Проблемні редакторські будні. Що болить керівникам ЗМІ Кіровоградщини

Медійне середовище Кіровоградщини ніколи не було аж надто жвавим. Утім, до повномасштабного вторгнення на території області працювало понад пів сотні видань. Більша частина належала місцевим політикам чи бізнесменам, що мали бажання до політики долучитись. 

Як наслідок – пошук фінансів, визначення редакційної стратегії і розв'язання поточних господарських проблем видання рідко коли було ділом редакторів. Темники від власників не додавали медіа можливостей для розвитку, однак питань “де взяти грошей?” позбавляли.

Спочатку ковід, а потім і повномасштабне вторгнення суттєво скоротили кількість новинних сайтів. За останні кілька років перестали працювати або перейшли в “сплячий режим” з десяток колись упізнаваних видань. Новинний сайт “АкулаMedia” свої останні публікації випустив у березні 2024 року. Представник мережі міських сайтів компанії CitySites 0522.com працює в режимі максимальної економії ресурсів – випускає одну-дві новини на день, час від часу на тиждень-другий узагалі випадаючи з інформаційного поля. А от “Олександрійські новини” не можуть похвалитися навіть таким темпом. Одна-дві новини на місяць – це наразі все, що може собі дозволити видання. 

Поки залежні від спонсорської підтримки видання поступово зникають або вичікують сприятливіших часів, незалежні медіа мають самостійно розв'язувати чимало поточних проблем. Саме про це ми й поговорили з редакторами місцевих топових медіа. 

Медіаменеджер – не редактор

Мабуть, почати варто з болю чи не кожного редактора незалежних регіональних видань, що ще не встигли обрости величезними бюджетами та численним штатом на десяток-два працівників. Йдеться про розподіл обов’язків, а якщо точніше, розділення менеджерської роботи й редакторської. 

Кожне видання проходить етапи становлення та розвитку, коли людина на чолі колективу займається всім одразу. Це і вичитування текстів, і фактчекінг, і оплата рахунків, і написання грантів. Сюди ж можна зарахувати й питання пошуку стабільного фінансування, яке в умовах обвалу рекламного ринку та нестабільності грантових надходжень лягає на плечі все того ж всесильного редактора. Якщо коротко, мультизадачність. Однак з часом настає розуміння – якщо не розділити менеджерські та редакторські функції, людина довго не протягне. Або вигорить, або почне помилятись.

Редакторка видання “Гречка” Анастасія Дзюбак розповідає – попри те що їхнє медіа доволі активно впроваджує систему розподілу обов’язків, повноцінно займатися лише одним аспектом роботи ЗМІ не виходить. Особливо коли це стосується одвічного питання “де взяти грошей?”. Річ у тім, що Анастасія є співвласницею видання, тож поточні питання редакції лягають саме на неї.

“Шукаємо фінансування фактично перманентно. Скажу чесно, це виснажує. Оскільки я і фандрейзер також. Можливо, це нескромно, але наразі найбільший ризик – аби я не вигоріла і не забігла в ліс, а продовжувала шукати гроші. Звичайно, мріємо і діємо, щоб мати подальшу інституційну підтримку”, – розповідає редакторка.

Підтримує колегу й редакторка та засновниця видання “Без купюр” Наталя Кривошей. За словами медійниці, повноцінне поєднання редакторських і менеджерських функцій практично неможливе. Завжди щось не встигатимеш та відкладатимеш на умовно позаробочий час.

“Щоб усе функціонувало як потрібно, потрібно наймати окрему людину, а краще кілька: фандрайзера, бухгалтера тощо. Однак для цього необхідне стабільне та достатнє фінансування, яке в умовах новинної регіональної журналістики отримати не так просто. Тож поки редактори в нас залишаються багатозадачними”, – резюмує редакторка. 

Техніки й побільше

Досі чимало регіональних редакцій страждають через брак технічного оснащення. Журналісти працюють на власних ноутбуках, що не дуже добре з погляду безпеки даних. Редакції не повною мірою, а інколи й узагалі не забезпечені альтернативними джерелами енергії – генераторами, зарядними станціями чи навіть банальними павербанками. 

На цьому серед іншого наголошувала директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк 25 жовтня на конференції “ДезАут: як вибити маніпуляції за межі інформаційного поля”.

“У нас енергетичним обладнанням забезпечені, може, 60% редакцій. Ми нещодавно проводили опитування з цього приводу й були дуже, на жаль, неприємно здивовані”, – зауважила Романюк.

Редакторка видання “Точка доступу” Ольга Зима під час спілкування з регіональним представником ІМІ в Кіровоградській області озвучила й інший аспект проблеми – потребу в оновленні наявної техніки. 

“Для нас стає пріоритетом посилення технічної бази та оновлення обладнання для роботи на сучасніше, бо наявна техніка вже не завжди може тягнути ті завдання, яких ми від неї вимагаємо”, – наголошує редакторка.

Підтверджує цю проблему й дослідження Інституту масової інформації протягом 2023 року. Тоді проблему дефіциту техніки визнали 39% респондентів. 

Скажімо більше. Інколи йдеться не тільки про сталу роботу редакцій, а й про розвиток і спроби попрацювати в нових для себе форматах. Приклад – запис подкастів. Мікрофон, програмне забезпечення, шумоізоляція, хороший фотоапарат або хоча б телефон з гідною якістю фото- та відеознімання. Все це потрібно, щоб лише спробувати запустити подкасти в редакції, потестити аудиторію, перевірити, наскільки зайде. А це все нова і не надто затребувана (окрім хіба камери) в повсякденній роботі журналіста техніка. 

То що ж робити? Рішень цієї проблеми є кілька. Перше напряму пов’язане з фандрайзингом. Шукаючи гранти чи спонсорську підтримку, варто одразу вписувати вартість техніки до фінального бюджету вашого проєкту. Однак тут є свої важливі нюанси, на які варто зважати, розповідає директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.

“Насамперед регіональні видання мають переконатися, що грантовий конкурс передбачає можливість оновлення техніки. Якщо ж купівля техніки прямо не зазначена в умовах, то все одно можна спробувати порушити це питання. Тоді варто аргументувати тим, що техніка, яка вам потрібна, є ключовою для виконання програмних цілей, наприклад для якісного висвітлення подій, створення мультимедійного контенту чи роботи в кризових умовах”, – наголошує експертка. 

“Але видання мають детально пояснити, чому саме їм необхідне оновлення техніки. Наприклад, вона була пошкоджена внаслідок обстрілів, чи під час виконання професійної діяльності сталась якась екстремальна ситуація, яка вивела з ладу техніку, чи це релоковане видання, яке лишило всю техніку на окупованій території. 

Ще одним аргументом може бути те, що техніка морально застаріла, а видання хоче створювати сучасний мультимедійний контент і нема на чому його робити. Краще одразу дати лінку і детальний опис техніки, яку ви хочете купити, і показати, що витрати є раціональними. 

Якщо видання хоче три айфони останньої моделі, зрозуміло, що таке ніхто не підтримає. Але якщо впишуть у запит середню цінову категорію, продемонструють, що стежать за співвідношенням ціни і якості й водночас не перевантажують бюджет проєкту, то, думаю, таку заявку цілком можуть підтримати”, – говорить Оксана Романюк.

Друге – кооперація з колегами. Звісно, на Кіровоградщині це не надто поширена практика. Однак її варто було б практикувати. Те, що потрібно для запису подкасту, цілком може знайтись у колег-конкурентів з інших видань. Для тестового запису можна домовитися про тимчасову оренду техніки. Оплата – на вибір. Тут можуть бути і традиційно товарно-грошові відносини, і нестандартніші – згадка з подякою в самому подкасті, кава з печивом для редакції або ще щось, що може вигадати ваш креативний розум. 

Професійне вигорання 

Та чи не найбільший біль редакторів – люди. Частина журналістів мобілізувалась, частина виїхала чи просто пішла з професії. Наразі служать журналіст кропивницької газети “Україна-Центр” Геннадій Рибченков, позаштатний кореспондент газети “Народне слово” Максим Гуцалюк, реактор інформаційної агенції CBN Андрій Лисенко, журналіст Українського радіо Кирило Поліщук, заступник головного редактора видання “Нова газета” Ігор Крушеніцький та багато інших. Перебралися за кордон відеооператорка Катерина Савінова, журналістка та продюсерка Олена Горобець. І це далеко не повний список.

Ті, хто лишився, працюють у постійному стресі, опрацьовуючи кілометри інформації, в якій далеко не завжди можна знайти позитив. Як наслідок, вигорання та апатія. 

І хоча на місцях намагаються виправити ситуацію, та саме цю проблему розв'язати стає дедалі складніше, визнає редакторка “Точки доступу” Ольга Зима.

“Не можу не згадати про підтримку журналістів та створення умов для розвитку команди. Зараз усім важко, і потрібно боротися з вигоранням. Зараз ми намагаємося адаптувати графік під потреби людей, складаємо графік відпусток та заохочуємо відвідувати навчання для медійників. Проте бачу, що цього стає не досить”, – каже вона.

З аналогічними проблемами стикається видання “Перша електронна газета”. Редакторка Світлана Листюк, яка очолює медіа фактично з моменту його створення, каже: наразі медійники відчувають величезний тиск як внутрішньої, так і зовнішньої цензури. А це, своєю чергою, негативно впливає на мотивацію, причому і початківців, і досвідченіших колег. 

“Є обмеження, які ми не можемо обійти. Теми, на які не можемо писати. І це поступово з’їдає наш ентузіазм, бажання робити щось більше, ніж поточні новини. Не знаю, як ми працюватимемо після війни, однак зараз ми відчуваємо емоційне вигорання. А найгірше, що я, як редактор, маю мотивувати свій колектив, водночас відчуваючи величезну втому від тієї ситуації, в якій нам доводиться працювати”, – констатує Світлана Листюк.

Психологічну підтримку журналістам в Україні наразі надає кілька проєктів. До прикладу, Mental Support for Media, який сформулював свою місію так: “Ми допомагаємо зміцнювати життєстійкість українських медіа та надаємо психологічну підтримку журналістам, які працюють з чутливими темами”. Професійні журналісти-фрилансери, які працюють у сфері новин та поточних подій і єдиним джерелом доходу яких є журналістика, можуть розраховувати на допомогу терапевтичного фонду Rory Peck Trust. Цей проєкт покриває витрати на лікування фрилансерів, які потребують професійної психологічної підтримки.

Брак кадрів

Поруч із професійним вигоранням чинних медійників не меншою проблемою є кадровий голод. Як уже згадувалося, частина медійників з тих чи інших причин покинула рідні видання. Замінити їх, а інколи й розширити штат медіа є непростим завданням. 

За даними сайту пошуку роботи Work.ua, середня зарплатня журналіста по Україні становить 17,5 тисяч гривень. Це підтверджують і дані опитування ІМІ в жовтні поточного року. Водночас середня зарплата між усіх галузей, як стверджує все той же Work.ua, наразі перебуває на рівні 21,8 тисячі. 

Тож не дивно, що молодь дедалі частіше обирає якщо й медійні, то радше суміжні професії. Наприклад, SMM-менеджера, якому платять плюс-мінус 22,5 тисячі гривень. 

Спробувати залучити до роботи в медіа студентську молодь покликана “Медіашкола 2.0” від журналістського хабу Інституту масової інформації “Медіабаза Кропивницький”. Програма триватиме два місяці, а на фіналі передбачає короткострокове оплачуване стажування в регіональних медіа для двох випускників школи. Наразі навчання проходять 20 учасників. 

“Наше завдання – показати молоді живу журналістику. З усіма її труднощами та перешкодами, однак захопливу та багатогранну. Саме тому всі наші тренери – це журналісти-практики, які мають що розповісти”, – ділиться баченням місії медіашколи співавторка ідеї Світлана Литвиненко. 

Наскільки виправдає себе цей формат – покаже час. Однак, за результатами попереднього проєкту навесні цього року, двоє учасників таки почали співпрацю з регіональними сайтами “Точка доступу” та “Перша електронна газета”.

Павло Лісниченко, регіональний представник Інституту масової інформації в Кіровоградській області