Міркуючи, кого можна запросити в Гаагу говорити про злочини Росії проти медіа, ми в Інституті масової інформації зразу подумали про фотографа Георгія (Жоржа) Іванченка. Уявіть: сесія Парламентської асамблеї ОБСЄ, міжнародні організації, дипломати, депутати (серед яких і росіяни, звісна річ) приїхали працювати над викликами глобальної безпеки – і Жорж на протезі замість лівої ноги як свідчення того, що ця безпека не працює.
Жорж потрапив під удар російського FPV-дрона, коли працював із французьким колегою Антоні Лалліканом біля Дружківки Донецької області 3 жовтня 2025 року. Обоє мали на собі позначки “Преса”. Антоні загинув на місці. Жорж вижив, але втратив ногу. І приїхав з нами в Гаагу розповісти про все з перших вуст.
Приїхала Аїда Беллулід, дружина Антоні. І Максім Брандштеттер, друг убитого у 2022 році Фредерика Леклерк-Імхофа і свідок цього злочину. І Олександра Новосел, виробнича продюсерка Суспільного в Харкові, тобто журналістка, яка не лише працює, а й живе на війні. І яка привезла із собою уламок російського “шахеда”, що пролетів над її головою.
Спеціальний захід “Розслідування злочинів Росії проти медіа в Україні: заклик до справедливості” відбувся 6 липня в межах 33-ї щорічної сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ. Його ініціювала Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з розслідування злочинів Росії проти журналістів. Співорганізатори: делегації України й Франції в ПА ОБСЄ, міжнародна організація “Репортери без кордонів” (RSF) і громадська організація “Інститут масової інформації” (ІМІ).
“Оператор російського дрона знав, що вони журналісти”
Коли Аїді у Францію надійшла звістка, що Антоні й Жорж, ймовірно, були атаковані біля лінії фронту, то вона підняла на ноги всіх, кого знала в Україні. Проте ніяк не могла з’ясувати, що там насправді сталося. Через дві години друг повідомив Аїді, що Антоні загинув на місці від удару російського дрона.
“Антоні й Жорж працювали над репортажем про будівництво укріплень. Солдати, які були з ними, кілька разів отримували попередження про активність дронів у цьому районі, і група сховалася, перш ніж продовжити роботу. І Антоні, і Жорж були досвідченими воєнними журналістами, і обидва мали на собі захисне спорядження. Усе вказує на те, що оператор дрона їх упізнав – і вирішив переслідувати й убити. Слід зазначити, що вразити ціль за допомогою дрона не так просто: для цього потрібна певна рішучість. Оператор знав, що вони журналісти, і однаково вирішив переслідувати їх”, – розповіла Аїда.
Дружина негайно вирушила до України й витратила понад 10 днів, щоб владнати бюрократію і забрати тіло Антоні додому. На зміну українській бюрократії прийшла французька: прокуратура почала розслідувати вбивство Антоні, але не факт, що зможе завершити.
“На жаль, останніми місяцями ми усвідомили, що виділених на це ресурсів украй не досить: слідчі не знайомі з технологією дронів і не мають ані ресурсів, ані досвіду для роботи з відкритими джерелами в інтернеті, відстеження каналів у Telegram або частих поїздок до України для проведення інтерв’ю та розслідувань”, – поділилась Аїда.
Вона закликає Францію дати жертвам законну можливість притягнути до відповідальності Росію і російську армію, які вчиняють воєнні злочини.
“Антоні був свідком безкарності, з якою Росія вбиває цивільних осіб, гуманітарних працівників і журналістів, перш ніж сам став її жертвою. Росія має бути притягнута до відповідальності за свої злочини”, – додала вона.
“Ми мусили пристосуватися”
“Війна на сході та півдні України змінилася. Коли я почав працювати, ми здебільшого боялись артилерійського вогню. Тепер ми постійно дивимося в небо. Прислухаємося до кожного дивного звуку. Адже це може бути дрон з FPV-камерою. Якщо це так, у тебе є лише кілька секунд”, – каже Жорж Іванченко.
Він приїхав до Гааги, щоб донести, як сильно дрони змінили війну: росіяни атакують ними не лише журналістів, а й волонтерів, евакуаційні бригади, звичайних людей на велосипедах, які намагаються вижити.
“Ми мусили пристосуватися. Але багато правил безпеки, які діяли кілька років тому, більше не працюють. Я вважаю, що не лише журналісти, а й міжнародні організації, гуманітарні команди та всі, хто працює в зонах бойових дій, мають переосмислити сучасну війну”, – стверджує Жорж.
“Ще 2022 року точилися суперечки, чи слід носити позначки “Преса”
30 травня 2022 року журналісти французького BFM TV їхали в бік лінії фронту на гуманітарній вантажівці, яка туди везла допомогу цивільним, а на зворотному шляху забирала тих, хто евакуювався. Того дня вони прямували до Лисичанська – останнього міста перед лінією фронту, яке оточували російські війська. Вже перед містом пролунав вибух, уламки прошили машину. Максіму Брандшеттеру і Оксані Леуті того дня пощастило – лише подряпини. Фредерик Леклерк-Імхоф загинув майже миттєво.
“Чи могла російська армія знати, що стріляє по журналістах? Ми були в машині в захисному спорядженні – бронежилетах і шоломах, – на яких чітко було написано: “Преса”. Хоча ще 2022 року точилися суперечки щодо того, чи слід носити такі позначки, багато хто стверджував, що це робить нас мішенню. Крізь лобове скло вантажівки було видно Фредерика і його камеру, це все. Проте російська армія не могла не знати, що це була гуманітарна вантажівка. Крім того, численні міжнародні репортажі про евакуації – зняті саме всередині цієї машини – продемонстрували, що вона регулярно перевозила журналістів”, – розповів Максім.
Того ж вечора російське інформаційне агентство ТАСС опублікувало повідомлення, в яких назвало Фредерика і Максіма французькими агентами, що доставляли боєприпаси на лінію фронту.
“Я перестала рахувати, скільки разів могла загинути”
Олександра Новосел показує невеликий чорний уламок металу. Це частина російського дрона, який влучив у Харківський національний художній музей, розташований поряд з філією Суспільного мовника, коли там працювала команда.
“Ми є мішенями, бо розповідаємо світові правду про російські воєнні злочини. Ось чому вони нападають на українських журналістів. Ось чому вони вирішили атакувати нашу редакцію. Росія вбиває за правду. І це виклик для європейської системи безпеки та міжнародного порядку”, – говорить Олександра.
Вона, як і багато медійників у прифронтових регіонах, не їздить на війну у відрядження – вона в ній живе: російські ракети й бомби долітають до Харкова за лічені хвилини. Тож доводиться вписувати побут, справи й усе життя буквально в перерви між “прильотами”.
Журналісти з усього світу приїжджають до України на тиждень-два, а потім повертаються додому, до рідних, щоб відпочити й відновитися, каже Олександра. В українських медійників такої можливості немає.
“Знаєте, я вже перестала рахувати, скільки разів я могла загинути. Ми роками працюємо в таких умовах. І дуже багато моїх колег не витримали цього тягаря. Вони залишили професію не лише через фізичну небезпеку, а й тому, що більше не могли терпіти емоційного болю”, – ділиться вона.
Майже тисяча злочинів проти журналістів
Такі історії, як вище, стоять за сухими цифрами зі статистик, кримінальних проваджень і публічних заяв.
“Із лютого 2022 року зафіксовано 937 злочинів проти журналістів і медіа. Було вбито близько 131 медійника з України й інших країн. Щонайменше 26 українських журналістів досі незаконно утримуються Росією. Гадаю, саме тут слід сказати, що нам потрібна відповідальність. І ті, хто скоїв ці злочини, мають відповісти та поплатитися за це”, – заявив президент Парламентської асамблеї ОБСЄ Пере Хуан Понс Самп’єтро.
Він зацитував дані Інституту масової інформації, які фігурують у резолюції про воєнні злочини Росії проти журналістів, медійників і свободи слова в Україні, долученій до загальної Гаазької декларації за результатами роботи 33-ї сесії ПА ОБСЄ. Мусимо зазначити, що з моменту підготовки тексту резолюції дані оновилися. Так, з початку повномасштабного російського вторгнення ІМІ зафіксував таку статистику:
- 958 злочинів Росії проти журналістів і медіа в Україні;
- 134 медійники були вбиті, з них 15 – під час виконання професійних обов’язків.
Крім того, з 2022 року Росія вчинила щонайменше 85 цілеспрямованих атак на офіси медіа і завдала 40 ударів по телевежах в Україні. Через російське вторгнення і його наслідки закрилося щонайменше 337 видань, додала директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.
“Я вважаю, що Росія навмисно створює інформаційну темряву, щоб просто приховати правду та поширювати всюди лише пропаганду”, – заявила директорка ІМІ.
Вона закликала парламентарів і міжнародні організації почати розглядати медіа як цивільну інфраструктуру, яка потребує спеціального захисту.
“Нинішні механізми притягнення до відповідальності зосереджуються переважно на злочинах проти людей, і не існує еквівалентної правової категорії чи механізму компенсації за знищення медіаінфраструктури… Я вважаю, що тут має бути аналогія із захистом культурних цінностей або медичних закладів. Медіаінфраструктура, яка забезпечує доступ громадськості до інформації, заслуговує на власний статус об’єкта, що підлягає захисту”, – зазначила Оксана Романюк.
На тлі дедалі частіших і небезпечніших іноземних цифрових втручань робота журналістів часто є останньою лінією оборони проти знищення правди, вважає керівник делегації Франції в ПА ОБСЄ Паскаль Алізар.
“Репортажі із зони конфлікту – це не просто професійний обов’язок. Це безпосередній внесок у захист демократичних принципів та міжнародного права. Тому ми колективно відповідаємо за захист журналістів у зв’язку з війною в Україні. Ми маємо зробити все, що в наших силах, щоб і надалі вимагати негайного звільнення журналістів, затриманих з порушенням міжнародного права, підтримувати механізми документування злочинів проти медіа та боротися з безкарністю тих, хто скоїв та віддав наказ про вчинення цих жахливих злочинів. У ширшому сенсі скрізь як у часи війни, так і в часи миру захист журналістів означає захист права на інформацію, а захист права на інформацію означає захист самої демократії”, – зазначив представник Франції.
“Позначка “Преса” нікого не захищає, навіть якщо міжнародне право вважає інакше”
ТСК з розслідування злочинів Росії проти журналістів збирає свідчення медійників і докази цілеспрямованих російських атак на медіа. Голова ТСК Євгенія Кравчук зацитувала таке свідчення від журналіста з Дніпра: пресофіцери на передовій просили репортерів зняти позначки “Преса”, бо це робить мішенню для росіян самих пресофіцерів, які їх супроводжують.
“Як іноземні, так і українські журналісти стають мішенями для російських ракет та інших атак. І це не просто окремі випадки – це метод ведення війни. Росія надсилає чіткий сигнал: висвітлювати правду про війну в Україні смертельно небезпечно. Позначка “Преса” нікого не захищає, навіть якщо міжнародне право вважає інакше”, – додав посол України в Королівстві Нідерланди, генеральний прокурор України у 2022–2024 роках Андрій Костін.
За його словами, посилення тиску, зокрема застосування санкцій за такі злочини, може стати дуже важливим додатковим інструментом для тиску на Росію.
Міжнародна організація “Репортери без кордонів” також вважає, що атаки на журналістів – це державна політика Росії.
“Після подання десяти кримінальних скарг до Генеральної прокуратури України та Міжнародного кримінального суду (МКС) на підставі кваліфікації цих дій як воєнних злочинів, з лютого минулого року, ми перейшли до кваліфікації їх як злочинів проти людяності… Ми аналізуємо ці події як узагальнений та систематичний напад на цивільне населення – фактично як державну політику, зокрема політику переслідування людей на підставі журналістської діяльності”, – пояснив директор з адвокації та допомоги RSF Антуан Бернар.
Отже, давно назріла дискусія на міжнародному рівні щодо зміни гуманітарного права для захисту медійників, каже голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова Ярослав Юрчишин.
“Так, ми оцінюємо ці злочини як системні. Ми розуміємо, що Росія веде війну з правдою, бо вважає будь-якого журналіста пропагандистом. У Росії немає незалежних медіа. Лише деякі діаспорні медіа досі мають можливість висловлювати позицію, тоді як уряд Росії повністю контролює медіа й використовує їх як інструмент м’якої сили для прикриття скоєних злочинів… Потрібно розпочати дискусію на міжнародному рівні щодо зміни гуманітарного права. Бо ті гарантії, які були створені після Другої світової війни, зараз узагалі не захищають журналістів”, – зазначив народний депутат.
Він підтримав позицію, яку, зокрема, раніше висловив Інститут масової інформації, що журналісти повинні мати право на засоби захисту від дронів без втрати статусу цивільних.
Росія зловживає міжнародним правом
Крім того, каже Кравчук, журналісти стають об’єктами транснаціональних репресій: Росія вносить їх до списків на розшук і намагається зловживати міжнародними механізмами для їхнього затримання.
У Гаазі не згадали цього випадку, але саме в такій ситуації опинилася медіаекспертка Інституту масової інформації Ірина Земляна. Росія заочно засудила її до 13 років колонії, звинувативши в нападі на російського посла у Варшаві й поширенні фейків про російську армію. У будь-який момент Ірина, яка переховується в Європі, може опинитися в розшуковій базі Інтерполу. Українські медійні організації і Медіарух закликали українську владу та міжнародних партнерів не допустити її переслідування з боку Росії.
Скільки треба круглих столів?
“Скільки треба круглих столів, щоб зупинити Росію?” – крутилося в моїй голові дорогою додому з відрядження, яке охопило зразу дві події: дискусію про роль медіа у відбудові на Ukraine Recovery Conference – 2026 у Гданську і захід у Гаазі.
Через 12 років війни й чотири роки повномасштабного вторгнення кожен українець і українка мають незаперечне право злитися на неспішні міжнародні структури, обережних партнерів і довгу дипломатію, поки тут щодня помирають люди. Але хтось обирає злитися й одночасно терпляче переконувати. У міжнародних структурах теж працюють люди, а людей чіпляють людські історії. Можна прочитати звіт, послухати доповідь посадовців чи навіть подивитися кіно про фронтових репортерів, над якими свистять ракети, і зробити про це чергову заяву із засудженням. А можна зустрітися з журналісткою, яка там була, впала на землю і цим врятувалася від уламків – ось жовто-фіолетовий синець на лікті від удару об асфальт. Вона, ймовірно, розповість, що в цей момент переживала не за себе, а за собаку, який лишився вдома сам. І попросить не грошей на медіасектор, а ракет для “патріотів” і нормальних санкцій проти Росії, щоб вона нарешті розпалася – найкраща передумова розвитку медіаринку в Україні.
Цей посадовець поїде ввечері додому і думатиме про самотнього пса, про кольоровий синець, про те, чи страшно подряпати обличчя, коли вклеюєшся ним у землю під свист ракети.
Тому я хочу бачити на всіх міжнародних панельних дискусіях і неформальних зустрічах, присвячених медіа, саме українських журналістів. Польових репортерів і репортерок, які на слух за пів секунди розрізняють, що й куди летить, і розбираються в моделях детекторів дронів. Медіаменеджерів і медіаменеджерок, які жонглюють бюджетами, пишуть сувої грантових заявок, придумують нові формати для рекламодавців і мерч для донатерів, щоб журналісти отримали свою зарплату, а громада – новини й історії. Редакторів і редакторок, які за швидкістю роботи і якістю матеріалів своїх колег бачать, кому точно пора у відпустку.
Якщо ми не можемо привезти туди журналістів, то веземо фотографії. З 2022 року в ІМІ назбиралася порядна колекція світлин медійників під час роботи. На тлі знищених українських міст, обвалених під’їздів, пожеж, окопів, нерозірваних ракет… Більшість із них не були воєнкорами до 2022 року, але довелося. Вони завжди радо дають нам свої фото без жодних умов. А ми знаходимо можливості зробити з них якомога більше виставок, зокрема за кордоном.
“Сміливість слова” (Courage to Report) – одна з таких виставок, яку ми з партнерами вперше організували в Києві до Дня свободи преси у 2026 році за фінансування Європейського Союзу. Євгенія Кравчук побачила її і запропонувала виставити в Гаазі під час сесії ПА ОБСЄ. Стенди з фотографіями журналістів під час роботи на війні в Україні всю сесію простояли перед залою пленарних засідань. І, сподіваємося, запали в душу комусь із парламентарів, які йшли на свої робочі місця долати виклики глобальної безпеки.
