Негаразди в роботі журналіста на Закарпатті у році-2018: ніби спокійно, але

У рік, що вже відходить в історію, у найзахіднішій області країни не зафіксовано кричущих випадків порушень свободи слова чи фізичного перешкоджання роботі медійників. Та чи можна говорити про те, що закарпатський край є раєм для журналістської діяльності і тут можна не турбуватися про безпеку при виконанні обов’язків? Однозначно ні, тому що насправді не все так ідеально, як може здатися із першого погляду. В рік, що закінчується, лишаються питання до кейсів попередніх часів. Наприклад, чи дійсно один із нардепів напав на керівництво власного телеканалу? Чи отримає реальне покарання місцевий бізнесмен, якому інкримінують перешкоджання журналістській діяльності?

Питання з минулого Одна із найрезонансніших історій у медіасфері Закарпаття в період після Революції Гідності трапилася у червні 2016 року, коли стало відомо, що народний депутат України Віктор Балога нібито погрожував працівникам телекомпанії «М-студіо» фізичною розправою. Тоді і працівники каналу, і сам нардеп оприлюднили свою версію конфлікту, однак від найдостовірнішого джерела – поліції, відповіді немає й досі. Відомо, що тоді було порушено кримінальне провадження. Щонайменше два роки в офіційних відповідях закарпатської поліції представника ІМІ інформували, що розслідування триває. Тож вийшла ситуація – і підозри протягом двох років нікому не оголошено, і, водночас, справи не закрито за відсутності складу злочину. Можливо, така ситуація когось влаштовує, але точно не журналістські кола. Уже в наступному році ми знову поцікавимося, чи дійшло розслідування інциденту до логічного кінця. А от що факт – уже через місяць після цього інциденту родина Віктора Балоги вийшла із співвласників регіональної телекомпанії.

У іншій справі – щодо обвинувачення у перешкоджанні роботі знімальній групі телеканалу «М-студіо» в Ужгороді місцевим бізнесменом, екс-депутатом Ужгородської міської ради Павлом Маєрчиком – поліція доволі оперативно спрацювала і за півроку закінчила досудове розслідування. Але, в підсумку, справа застрягла в Ужгородському міськрайонному суді. Феміда почала розглядати справу у 2016 році. Перерви між засіданнями, в середньому, тривали більше трьох місяців. Останнього разу, 07 грудня, засідання зірвалося через відсутність прокурора. Нині є загроза, що навіть якщо суд визнає підозрюваного винним, спливуть терміни давності злочину.

Сфера, де чатує небезпека

Цьогоріч станом на листопад на Закарпатті зафіксовано 2 випадки фізичного протистояння із журналістами. У травні власник кінотеатру в Ужгороді напав на власкора телеканалу «СТБ», коли той вирішив зняти на відео конфлікт між відвідувачкою та адміністрацією закладу. У червні у закарпатському селі місцеві фізично перешкоджали знімальній групі проекту «Стоп корупції» потрапити до лісу. Публічної інформації від поліції – чи у цих інцидентах мав місце склад злочину, чи завершено досудове розслідування та чи оголошено комусь підозру – наразі також немає.

Загалом, за спостереженнями автора, на Закарпатті доволі мало продуктів розслідувальної журналістики чи загалом контенту тематики на гостро-значущі теми. Це, відповідно, і знаходить своє відображення у загальній ситуації: немає гостросюжетної журналістики, немає і перешкоджання. І якщо такі проекти у найзахіднішій області країни з’являться – «картинка спокою» може зруйнуватися. Як приклад, можна згадати грудневий інцидент із журналістами телеканалу «Сіріус» – під час зйомок сюжету про роботу напівлегальних АЗС, невідомий чоловік нецензурно висловлювався на адресу знімальної групи, вдав, що хоче наїхати на них машиною і додав, що зробив би це, якби була така можливість.

Як бачимо, гостра тема породжує потенційні конфлікти. Зараз країна входить у стан передвиборчого періоду. Звичайно хочеться сподіватися, що під час висвітлення виборчого процесу інцидентів з представниками четвертої влади не буде, але лишається їх висока вірогідність. Хоча б тому, що почасти на тих же виборчих дільницях члени ДВК не знають про права журналістів і декому на ДВК може не подобатися, що представник ЗМІ фотографує зал чи стоїть на там, де вважають за правильне члени комісії…

Виклики 2018-го року

Серед головних викликів, які постали перед закарпатською журналістикою у році, що минає, можна виділити діяльність псевдожурналістів, непрозорість власності електронних ЗМІ, масове недотримання журналістських стандартів.

Цього року ІМІ уже детально інформував, що багато інформаційних веб-сайтів на Закарпатті не називають навіть імені свого редактора, не те що власника. Анонімність сайту разом із законодавчою неврегульованістю щодо юридичного статусу сайтів породжує ризики свідомого розповсюдження фейкової інформації. На Закарпатті функціонує більше 50 веб-сайтів, які позиціонують себе як інформаційні. І на них без проблем можна знайти інфо, яка написана з порушенням журналістських стандартів та й таку, що взагалі не відповідає дійсності. Цього року «антизразком» розповсюдження сумнівних новин можна назвати діяльність сайту «pershij.com.ua», якому за одну з новин за скаргою представника ІМІ разом з колегами Комісія із журналістської етики висловила публічний осуд.

Інший аспект – діяльність так званих псевдожурналістів – людей, які маючи посвідку представника ЗМІ, діють з метою дискредитації певних чиновників чи цілих держустанов. У таких випадках збір компромату маскується під «журналістське розслідування», яке в підсумку виходить заангажованим і однобоким. На сторінках закарпатського сегменту соцмереж можна навіть побачити оголошення щодо можливості «отримання офіційного посвідчення журналіста».

Один із методів боротьби із діяльністю недобросовісних «журналістів» – самоорганізація професійної спільноти. Цього року уже згадана Комісія журналістської етики публічно засудила спосіб дій редакторки газети «Сила народного контролю – Чоп», яка виходить нерегулярно та якої нема у продажу. Осуд редакторша отримала за розповсюдження матеріалів, що містять образи на адресу однієї із чиновниць Мукачівської міської ради. А журналістська спільнота Закарпаття публічно відмежувалася від «журналістки», яка регулярно порушує стандарти професійної етики. Згадані кейси – позитивний сигнал, що журналістське середовище Закарпатської області принаймні намагається саморегулюватися.

Повертаючись наостанок до теми безпеки кореспондентів під час роботи, слід констатувати: про факти наступу чи обмеження діяльності журналіста треба говорити одразу і вголос. Оперативне реагування на порушення прав журналістів, відстеження реакції на такі порушення з боку правоохоронних органів та судової влади, згуртованість колег та їх публічна підтримка – це може стати запорукою того, що професія представника четвертої влади як на Закарпатті, так і в Україні, завтра буде більш безпечною ніж сьогодні.