Аналіз нового законопроєкту про захист журналістів: чи варта спроба втілення

Фото – Укрінформ

Відповідальність за перешкоджання журналістській діяльності існує в кримінальному законодавстві України з 2001 року. Після Революції гідності зміни й доповнення відповідних положень відбувались у два заходи у 2015–2016 роках. Кардинальних змін на практиці це не принесло, тому зараз новий склад парламенту взявся за чергову спробу вдосконалення, йдеться про проєкт закону № 4224, який було подано до ВРУ 16 жовтня.

Законопроєкт внесли сім депутатів від "Слуги народу" та голова профільного комітету ВР Нестр Шуфрич. Він є доволі комплексним, зачіпає різні аспекти безкарності діянь проти журналістів і передбачає зміни до двох кодексів та двох законів. Це стало результатом напрацювань робочої групи, створеної після парламентських слухань, присвячених безпеці журналістів, які проходили минулого року. 

Розглянемо основні аспекти проєкту.

Адміністративна відповідальність. За перешкоджання журналістській діяльності адміністративної відповідальності ніколи не існувало, що робило непокараними малозначні діяння й гальмувало напрацювання практики правоохоронців щодо цієї категорії правопорушень. Тепер зазначена ситуація може частково змінитися, адже законопроєкт передбачає доповнення в ст. 35 Кодексу про адміністративні правопорушення (КпАП), де визначено обставини, які обтяжують відповідальність за адмінправопорушення. Перелік обтяжувальних обставин пропонується доповнити "вчиненням правопорушення з метою порушення права на інформацію". Це не окремий склад правопорушення, але обтяжувальна обставина, що впливатиме на покарання за будь-яке адмінправопорушення в бік його посилення, якщо саме порушення зазіхало на свободу слова. Позитив у тому, що такий підхід змусить правоохоронців ураховувати аспект свободи слова під час розслідування, а також дозволить охопити ті випадки, коли потерпілий не зміг довести свого статусу журналіста (у журналістів інтернет-видань з цим досі є проблеми суто через формальні підстави).

Строки накладення адміністративного стягнення пропонується продовжити, змінивши ст. 38 КпАП: до пів року з моменту виявлення адмінправопорушення / до двох років з моменту його вчинення за ст. 212-3 КпАП (порушення права на доступ до інформації). Короткі строки, які діють зараз, фактично не дозволяють притягувати до відповідальності за незаконну відмову в доступі журналістів до інформації, оскільки в багатьох таких випадках поліція не знаходить складу злочину за ст. 171 Кримінального кодексу, а після отримання відмови від Нацполіції строки притягнення до адмінвідповідальності (це кілька місяців) уже спливають. Щоправда, далі в законопроєкті передбачено декриміналізацію незаконної відмови журналістові в доступі до інформації, що й так мало б розв'язати цю проблему. Але ще не відомо, у якому форматі ухвалять проєкт (є ризик, що в процесі розгляду декриміналізацію можуть вилучити з певних популістських міркувань), тому новела щодо строків не завадить. 

Декриміналізація. Як уже було сказано, незаконна відмова в доступі журналіста до інформації переноситься до адміністративних правопорушень – ч. 2 ст. 212-3 КпАП і вилучається з ч. 1 ст. 171 КК. Здебільшого така відмова не становить достатнього рівня суспільної небезпеки для притягнення винуватого до кримінальної відповідальності, хоча прецеденти такого притягнення дійсно є. Але, як зазначено вище, переважно тут правоохоронці не знаходять підстав для притягнення до кримінальної відповідальності й не встигають притягти до адміністративної, тому нововведення є потрібним. 

Збільшення санкцій. Найсуперечливішою новелою законопроєкту можна вважати збільшення санкцій як за адмінправопорушення, так і за злочини з перешкоджання журналістській діяльності. Наприклад, ч. 2 ст. 212-3 КпАП (необґрунтоване зарахування інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації) зараз містить санкцію від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (н.м.д.г.), а пропонується – від 50 до 300 н.м.д.г. Загалом за всіма складами адміністративних правопорушень у ст. 212-3 пропонується підняти санкції подібним чином. У ч. 1 ст. 171 КК України (умисне перешкоджання веденню журналістом законної професійної діяльності) пропонується санкцію штрафу підняти з 50 до 3500 н.м.д.г., а також доповнити можливістю позбавлення волі до одного року (наразі є лише обмеження волі, яке передбачає легший режим порівняно з позбавленням волі). Знову ж таки в аналогічний спосіб пропонується збільшити розміри штрафів та доповнити варіанти санкцій позбавленням волі в інших частинах ст. 171 КК, а також підняти мінімальний розмір санкцій за ст. 348-1 і 349-1 КК до 10 років позбавлення волі (зараз там дев'ять і вісім років відповідно). Але Кримінальний кодекс передбачає (ст. 69) можливість призначення покарання, нижчого за найнижчу межу, встановлену в санкції статті, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого. 

Крім того, теорія кримінології передбачає, що для запобігання злочинам не так важлива суворість санкцій, як невідворотність покарання. А з цим в Україні проблеми, оскільки, порівняно з тою кількістю порушень прав журналістів, які фіксуються Інститутом масової інформації в Барометрі свободи слова, кримінальних справ потрапляє до судів на порядок менше. Ми не стверджуємо, що абсолютно щодо кожного випадку, зафіксованого в Барометрі ІМІ, можна відкривати кримінальне провадження, але така суттєво мала кількість вироків стосовно злочинів проти журналістської діяльності (близько 10–15 за рік) виглядає неприпустимо. На нашу думку, основна проблема тут у складності для вітчизняних правоохоронців доводити суб’єктивний бік таких злочинів, а саме мотив перешкодити журналістській діяльності, що необхідно для кваліфікації діяння за "журналістською статтею" КК. І, на жаль, розв'язання цієї проблеми буде довготривалим, оскільки потрібно змінювати праворозуміння, систему освіти та практичні підходи правоохоронців (що частково вже робиться).

Нова категорія потерпілих. Завершуючи зі ст. 212-3 КпАП, згадаємо також про пропозицію доповнити статтю новою частиною, яка передбачатиме відповідальність за "вчинення порушень, передбачених частинами другою – четвертою цієї статті, відносно особи, яка здійснює професійну діяльність у сфері медіа" (а саме, порушення щодо вимог законів про доступ до інформації та про доступ до архівів репресивних органів). Передбачається штраф на посадових осіб розміром від 200 до 500 н.м.д.г. У зв’язку з таким формулюванням нової частини статті 212-3 її доповнюють приміткою з роз'ясненням того, що вважається професійною діяльністю у сфері медіа: "діяльність особи, пов’язану зі збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через засоби масової інформації, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу Інтернет. Не може вважатися професійною діяльністю особи у сфері медіа для цієї статті діяльність, що здійснювалася без дотримання стандартів журналістики, Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1003 (1993) Про етичні принципи журналістики".

Позитивів такого формулювання кілька. По-перше, ймовірно, блогери зможуть підпадати під вказану категорію, оскільки "медіа" є ширшим поняттям, ніж "засіб масової інформації". Блогери не є журналістами в розумінні стандартів професії, але їхня діяльність також потребує захисту від протиправних зазіхань. По-друге, вимога дотримання журналістської етики буде корисною з огляду на велику кількість псевдожурналістів, які під прикриттям своїх журналістських посвідчень просувають інтереси політиків чи підприємців. Європейський суд із прав людини також зазначає, що реалізації свободи слова в ЗМІ надається захист за умови дотримання етичних норм. 

Зміни щодо складання протоколів. Як фіналізація змін до Кодексу про адмінправопорушення пропонується певне спрощення для правоохоронців процедури складання протоколів на порушників у сфері доступу до інформації. Оскільки ними є посадовці, то допускається, що документи можуть надсилатися поштою за місцем їхньої роботи, що зменшить можливості порушників ухилятися від покарання. Також нововведенням є можливість складення протоколів про адмінправопорушення за ч. 2 ст. 212-3 КпАП членами професійної чи творчої спілки журналістів (зміни в ст. 255 КпАП). Логічнішим видавалось би надати таке право не членам, а організаціям відповідних спілок, оскільки воно вимагає певного рівня правової підготовки. Крім того, активність журналістських профспілок останніми роками дещо знизилася, але, з іншого боку, таке нововведення саме може її й підвищити. 

Доповнення до Кримінального кодексу. На додаток до наведеного вище в змінах до Кримінального кодексу пропонується знизити граничний вік, з якого настає кримінальна відповідальність за певні форми перешкоджання журналістській діяльності (ст.ст. 345-1, 347-1, 348-1) з 16 до 14 років (ст. 22 КК), якщо воно пов’язане із зазіханням на життя чи здоров’я, що є логічним. 

У примітці до ст. 345-1 КК (визначення поняття професійної діяльності журналіста) запроваджується доповнення, за яким "до журналістів прирівнюються кіно- і телеоператори, режисери та інші працівники засобів масової інформації, якщо вони за необхідності входять до складу творчих груп". А ще вилучається ознака систематичності діяльності журналіста, оскільки журналісти-початківці й аматори також повинні мати захист, а перешкоджання зазвичай зводиться до перепон певному елементу роботи журналіста (як правило, збору інформації), а не якійсь систематичній діяльності. 

Поняття "журналіст". Кінцівка законопроєкту передбачає вилучення визначення терміна "журналіст" із Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та додавання його в Закон "Про інформацію". Визначення пропонується таке: "Журналіст – творчий працівник суб’єкта у сфері медіа, який професійно збирає, одержує, створює, редагує, поширює і займається підготовкою інформації для медіа. Статус журналіста підтверджується документом, виданим суб’єктом у сфері медіа, професійною чи творчою спілкою журналістів. Документ, який підтверджує статус журналіста, має містити найменування та вид медіа, фото, прізвище, ім’я та по батькові журналіста, номер документа, дату видачі і строк його дії, підпис особи, яка видала документ". Прив’язування журналістського статусу до документа видається все ж небезпечним, адже захищати належить саме професійну діяльність, а не особу з певним посвідченням. А нападники на журналістів можуть заперечувати своє ознайомлення з посвідченням потерпілих, що робить проблематичним інкримінування їм саме "журналістських" статей.

Безкарність злочинів проти журналістів має складну природу. Практичні проблеми, які умовно зводяться до тих, хто і як застосовує законодавство, поєднуються з проблемами, закладеними в текстах законів. Цей законопроєкт намагається розв’язати другу групу проблем, хоча може допомогти й у вирішенні першої. Спроба не ідеальна, але варта втілення.