Про знімання наслідків російських ударів
Починаючи з 24 лютого в українському сегменті інтернету виникає дедалі більше суперечок з приводу того, яку інформацію можна чи не можна там оприлюднювати. На вулицях українських міст, навіть у тилу, в журналістів-фотографів та операторів виникають проблеми під час знімання через погрози від особливо прискіпливих та підозріливих громадян. В ІМІ вирішили проаналізувати правове регулювання поширення в мережі зображень об’єктів, зруйнованих російськими ударами, зокрема з урахуванням останніх змін до Кримінального кодексу.
Одразу зазначимо, що нова для ККУ стаття 114-2, по суті, не зачіпає питання розповсюдження фото з місць російських ударів. Адже передбачає кримінальну відповідальність за поширення без погодження Генштабу даних про рух чи розташування підрозділів ЗСУ, а також про закордонну військову допомогу Україні. Винятком тут є випадок, коли удар таки влучив у військовий об’єкт чи безпосередньо в наших військових, а також коли удар схибив, але в кадр усе ж потрапляють наші військові чи їхні об’єкти.
Інші статті КК (як і Кодексу про адмінправопорушення) також прямо не передбачають заборони на знімання місць російських ударів. Як не говорить про це безпосередньо й Перелік забороненої до оприлюднення інформації, затверджений наказом Міноборони № 73 від 3 березня 2022 року (додаток 2).
Збурення викликала публікація на сайті Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, де згадувалося про кримінальну відповідальність для журналістів за трансляцію з місць завданих росіянами ударів, – ст. 111 (держзрада) та ст. 114 (шпигунство) КК. Але це не є позицією Нацради, а радше інформуванням про висловлювання речниці одного з регіональних управлінь Служби безпеки (навіть не головного офісу). Що стосується державної зради, то в цьому разі це може бути хіба у формі "діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду… інформаційній безпеці України: шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України". Про шпигунство ми розповімо далі, а от інші формулювання є доволі розмитими: мається на увазі "інформаційна безпека" та "підривна діяльність". Це спірні питання, оцінку яким зрештою міг би дати суд у конкретному кримінальному провадженні, але ознайомитись із судовою практикою наразі проблематично, оскільки доступ до Реєстру судових рішень закритий. Проте звертаємо увагу, що йдеться про шкоду (хоч і не обов’язково пряму й негайну) для України, тобто всієї держави, а не окремого підрозділу ЗСУ, наприклад як у випадку з обстрілом росіянами конкретної локації.
Шпигунством є "передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю". Хоча таке передання інформації й може відбуватися під виглядом журналістської діяльності, але для інкримінування ст. 114 КК необхідні хоч якісь докази налагодженого зв’язку між шпигуном та ворожою державою. Самого факту трансляції обстріляних локацій на загал не буде досить.
То чи допомагає знімання обстріляних локацій ворогу? На це питання мали б відповісти фахові військові, сподіваємося, Міністерство оборони скоро надасть детальні роз’яснення. На нашу думку, сумнівно, що одразу після трансляції місця невлучного удару прилетить новий (для цього росіянам потрібно принаймні знати, які саме ЗМІ оприлюднять фото або відео). Але загалом великі або панорамні плани можуть давати дані для покращення показників улучання росіян на майбутнє: розуміння ефективності конкретного військового, який завдавав удару, або конкретного виду зброї (артилерії, ракет, літаків).
Очевидно, що в кожному місці завданого удару бажаною була б присутність пресофіцера, який міг би роз’яснити, що можна знімати, а що ні. Але ми не живемо в настільки ідеальному світі й настільки ідеальній державі.
З іншого боку, чимало журналістів уже скаржаться на тонни хейту й навіть погрози зброєю від співгромадян, які є дуже підозріливими, але зовсім не обізнаними з приводу того, що можна знімати, а що ні. Україна зараз дуже залежить від підтримки країн Заходу, громадська думка в яких формується, зокрема, завдяки фото й відео, на яких зафіксовано наслідки російського вторгнення. Попри те що за місяць західна аудиторія вже підсвідомо звикла й, може, навіть утомилася від теми російської війни в Україні, зупинення потоку фото- та відеосвідчень про російські злодіяння може ще додатково підірвати нашу західну підтримку. Також треба враховувати, що російські спецслужби постійно роблять спроби сіяти серед українців паніку, підозри в зраді й хаос загалом. Атаки на журналістів можуть бути одним зі зручних способів такої підривної діяльності. Адже коли ви бачите в групі месенджера повідомлення про диверсантів під виглядом журналістів, потрібно враховувати, що диверсантом може бути саме автор повідомлення.
Тобто знімати місця завданих ударів потрібно, але необхідно це робити осмислено, не даючи ворогу можливості скористатися поширеною інформацією.
Help us be even more cool!
