Сі Цзіньпін вирішує. Росія перетворюється на сировинний додаток Китаю

Ілюстрація ІМІ

Китай поглинає Росію економічно, не вкладаючи практично нічого. Пекін не намагається інвестиціями купити Москву та навколишні 17 млн квадратних кілометрів землі. Йому досить торгівлі – купувати російські ресурси й продавати росіянам свої товари. На цьому принципі ґрунтуються як фактичне зростання товарообігу між двома державами, так і сподівання на подальше збільшення цього показника, зафіксоване “заявою про розвиток економічної співпраці Китаю та Росії до 2030 року”. Попри пафосні формулювання Кремля щодо “стратегічної співпраці” з Пекіном навіть відкриті джерела інформації, серед яких звіт Центрального банку РФ та заяви Путіна, свідчать про залежність російської економіки від не таких уже й щедрих китайських вкладень.

Якщо заяву щодо намірів розвивати економічну співпрацю Сі Цзіньпін та Володимир Путін підписали 21 березня 2023 року, то про початок міжурядового напрацювання “Плану розвитку економічного співробітництва Китаю та РФ до 2030 року” інформаційно-пропагандистська агенція ТАСС повідомила лише за тиждень, 28 березня, а про завершення цього процесу поки не повідомляли.

Хоч і без того відомо, чого хоче Москва від Пекіна. Про це під час пресконференції за підсумками зустрічі з китайським колегою розповів Путін. Він назвав пріоритетною “тематику торговельно-економічної взаємодії” та висловив сподівання, що товарообіг між двома країнами зросте до обсягу 200 мільярдів доларів. Є всі підстави для таких сподівань. У 2021 році Китай і Росія мали взаємний торговельний обіг обсягом майже 150 млрд доларів. 2022-го відбувся рекорд – цей показник зріс більш ніж до 190 млрд доларів. Росіяни купили товарів та послуг у китайців на 76 млрд доларів, а продали на 114. 

Одним з двох основних показників, що дозволяють бачити суть торговельних відносин двох країн, є структура імпорту та експорту. Російський експорт до Китаю на 98% складається із сировини: нафта, газ, необроблена деревина, метали та руди, а також риба та інша сільгосппродукція. Водночас нафта 2022 року в грошовому еквіваленті становила майже третину – 58 млрд доларів.

Натомість Китай продає росіянам товари. На ринку Росії частка китайських смартфонів становить 75%, будівельної техніки – 70%, ноутбуків – 40%, автомобілів – 38%. Від року до року ці відсотки зростають.

ВСІ НАДІЇ НА ГАЗ

Тепер Путін заявив, що хоче “поглибити зв’язки” насамперед “у фінансовій, промислово-технологічний та транспортно логістичній галузях”. Що стосується фінансів, то, за його ж словами, йдеться про “розширення практики розрахунків у національних валютах”. Стосовно решти пріоритетних напрямів “розширення” російський президент передусім відзначив енергетичну сферу, констатував провідні позиції Китаю в закупівлі російської нафти та зосередився на “широких перспективах співробітництва в газовій сфері, яким сприятиме “реалізація ініціативи про будівництво газопроводу “Сила Сибіру” – 2”. Тобто попросив китайського лідера купувати більше газу і для цього допомогти побудувати трубу.  Путін обмовився також і про сільгосппродукцію та інвестиції, але зробив це побіжно і в загальних рисах. Тому видається, що його сподівання наростити обсяг товарообігу з Китаєм покладаються насамперед на продаж газу. Отже, змін у структурі російського експорту до Китаю не очікується, хіба що зростатиме частка сировини. Намір нарощувати торгівлю енергоносіями підтвердив і Сі Цзіньпін, який, утім, у деталі не заглиблювався і нічого певного про газ та трубу не сказав.

Нинішні темпи постачання російського газу китайцям дозволяють припустити, що до кінця року може бути експортовано понад 30 мільярдів кубометрів – трубопровідного та зрідженого. Поряд з тим ТАСС наводить дані міністерства енергетики Росії, що свідчать: минулого року загальний експорт російського газу впав більш ніж на 75 млрд кубометрів, а видобуток на – 11%. Вочевидь, внаслідок обмеження закупівлі сировини країнами Європи. Закрити цю “діру” та сприяти відновленню обсягів видобутку спроможний лише Китай. 

Росія, як пише, “Новая газета”, розраховує до 2030 року збільшити постачання трубопровідного газу до Китаю до 98 млрд кубометрів. 

Але китайці загалом закуповують 155–165 млрд кубометрів газу на рік. Пекін намагається не залежати від одного постачальника й імпортує трубопровідний газ, крім Росії, з Туркменістану, Узбекистану, Казахстану та М'янми. Отже, Китай, щоб задовольнити російські забаганки, має або кратно збільшити споживання, або відмовитися від послуг інших постачальників. Навіщо це було б китайцям? Відповіді на таке запитання немає. З тих же причин не вбачається і мотивів для Китаю вкластися в будівництво газогону “Сила Сибіру” – 2, адже “Сила Сибіру” – 1 теоретично дозволяє прокачати до 38 млрд кубометрів протягом року, чого наразі для китайських потреб вистачає. Тим більше що китайці не надто щедро інвестують у росіян. 

ПРИМАРНІ ІНВЕСТИЦІЇ 

З боку Китаю в російську економіку більше інвестує приватний бізнес. 46% приватного китайського капіталу в Росії вкладено в об’єкти нерухомості. Мінімум п’ять великих китайських будівельних компаній реалізують проєкти на території Росії, зокрема в Приморському краї, на Уралі та в Москві. Навіть у підмосковних Митищах можна знайти близько 750 мільйонів доларів, інвестованих китайцями, зокрема, в сільськогосподарські проєкти. 

Втім, лише в одному регіоні Росії китайські гроші становлять 90% усього іноземного капіталу, залученого до бізнес-проєктів. До Далекосхідного федерального округу протягом 2022 року “прийшло” 13 млрд доларів з Китаю. Їх вклали в близько 50 проєктів. 

Переважно йдеться про видобуток корисних копалин, зокрема вуглеводних енергоресурсів, вирощування сільгосппродукції, а також транспортно-логістичну інфраструктуру, необхідну для нарощування торгівлі. Тобто й тут вбачається та ж логіка російсько-китайської економічної співпраці – сировина в обмін на товари. 

Але ці розрізнені дані лише натякають на можливості Китаю і аж ніяк не відбивають місця Росії в китайських економічних пріоритетах.
Значно показовішими тут є макроекономічні дані, що, зокрема, наводить Центробанк РФ. 

Згідно зі статистикою цієї установи, частка Китаю в загальному обсязі прямих іноземних інвестицій за весь час існування сучасної Росії становить менш ніж 1%. Тоді як понад половину таких інвестицій надійшли з офшорних зон (Кіпр, Бермуди, Люксембург, Багами, Віргінські Острови). Вочевидь, це переважно російські капітали, що виводяться з країни, “відмиваються” і знову повертаються.

Тим часом примарною видається можливість того, що Китай у найближчому майбутньому істотно нарощуватиме обсяги інвестицій в російську економіку, з огляду хоча б на те, що китайські банки повністю приєдналися до міжнародних санкцій проти Росії. Тобто російським компаніям не варто чекати на китайські кредити, адже банки Китаю припинили співпрацю із санкційними російськими кредитними установами, що потрапили під санкції.

КІНО І БІЗНЕС

Тож інвестиції та спільне виробництво ніяк не є основою китайсько-російських економічних взаємин. Тут у притаманній Росії манері більше декларацій про наміри, ніж реальних дій, навіть не принципово, про яку галузь ідеться, крім видобутку та торгівлі сировиною.

Не вирізняється на загальному тлі й культурна співпраця, до прикладу в кіноіндустрії. І російський режим, і китайські комуністи мають стійку схильність до ідеологічного оброблення населення. До того ж російський діяч початку ХХ століття, на чиї праці посилаються як офіційні китайські, так і державні російські ідеологи, казав, що саме кіно є найважливішим мистецтвом для задурювання населення. Тож де, як не на ниві кіноіндустрії, могли б розквітнути дружба, братерство та спільне сприйняття тоталітаризму двох народів? Але і ця бізнесова ніша освоєна не ретельніше за інші.

Китай з Росією мають міжурядову угоду про спільне виробництво кінопродукції від 2017 року, що визначає порядок розподілу внесків та прибутків, а також рамкові правила прокату фільмів. Від 1991 року до підписання угоди було випущено менш ніж десять стрічок спільного виробництва. Після того темпи спільного виробництва повного метра не прискорились, але були вироблені мінімум три серіали для дорослих, а також чотири анімаційні дитячі серіали.

Скільки такий спільний бізнес приніс виробникам доходів, не повідомляють. Загалом якісь уявлення про обсяги співробітництва Китаю з Росією у сфері кіно можна отримати лише з розрізнених даних про прокатні збори. Так, відомо, що в період із 2007 року до 2022-го п’ять російських фільмів, показаних у Китаї, зібрали близько 111 мільйонів доларів.

Минулого року російська влада разом із пропагандою взялася за популяризацію зворотного напряму – збільшення прокату китайського кіно в Росії. Цьому присвятили кілька “міжнародних круглих столів”, низку конференцій та фестивалів. Кінокритики почали нахвалювати азійське кіно, мережею стали ширитися різноманітні рейтинги та тематичні списки китайських фільмів.

Російські прокатники активізували контакти з китайськими виробниками кіно. 

Міністерство культури РФ теж долучилося до процесу, зробило все, щоб ні в кого не залишилося сумнівів у природі раптового сплеску цікавості до кіномистецтва Китаю. Відомство заявило, що, хоча кіностудії Universal Pictures, Warner Brothers, Paramount та Disney припинили прокат своїх фільмів у Росії, кінотеатри порожніми не залишаться, бо тепер там можна буде подивитися кіно з Азії.

Процес заміщення американського кіно китайським триває і донині. Про просування та досягнення на цьому шляху поки не повідомила навіть пропаганда. Як фінансовим успіхом наразі не хвалились і російські прокатники.

ПОГЛИНАННЯ БЕЗ ПРУЧАННЯ

Тож як із загальної ситуації, так і з прикладів в окремих галузях видно, що Китай згодний торгувати з Росією, але не охочий фінансувати її системні проєкти. Тобто китайці просто роблять свій бізнес і не мають якоїсь виняткової цікавості до російської економіки. Тоді як для Москви китайські гроші – джерело надії на збереження хоч якоїсь економіки та уникнення повного її колапсу. Такий стан справ цілком пояснюється другим із двох макроекономічних показників, важливих для розуміння економічних взаємин двох країн, – часткою в зовнішній торгівлі.

Китай у 2022 році експортував своїх товарів та послуг на 6,3 трильйона доларів. З них до Росії, як було зазначено, – на 76 мільярдів. Тобто росіяни забезпечують китайцям менш ніж півтора відсотка експорту.

Росія ж протягом минулого року експортувала товарів та послуг на приблизно на 259 млрд доларів, з яких до Китаю – на 114 мільярдів. Виходить, Пекін забезпечує Москві близько 44% експорту. 

Отже, для Росії Китай є ключовим покупцем, а Росія для Китаю лишається дрібним торговельним партнером, від якого загальний економічний результат мало залежить.

Для китайців цікавішим є сировинний імпорт з Росії, левова частка якого є енергоносіями. Але китайська диверсифікована схема закупівлі енергоресурсів, а також неспівмірність обсягів економік двох країн, вочевидь, дозволяють Китаю диктувати свої умови. Найімовірніше, цим і пояснюється той факт, що минулого року, у порівнянні з попереднім, експорт Росії до Китаю зріс на 43%, а от експорт з Китаю до Росії зріс лише на 12,8%. Тобто видається, що росіяни отримали менше товару за більшу кількість газу.

Тому, хоча Путін і воліє збільшити китайсько-російський товарообіг, як видно, насамперед завдяки нарощуванню обсягів продажу газу, зовсім не обов’язково наслідком цього стане наповнення російських ринків товарами та збагачення її економіки. Натомість має зрости китайська частка у валютних надходженнях до Росії і, відповідно, поглибитися залежність Москви від Пекіна. Втім, російський диктаторський режим, обмежений не тільки санкціями за агресію проти України, а й іншими наслідками своїх політичних та економічних помилок, не має особливого вибору й рухається ледве не єдиним поки можливим для себе шляхом. Тому, чи перетвориться остаточно Росія на сировинний додаток Китаю і, зрештою, що взагалі буде з цією державою, нині більше вирішує Сі Цзіньпін, ніж Володимир Путін.