"Вони", "німці", "ніхто": як українці з прифронтових територій називають росіян у воєнний час

На прифронтових територіях України люди дедалі частіше уникають слова “росіяни”, замінюючи його евфемізмами чи метафорами. У розмовах можна почути “німці”, “вони”, “ті” або зневажливі назви. Це явище не є випадковим – воно має глибокі емоційні, психологічні та навіть історичні причини. Хтось не хоче вимовляти це слово через відразу, хтось – через страх, а дехто – щоб зменшити значущість ворога. Чому українці шукають альтернативні назви для російських військових та окупантів, представниця Інституту масової інформації в Луганській області спитала експертів та поділилася власними спостереженнями.

“Німці”, “фюрер” та інші: реальні історії людей

Актуалізував тему допис у фейсбуці Юлії Суркової, журналістки-фрилансерки з Луганщини, яка співпрацює з українськими та іноземними медіа. 30 січня вона поділилася спостереженням з відрядження: люди з прифронтових територій уникають називати росіян росіянами. “Пані Наталя з Золотого на Луганщині розповідає про свою евакуацію: “Німці вже зайшли в місто, обстрілювали дороги. Чоловік гнав на швидкості під 200 км на годину, а навколо падали бомби. Я то кричала від жаху, то молилась, щоб ми вижили, а той фюрер здох. Зараз Наталя живе у Дніпропетровській області та готується знов переїздити, бо “німці все ближче”, – процитувала розмову з героїнею Юлія.

Звісно, слово “німці” пані Наталя використовує не щодо солдатів вермахту, а щодо військових сусідньої країни – Російської Федерації. “Евфемізм не політкоректний та досить логічний у світі, де існує свій Гітлер, а може, вже й не один”, – зауважує журналістка.

Схожий випадок стався з нею в потягу до Львова. Її сусідом по купе був грузин Дато родом з Абхазії. Від війни у своїй країні рятувався, пішки переходячи хребти. Каже, стикався з росіянами кілька разів протягом життя і кожного разу це закінчувалося втратою дому.

“Переїхав в Україну, де відкрив бізнес у Маріуполі, який у 2022 згорів під російськими бомбами. З Маріуполя перебрався до Покровська. І ось знову їде. Тепер уже назад до Грузії. За довгу розповідь він жодного разу не сказав “росія” чи “росіяни”, тільки: “На манеже все те же”. Коли я спитала чому, він відповів: бо вони “ніхто”, – згадує Юлія.

Огида & страх: чому українці уникають слова “росіяни”

На думку журналістки, використання таких евфемізмів – це не страх назвати зло на ім’я, як “самі знаєте хто” в книжках Джоан Роллінг про Гаррі Поттера.

“Це проста огида. Слово “росіяни” стало настільки бридке, що замінити його лайкою чи метафорою значно приємніше”, – резюмує журналістка.

Читаючи її допис, я згадала, як за кілька років до початку повномасштабного вторгнення в потягу до Маріуполя розговорилася з подружжям, яке поверталося додому від родича з Черкас. “У своє гетто”, – тоді сумно підкреслила жінка і розпочалася наша багатогодинна нічна розмова з абсолютно чужою людиною про дуже знайомі й зрозумілі обом речі. Різниця в тому, що я мала можливість виїхати з “гетто”, а вона – ні. Мене цікавило, чому “гетто”, а не “окупація”, але ми так захопилися розмовою, що я так і не уточнила це.

Думка експертів: чому ми вигадуємо нові назви для ворога?

Ще в жовтні 2022 року в розмові зі співзасновником Громадського радіо, головою Комісії з журналістської етики Андрієм Куликовим я спитала його про систематичне вживання деякими колегами слів “рашисти” та “орки” стосовно російських військових.

“Мені здається, що це не про ненависть, а про недооцінювання противника, тому що в цьому “рашисти”, “орки” не те щоб страх перед ворогом, але… Ось у багатьох віруваннях не дозволяється вимовляти ім'я нечистої сили. В інших – не дозволяється вимовляти ім'я Бога. Їх замінюють чимось іншим. Зрештою, візьміть “Лісову пісню” Лесі Українки. Там є відголос, тому що “той, хто у скелі сидить”, “той, хто греблю рве”. Себто імені не існує. Якщо ти його назвеш, то воно тобі або завдасть шкоди, або, навпаки, прикличе цю істоту. Мені здається, що, коли ми називаємо росіян “рашистами”, “орками”, ми, з одного боку, применшуємо небезпеку, тому що воюють проти нас не орки й зовсім не тільки рашисти”, – поділився тоді своїм баченням Андрій Куликов.

Але зараз ідеться про медійників. Їхні мотиви, зауважує нині в коментарі ІМІ Андрій Куликов, можуть іншими.

“Я думаю, ми маємо справу з конкретними випадками, і там досить імовірне пояснення. Можна припустити також, що на прифронтових територіях не називають росіян росіянами, тому що бояться, що вони прийдуть і тоді тим, хто називав, буде непереливки. А дехто не називає, тому що співчуває загарбникам. Я за те, щоб назвати їх тими, ким вони є, – росіянами або загарбниками. Я думаю, треба, як і раніше, дотримуватися (стандартів. – Авт.). Ми в такий спосіб знімаємо відповідальність із них. Вони мають відповідати (за злочини. – Авт.). Але називати росіян “німцями” – це якось узагалі дуже дивно”, – вважає медіаексперт.

Психологічний аспект: дегуманізація чи захист?

Кандидатка психологічних наук, старша дослідниця Центру досліджень медіації та діалогу Нацуніверситету “Києво-Могилянська академія” Ірина Ейгельсон вважає, що причина використання евфемізмів – це бажання дегуманізувати ворога, навісити ярлики, які позбавляють його людських якостей. Як працює механізм дегуманізації? 

“Це можуть бути механістичні, біологічні якісь ярлики, хвороби, так далі. І для соціальної психіки, для психіки людини цей процес відбувається, щоб зняти заборону на вбивство людини: якщо вони “нелюди”, то їх вбивати не тільки можна, а й потрібно. І це природній процес для ситуації війни”, – пояснює психологиня. За її словами, бувають і інші причини вживання евфемізмів щодо окупантів. Наприклад, страх. Вона звернула на це увагу ще до 2022 року. Йшлося про те, як люди з окупованих територій називають війну.

“Наприклад, коли вони  перетинали лінію розділу (КПВВ на Луганщтні та Донеччині, – авт.), то могли сказати: “Ми на кордоні України з Україною”. Або ж не називали війну “війною”, а  казали “події, що призвели до мінських домовленостей”. Ось тут може бути страх”, –  говорить Ірина Ейгельсон.

Варто зазначити, що дегуманізація через евфемізми – це лише одна зі складових у сприйнятті ворога. Використання таких слів не завжди зводиться лише до зняття заборони на вбивство. Евфемізми можуть також виконувати функцію психологічного самозахисту, допомагаючи людям дистанціюватися від агресора чи навіть зберігати контроль над власними емоціями в умовах стресу.

Це необов’язково прямий шлях від дегуманізації до вбивства. У багатьох випадках це спосіб знизити емоційне навантаження або знайти відстань між собою та ворогом, особливо коли з ним важко боротися безпосередньо. Наприклад, називаючи їх “німецькими фашистами” чи “орками”, людина створює собі простір для осмислення ситуації.

Евфемізми також можуть слугувати способом виживання в суспільстві, де панує страх або існує ризик переслідувань. Такий підхід дає людям можливість впоратися з реальністю війни, не відмовляючись від власної людяності.

Резюме

На окупованих територіях України навіть одне слово може стати маркером небезпеки. Іноді воно не лише містить мовне чи ідентичнісне навантаження, а й викликає підозри, які можуть мати реальні наслідки для людей.

Одним з таких слів є “росіяни”. Здавалося б, нейтральний етнонім, але в умовах окупації він набуває зовсім іншого сенсу. Для загарбників його вживання автоматично створює лінію розмежування: “ви – росіяни”, “ми – українці”. Таке протиставлення не терплять ті, хто намагається зруйнувати будь-яку відмінність між українцями та росіянами, змушуючи людей приймати окупаційну реальність як даність.

На окупованих територіях вживання цього слова може бути розцінене як акт нелояльності до “нової влади”. Людину можуть запідозрити у зв’язках з українським підпіллям, прихованій підтримці України або навіть “диверсійній діяльності”.

Окупанти прагнуть стерти будь-які відмінності, тому “росіяни” в мові місцевих мешканців автоматично стає небезпечним сигналом. Це слово свідчить про те, що люди досі не приймають накинутої їм ідентичності й не згодні з тим, що Росія стала їхнім “новим домом”. А отже, для окупаційних сил вони потенційно небезпечні.

Умови окупації змушують людей добирати слова, щоб уникнути переслідувань або підозр з боку окупантів. Страх за своє життя та безпеку близьких спонукає їх використовувати евфемізми чи завуальовані назви замість прямих визначень. Це один зі способів адаптації до реальності в окупації, де будь-яке слово може мати небезпечні наслідки.

Валентина Троян, представниця Інституту масової інформації в Луганській області