Шість причин, чому лідером українських змін має стати саме журналіст

Лідером українських змін у суспільстві має стати саме журналіст. Про це йдеться у статті представника громадської кампанії «Євро-патруль» Миколи Воробйова, опублікованій на “Телекритиці”.

Автор статті наводить шість основних причин, чому саме журналіст має стати таким лідером.

Перша причина - загартованість та імунітет. Автор зазначає, що в Україні професія журналіста за ступенем ризику займає друге місце після шахтаря, а за роки незалежності в країні було вбито понад 60 співробітників ЗМІ. Мотивом злочинів служила саме їх професійна діяльність. “За останні 20 років в суворих українських реаліях зросла і зміцніла ціла когорта справжніх акул пера: Лещенко, Соболєв, Найєм, Мустафін, Портников, Кошкіна, Луценко, список можна продовжувати. Ці люди користуються безумовним авторитетом серед широких кіл населення. У тому числі у найбільш активних та інтелектуальних громадян. Їх дивляться і читають. До них прислухаються. Їхня думка враховують, ставлячи галочку в бюлетені під час чергових виборів”, - зазначає Воробйов.

Друга - обізнаність у подіях, що відбуваються. На думку автора, хороший журналіст завжди знаходиться в гущі подій, здатний до аналітичного мислення, зіставлення фактів, пошуку джерел інформації, завдяки чому обзаводиться новими контактами і зв'язками. Розвивається професійно та особистісно. Таким чином, зауважує Воробйов, журналіст розвиває аналітичні і творчі здібності обох півкуль головного мозку. Видобуток матеріалу нетрадиційним шляхом (завдяки джерелам, неформальним зв'язкам і т.і.) зближує журналіста з героями його публікацій. Між ними встановлюються неформальні (дружні, партнерські) відносини, які в подальшому можуть вилитися в плідну співпрацю. Наприклад, злив суспільно важливої ??інформації, яку влада намагається приховати від громадян.

Третя - об'єктивність. Медіа в українському суспільстві залишилися єдиною гілкою влади, яка ще не втратила довіри, пише автор публікації. У порівнянні з іншими трьома важелями - судової, законодавчої і виконавчої - четверта влада (навіть заангажована), поза всяких сумнівів, займає лідируючі позиції. В умовах загальнонаціональної апатії до будь-яких політичних явищ населення все ж вимагає отримання певної дози інформації. Саме журналісти і є тими посередниками, які забезпечують більш-менш міцний інформаційний зв'язок між громадськістю та політичною владою країни. Прямий контакт на сьогоднішній день малоефективний. Все, що потрапляє в ефір під лейблом «політика», викликає не тільки недовіру, а й відверте роздратування в сукупності з іншими негативними емоціями, вважає Воробйов.

Четверта - популярність. Як пише Воробйов, статті професійного журналіста незалежно від видання, в якому він працює, завжди викликають інтерес у читача. Отже, ім'я автора на слуху. Природно, навряд чи такий журналіст буде закликати до повалення влади (іншим радикальним змінам) безпосередньо. Але ніхто не забороняв йому робити це побічно, якби між рядків. Як приклад - часті публікації Сергія Лещенка на УП про шикарній віллі Януковича в «Межигір'ї». Після матеріалу в коментарях часто можна зустріти фрази: «всіх на вила», «резиденцію спалять», «згадай Каддафі» та ін. Таким чином, подробиці з «Межигір'я» здатні запалити публіку, особливо більш радикальних її представників. У свою чергу, сам автор публікації набирає очки і стає все більш популярним серед читачів завдяки об'єктивному підходу (різкій критиці) при написанні матеріалу (розслідування), підсумовує автор.

П’ята причина - інформованість. Під терміном «інформованість» автор має на увазі саме володіння ситуацією в оперативному режимі. Якщо щось і відбувається в країні, то одним з перших, хто про це дізнається, буде знову-таки журналіст. Саме виходи на першоджерела і роблять журналіста сильним і часто незалежним гравцем. Від його інтересів і особистісних якостей залежатиме, як вчинити з гарячою інформацією: відразу ж оприлюднити, приховати, почекати, віддати на відкуп редакції, свій варіант.

При переломних історичних подіях саме інформованість є вкрай важливою складовою. Хто першим отримує інформацію, той і має право нею розпоряджатися, орієнтуючись на особисті інтереси або вимоги ситуації, пише автор.

Шоста - історичний досвід показує, що лідери протестних рухів прямо або побічно ставилися до касти журналістів. Починаючи від Леніна і Троцького (їх публіцистичний талант важко переоцінити), і закінчуючи Гавелом, Валенсою, Чорноволом та іншими дисидентами. Всі вони вміли писати і чітко викладати свої думки та ідеї, залучаючи на свою сторону широкі кола громадськості.