійники об'єднуються в потужні точки сили, які протистоять злу на місцях уже майже три роки, об’єднуючись у ще більші кросрегіональні спільноти для спільної підтримки й допомоги. Дедалі сильніше заявляє про себе спільнота "Медіарух", яка об’єднує наразі близько 70 редакцій. 

З початку війни ІМІ допомагає регіональним журналістам закривати потреби щодо захисного обладнання, навчання, зокрема, домедичної допомоги, фінансової грантової підтримки. За перші 100 днів війни ІМІ забезпечив медійників 1111 бронежилетами, більш ніж 900 шоломами, більш ніж 300 тактичними окулярами, 750 аптечками й ще понад 1000 інших медичних засобів. І це був тільки початок. Комп'ютери, телефони, зокрема супутникові, старлінки, допомога з евакуацією, допомога з лікуванням, просто допомога. Станом на зараз випадки надання допомоги вже перевалили за десяток тисяч. Протягом 1000 днів війни команда ІМІ збирала (і збирає), закривала (і закриває) потреби щодо захисного, енергозберігального обладнання, психологічної підтримки, фінансової допомоги журналістам і журналісткам.

На 1000-й день війни кожен і кожна з медійників може сказати, наскільки важко вивозити цей жах у вигляді війни таку кількість днів. Але нам треба триматися. І встояти. Бо на післявоєнне життя нам знадобиться не менше, а можливо, ще більше ресурсу. 

Наталія Виговська