Погрози й насильство щодо журналістів: яке покарання отримують нападники

Майже кожен журналіст чи журналістка хоч раз у житті отримували погрози й точно мають колегу, яка постраждала від фізичної агресії. Та і, за даними досліджень ІМІ, на фізичну агресію припадає майже 80% усіх порушень свободи слова в Україні.

Депутати голосують за збільшення санкцій за напади на журналістів. 

Але це має сенс, тільки якщо є розслідування і вироки. Отож що відбувається на практиці з покараннями за погрози й насильство щодо журналістів?

Відповідно до інформації, яка була надана Офісом Генерального прокурора, у 2020 році до судів з обвинувальним актом передано дев'ять кримінальних проваджень: шість за статтею 171 Кримінального кодексу України ("Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів") та три за статтею 345-1 ККУ ("Погроза або насильство щодо журналіста").

Однак передання кримінального провадження до суду свідчить лише про закінчення слідства. Ефективність роботи правоохоронної системи визначається ухваленням рішення судом. Хоча б судом першої інстанції (рішення якого може бути надалі оскаржене). Як уже повідомлялося, відповідно до реєстру судових рішень, українські суди у 2020 році ухвалили чотири вироки за 171-ю статтею ККУ: три обвинувальних і один виправдувальний. Водночас лише один вирок стосувався подій, які відбулися у 2020 році, всі інші стосувалися випадків попередніх років.

Щодо статті 345-1 ККУ, то реєстр судових рішень містить лише два судових вироки за цією статтею. Водночас жоден з цих вироків не стосується подій 2020 року.

Зокрема, 31 липня 2020 року Октябрський районний суд м. Полтави розглянув справу № 554/10783/19. Власне, подія сталась у 2017 році: журналістці інтернет-видання "Полтавщина" Дарині Синицькій користувачі соціальної мережі Facebook погрожували зґвалтуванням і зникненням безвісти після поширення з її боку даних про активістів акції протесту проти конфліктної забудови в Полтаві. Із зафіксованих ІМІ порушень свободи слова в першому півріччі 2017 року цей випадок не становив найбільшої небезпеки для суспільства і свободи слова, проте саме в цій справі поліція виявила найбільшу активність, і ось нарешті більш ніж через три роки суд ухвалив: визнати обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України, й призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на два роки зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком один рік, а також сплатити судові витрати в розмірі 11 042. Водночас притягнуто до відповідальності саме автора первинного посту, який, власне кажучи, не розміщував погроз і лише звинуватив Дарину Синицьку в розголошенні даних активістів, а не тих коментаторів, які дійсно розміщували погрози в коментарях до цього посту.

24.09.2020 Галицький районний суд міста Львова розглянув кримінальне провадження №12018140050002038. Протиправна подія полягала в усному висловлюванні керівника комунальної 1-ї стоматологічної поліклініки м. Львова в бік журналіста: "Ну що, пікетуємо, знову будеш пописувати у своїх газетках? А тобі не страшно ввечері ходити по вулицях. Дивись, а то це пікетування може бути останнє у твоєму житті". Ця подія не потрапила до Барометра свободи слова ІМІ за травень 2018 року, однак, як ми бачимо, на відміну від інших подій травня 2018 року, вона була розслідувана і передана до суду. Суд визнав обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України та призначив покарання за ч. 1 ст. 345-1 КК України у вигляді одного року позбавлення волі зі звільненням від призначеного покарання, якщо він протягом однорічного іспитового строку не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України:

Нагадаємо, за 10 місяців 2020 року ІМІ зафіксував загалом 186 випадків порушення свободи слова, з них 145 – це фізична агресія проти журналістів.

4 листопада Верховна Рада ухвалила за основу проєкт закону №3633 "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти журналістів". Зокрема, цим законопроєктом посилюється відповідальність за погрози або насильство проти журналістів, передбачена статтею 345-1 Кримінального кодексу України. Проте відсутність ефективного, своєчасного і повного розслідування справ, належного розгляду справ у судах і кореляції між суспільною небезпекою події та суворістю покарання – всі ці фактори зводять нанівець будь-яке посилення відповідальності.

Неефективність та несвоєчасність розслідувань призводить до системної безкарності й підвищення небезпеки діяльності журналістів. Незважаючи на широке обговорення, різноманітні брифінги, пресконференції та інші заходи, на яких правоохоронні органи рапортують про боротьбу зі злочинами проти журналістів, реальний стан захисту журналістської діяльності залишається дуже низьким, водночас відзначається тенденція до зниження ефективності роботи правоохоронних органів.