SEO в битві з журналістськими стандартами
Моніторинги Інституту масової інформації про аудиторію українських медіа свідчать про те, що зараз одним з найголовніших джерел трафіку медіа є перехід на сайт через пошукові системи. Для цього редакціям необхідно тільки попрацювати над оптимізацією контенту, щоб алгоритми пошукових систем підіймали його на верхні позиції під час пошукових запитів. Звичайно, підняти сайт можна і завдяки рекламним розміщенням. Втім, це дорого і не завжди працює, щоб прив'язати читачів. Тому більшість редакцій проходять відповідні курси й уважно дотримуються рекомендацій SEO-спеціалістів. Навіть коли вони суперечать професійним і етичним стандартам журналістики.
Пінг-понг достовірності в українських редакціях
Експерти Інституту масової інформації помітили, що в українських медіа з'явився новий тренд “SEO-оптимізації”, який спричинив погіршення прозорості і якості контенту. Здебільшого цей тренд призводить до некоректного маркування та відсутності посилання на першоджерело інформації. Отже, редакції почали частіше порушувати професійний журналістський стандарт достовірності.
SEO (search engine optimization) – це оптимізація сайту для підняття його позиції в пошуковиках, зокрема в Google.
Дослідники ІМІ визначили кілька ключових антитрендів, які схожі на результат невдалої SEO:
- видання почали ставити матеріали без посилання на першоджерело, але з беком та посиланням на власні попередні матеріали;
- матеріали з посиланням на власні соцмережі як джерела, втім новини не є оригінальними чи ексклюзивними й мають інше першоджерело;
- посилання на власні матеріали, які не стосуються новини, але посилюють анкорні внутрішні посилання;
- матеріали, які в тексті мають згадки про кілька джерел інформації, але без жодного лінкування (хоча ці самі джерела цитують інші редакції з посиланнями);
- матеріали, де присутнє лінкування, але без прямого посилання на першоджерело.
Кохані, ми вбиваємо журналістські стандарти
Моніторингове дослідження ІМІ свідчить про те, що медіа вдаються до різних методів уникнення лінкування джерел. Експерти ІМІ пов'язують це з прагненням редакцій прискорено оптимізувати рейтинг сайту за допомогою переважної більшості внутрішніх посилань, ніж зовнішніх.
За спостереженнями ІМІ, найчастіше редакції вдаються до практики безлінкованого інформування. Один з таких прикладів: редакція працює над матеріалом, бере інформацію з офіційного джерела або із “сусідської редакції”, втім не дає посилання на першоджерело. Хоча офіційне повідомлення може бути скопійоване слово в слово.
Скриншот ІМІ із сайту, який уникає лінкування офіційних джерел
У цьому разі редакція лінкує словосполучення “надзвичайна ситуація”, де робить посилання на свій попередній матеріал, який хіба що опосередковано доповнює свіжу новину, але добре оптимізує такий текст із внутрішніми попередніми лінками, які вже індексуються.
У такий спосіб редакція утримує трафік і не віддає його першоджерелу й начебто збільшує час перебування аудиторії на власному сайті. Але наскільки велика частка аудиторії клікає на посилання в новині й переходить із сайту на першоджерело? Невже настільки велика, що потрібно його не лінкувати, бо можна втратити аудиторію, яка зменшить час перебування на сайті? Дійсно, час, який користувач проводить на сайті, є важливим фактором для алгоритмів пошукових систем. Але навіть Google не завжди відкрито підтверджує, наскільки сильно це впливає на ранжування.
Пошукові системи враховують кількість зовнішніх і внутрішніх посилань під час визначення авторитету сайту. Зовнішні посилання на інші сайти можуть впливати на SEO, але не завжди негативно. Якщо ви посилаєтеся на авторитетні сайти (з високим рейтингом), це може навіть допомогти вашому SEO. Проблеми виникають тоді, коли ви надаєте багато посилань на сайти з низьким рейтингом або з підозрілим контентом (наприклад, пропагандистські російські сайти).
Ще один з кейсів – коли редакції використовують нетипове лінкування джерела. Редакція ставить посилання не в самому тілі новини, а в підписах до фото.
Скриншот ІМІ з медіа, яке лінкує джерело інформації в підписах до фото
З одного боку, тут неочевидне лінкування джерела, яке не є в самому тілі повідомлення, а з іншого – лінк присутній, тому не можна сказати, що редакція прямо і відверто порушує журстандарти.
Ще один приклад – коли редакції використовують неанкорні посилання. Неанкорне посилання – це гіперпосилання на загальні слова (“читайте тут”, “за посиланням”), яке не дає пошуковику розуміння, що саме там опубліковано. У цьому разі не зазначено чітко джерело інформації. В редакції використали прийом неанкорного посилання на нейтральному слові. Водночас джерело інформації в новині не названо, хоча посилання веде на пресреліз поліції.
Скриншот ІМІ неанкорного посилання на джерело інформації
Крім того, експерти ІМІ знайшли цікавий кейс, коли матеріал з ознакою джинси мав анкорне посилання на попередній матеріал цього ж сайту. Анкорне посилання – це гіперпосилання, яке прив'язане до конкретного тексту або зображення на сайті, воно допомагає пошуковику зрозуміти, що саме опубліковано на сторінці за посиланням.
Скриншот ІМІ анкорного посилання на власний матеріал
У такому разі редакція залишається у win-win ситуації: і отримала кошти за матеріал, і анкорно залінкувала старий матеріал (з різницею в 14 місяців між публікаціями), який не стосувався події, що висвітлювалася в тексті. Анкорні посилання використовують редакції для внутрішнього перелінкування та нарощування власної “ваги” в пошукових алгоритмах.
Ще один з цікавих кейсів – як регіональні медіа поширювали фейк, хтось вказавши як джерело інформації ТСН, втім ніхто не дав посилання на першоджерело, і ніхто не перевірив інформації сам (або навіть не вчитався в новину, бо такої посади в принципі не існує). Новина була про те, що співачка Аліна Гросу начебто стала офіційною представницею української культури в США.
Скриншот ІМІ з регіонального медіа
Утім, трапилася халепа: згодом виявилося, що інформація не відповідає дійсності, про це повідомили в МЗС України та підтвердила сама Гросу. До речі, ТСН згодом поновила матеріал, додавши цитату МЗС України про те, що на жодні дипломатичні посади артистку не призначали.
Через те що регіональна редакція не виправила новину та не дала посилання на першоджерело, читачі цього медіа не дізнаються, що ця новина була фейком. Це один із прикладів, як редакція може втратити репутацію і довіру аудиторії.
Кілька джерел, але без жодного лінкування. У цьому разі неможливо апелювати, що, ймовірно, редакція отримала ексклюзивну інформацію. Перевірка оригінальності тексту свідчить про те, що редакція скопіювала повідомлення із соціальних мереж офіційних джерел і свідомо не поставила гіперпосилання.
Скриншот ІМІ регіонального сайту, який не ставить гіперпосилання на першоджерела
У моніторингу ІМІ також траплялися випадки “рекурсій”, коли пишуть, що посилаються на офіційне джерело, і водночас не забувають згадати поряд свою рідну редакцію.
Скриншот ІМІ регіонального сайту, який не ставить гіперпосилання на першоджерела, але вказує свою назву наче першоджерело
Таке формулювання та відсутність посилань на першоджерело може ввести читачів в оману. Перевірка оригінальності новини свідчить про те, що цей матеріал не є ексклюзивним. У цьому випадку, схоже, окрім пошукової оптимізації редакція відчайдушно бореться з конкурентами, які злісно копіюють новини слово в слово (мабуть, в уяві редакції її конкуренти не підписані на офіційні сторінки держструктур у соцмережах). В будь-якому разі тут є порушення стандарту достовірності з боку редакції, оскільки відсутнє посилання на оригінальний допис рятувальників.
У моніторингу ІМІ траплялися випадки, коли медіа начебто посилалися на джерело інформації, але посилання не вело на сам текст новини. Редакція давала посилання просто на головну сторінку першоджерела, і читач мав шукати та робити ціле дослідження, щоб перевірити достовірність. Ймовірно, редакція в такий спосіб намагалась уникнути стягування новин з боку конкурентів. Зрозуміло, що читач у такому разі не зможе оперативно перейти на першоджерело.
Скриншот ІМІ, приклад, як редакція уникає прямого посилання на новину
Ще один з прикладів – коли редакція посилається як на джерело інформації на власний телеграм-канал або на телеграм-канал головного редактора. У цьому разі редакція зробила навіть не пряме посилання на новину, а прямий лінк на канал. У самому тілі допису в телеграмі не було вказано джерел, окрім власних рефлексій головного редактора медіа. В такій новині не вистачає офіційного джерела від рятувальників чи поліції, оскільки головред, який опублікував на власному телеграм-каналі новину, не є офіційною особою і не є першоджерелом.
Чому достовірність важлива?
Хоча медіа намагаються уникати гіперпосилань на інші ресурси, щоб (гіпотетично) утримати аудиторію на своєму сайті й у такий спосіб (гіпотетично) збільшити час перебування унікального читача, варто врахувати й репутаційні ризики такої поведінки. Якщо редакція не ставить посилань на першоджерела, аудиторія і партнери такого медіа можуть втратити до нього довіру. Навіть якщо не брати до уваги етику й професійні стандарти, прозорість джерел інформації чи питання про зниження довіри, є важливий нюанс: зацікавлена аудиторія не зможе отримати більше інформації щодо цієї теми від першоджерела чи, наприклад, перевірити власноруч, чи дійсно інформація відповідає дійсності, чи медіа, яке не ставить лінків, так намагається підсунути аудиторії якусь напівправду чи маніпуляцію.
Також існують ризики для самих редакцій, пов’язані з плагіатом і неетичним використанням контенту, коли редакції “беруть” новини з інших ресурсів і забувають вказати джерело. Навряд чи це коректно щодо колег, та й щодо інших джерел також.
Чи є відповідальність за відсутність належного маркування джерела?
За словами юриста ІМІ Романа Головенка, якщо редакції переживають за авторський контент, то матимуть розчарування, оскільки авторське право не охороняє повідомлення про новини. Хоча в законодавстві є стаття щодо адмінправопорушення, втім в Україні відсутні судові практики щодо плагіату в новинах.
Експертка ІМІ з етичних та професійних журналістських стандартів Олена Голуб стверджує, що нова практика українських редакцій з експериментами з SEO суперечить як професійним стандартам, так і певною мірою етичним.
За словами експертки, одним з фундаментальних стандартів журналістики є чітке означення джерела інформації. Цей стандарт є важливим не лише для того, щоб аудиторія мала можливість перевірити цю інформацію, це основа медіаграмотності й відповідального споживання інформації. Натомість аудиторія медіа має якісь метафоричні означення джерела без гіперлінку на кшталт “у міністерстві сказали” чи “Генштаб прозвітував”, навіть без уточнення, хто, де саме і коли.
Щодо етики експертка Голуб стверджує, що матеріали без гіперпосилання на інші медіа можна розцінювати як нечесну конкуренцію. Особливо неетичними такі випадки видаються, коли медіа, які нехтують гіперпосиланням на колег, у своїх новинах ставлять масу гіперпосилань на себе, іноді вони навіть не стосуються новини, в якій містяться.
Коли дозволяється не лінкувати джерела інформації?
Експерти ІМІ вважають, що редакція може не лінкувати посилання на оригінальний пост чи джерело інформації, якщо це буде пряме посилання на російське джерело (медіа), зокрема російські пабліки, канали в соцмережах. Втім, варто зазначити повну назву каналу або ж ім'я людини та назву соцмережі, щоб зацікавлені читачі могли перевірити достовірність.
Немає порушення стандарту достовірності, якщо редакція підготувала власний ексклюзивний матеріал, зокрема інтерв'ю, репортажі, пресконференції, чи інформацію отримав власкор з місця подій. Інформація може бути отримана редакцією телефоном, мейлом, на пресконференції, під час особистої зустрічі чи іншими способами. В такому разі редакції варто зазначити, як отримано інформацію. Ще одним з типів джерел є анонімне джерело. Цей тип джерела варто використовувати, лише якщо інформація є суспільно важливою, а розкриття джерела інформації може завдати шкоди інформатору. Водночас анонімні джерела не можуть бути єдиними джерелами в тексті, потрібно перевіряти інформацію з додаткового публічного джерела.
Куди дивитися, що читати?
Help us be even more cool!
