Районні газети в умовах війни. Знайти фінансування неможливо зупинити роботу

Фінансування – головна потреба регіональних медій в умовах повномасштабної війни. За пів року повномасштабної війни в Україні фінансовий стан журналістів суттєво погіршився. Про це зазначають 74% опитаних ІМІ медійників з усіх регіонів України. Актуальність потреби фінансів на існування редакцій залишається. Якщо онлайн-видання на Полтавщині час від часу знаходять грантові можливості для фінансової підтримки редакцій, отримують підтримку різноманітних кризових програм, ситуація із друкованими виданнями, зокрема, в районах, критична. 

Перші дні війни. Досвід газет 

В перші тижні повномасштабної війни у Полтаві виникали проблеми із друком газети "Полтавська думка" – не вийшли два номери через те, що тоді не працювала "Укрпошта". Згодом ситуація налагодилася, головний редактор Ярослав Журавель знайшов можливості підтримувати роботу друкованого видання в умовах війни. 

Більше часу знадобилося, щоб налагодити роботу в умовах широкомасштабні війни  друкованим виданням "Кременчуцька газета" та "Кременчуцький ТелеграфЪ". 

До війни газети друкувалися у Харкові, який постійно був (і залишається, на жаль) під обстрілами. Тоді виникла ще одна проблема – брак паперу для друкування. 

Газетам з Полтавщини вдалося вирішити питання завдяки підтримці Асоціації незалежних регіональних видавців України. Зараз всі три виходять без перебоїв, працюють сайти. 

Проблема: війна підштовхнула районки до закриття

Чотири роки тому формально завершився строк роздержавлення газет України, що був визначений Законом "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації". Закон мав вивести ці ЗМІ з-під прямого впливу держави та дати право на вільний самостійний розвиток. Чи став цей перехідний етап локомотивом для подальшого розвитку районних газет? Дискусійне питання, остаточну відповідь на яке завадив дати в 2020 році коронавірус, в 2022 –  широкомасштабний напад росії на Україну. 

У листопаді на Полтавщині закрилася друкована газета "Козельщинські вісті". Редакція працювала у смт.Козельщина. Видання засноване в 1930 році, виходило із трохи більше тисячним накладом. Головна редакторка газети Надія Литвин причиною закриття назвала відсутність фінансування та  неможливість витримати напругу "конкуренції з його величністю інтернетом і сучасними гаджетами".

"Після роздержавлення нам дісталось орендоване на пільгових умовах приміщення, яке тягне величезні кошти, водночас закон забороняє суборенду. Тобто нас позбавили стабільного джерела доходу. Далі реформа Укрпошти, яка просто нас убила. По селах газета не доставляється взагалі, а ми працюємо на село. Наступне: повна відсутність рекламодавців. І, нарешті, демографія: вже немає кому виписувати газету, у будь-якому разі до такого тиражу, який потрібен для нормального доходу. Ціну ми не можемо поставити реальну, бо люди неплатоспроможні. Для них віддати 8 грн за газету – це дорого, а собівартість 30 гривень. Про що тут говорити? Так що більше ніяких газет”, – зазначила Надія Литвин у коментарі авторці блогу.

"Козельщинські вісті" – приклад принципу: або змінюйся, або зникни. Газета не планує створювати новий формат і шукати можливості працювати онлайн. Звучить жорстоко, але, на жаль, такі реалії районних газет в умовах нового часу. Час газети просто щоб вона була – закінчився. Якщо газета не еволюціонує, вона зникає.

Все таки, друковані ЗМІ "вбиває" війна чи самі газети?

Я спілкуюся з багатьма редакторами та працівниками районних газет. За моїми спостереженнями, більша частина районних газет чекають допомоги. При цьому не шукають її уперто, не створюють самостійно опору для власного розвитку. Реформування вважають чимось на кшталт спроби "вбити" друковані видання як явище. А не можливість розвиватися цікавим конкурентоспроможним медіа і, що є дуже важливо, незалежним від місцевої влади. 

На цю тему пам'ятаю дуже показову історію, що трапилася з однією полтавською районкою ще задовго до закону про "роздержавлення". Районна редакція зробила хороший сайт, наповнювала його контентом, словом, розвивала онлайн-формат. Для полтавської регіональної сфери на той момент це було проривом. Поняття гіперлокальних медій лише набувало популярності. Одного дня на сайті опублікували оголошення, що районна лікарня просить поділитися для пацієнтів картоплею/овочами/консервацією. Оголошення передрукували обласні сайти, пішли обурливі коментарі. "Дивне" співпадіння: через кілька тижнів сайт закрили, і, "як виявилося", лікарня не оголошувала збір продуктів. А в самій редакції змінили керівництво. 

Чотири  речі, які блокують розвиток районних видань: 

• Лінь. Банальне небажання змінювати формати роботи. Колективи районних газет, як правило, усталені мало не десятиліттями і не всі готові до нових викликів часу. 
• Відсутність коштів і передплати. Немає грошей на друк – немає газети. Немає передплати – немає грошей на друк. Замкнуте коло. До того ж, в Україні, яка навіть в умовах воєнного стану продовжує тримати орієнтир на цифровізацію та електронний документообіг, культури друкованих періодичних видань як такої немає. 
• Компліментарні матеріали. Це можна назвати хворобою районок, яка блокує залучення нової аудиторії, відповідно, зростання. Відкрийте будь-яку районну газету і ви зрозумієте про що я. Зазвичай тексти районних газет рясно прикрашені компліментами на адресу будь-кого: політиків, посадовців чи бабусі, яка сплела тисячу пар шкарпеток або про лікарку місцевого ФАПу, яка приїхала зробити вчасно укол чи про фермерське господарство, яке купило 20 футбольних м'ячів. Все це, звісно, дуже похвальні вчинки. Та густий соус компліментів, якими районки зазвичай зловживають, за моїми спостереженнями, не принесе нову аудиторію. Якщо ви не інформаційний бюлетень фермерського господарства, яке закупило 20 футбольних м'ячів, звичайно, і не маєте сталих передплатників з гарантією стабільної переплати років з десять наперед. 
• Відсутність кризових програм підтримки паперових видань. В редакціях районних газет розуміють, що війна принесла нові виклики, до яких потрібно якось пристосовуватися. І шукають фінансування, як уміють. Як правило, знайти фінансову підтримку легше онлайн виданням. Друкувати газету зараз, коли папір коштує дорого, подекуди є дефіцитом, а типографії закриваються, – розкіш. В Україні допомогу з папером друкованим газетам надає Асоціація незалежних регіональних видавців України. Доки така підтримка можлива лише для членів Асоціації. Хоча як розповіла Оксана Бровко, директорка асоціації, триває робота над тим, щоб максимально залучити більш потужну підтримку папером для всіх незалежних видань, які спроможні видавати в теперішніх умовах друковані інформаційні видання. 

Які є рішення?

Редакторка газети "Гадяцький вісник" (м.Гадяч, Полтавщина) Надія Страшко прийняла рішення, що з 24 лютого газета у друці виходити не буде – працюватиме виключно сайт. 8 червня вийшов останній номер "Гадяцького вісника". Газета не закрилася, як планувалося, а має нових власників, проте в друці не виходить. 

Зараз Гадяч.City – інтернет-видання про життя Гадяча та Гадяцького району в Полтавській області, над яким працюють двоє людей та залучають редакторів АБО - Агенції медійного росту, оскільки реакція є учасницею програми агенції. 

Газета "Гадяцький вісник" отримала нове життя на сайті ГадячCity

"Ще на етапі, коли відбулося реформування газети, ми говорили з колективом, що потрібний сайт. Сайт був, але його розробляла районна рада, тож він залишився за ними. Ми ж роздумували що ж робити, тоді наповнювали фейсбук-сторінку. Якось я побачила сайти The City, мені так сподобався, його зручно читати зі смартфону, виглядає класно, цікаві тексти. Так сталося, нам вдалося увійти в третю хвилю набору від АБО - Агенції медійного росту, зі мною зв'язалася Гаяне Авякан, вона була нашою менторкою".

Досвід сайту Гадяч.City показує, що для створення якісного медійного продукту потрібна підтримка. Наразі знайти таку підтримку можливо, хоча і складно, говорить зі свого досвіду редакторка Надія Страшко. 

Надія Страшко переконана, успіх районної газети у підтримці. Фото надане Надією Страшко

"Знайти фінансування дуже складно. Раніше я вважала, люди, які працюють в районках – супергерої. А зараз думаю, люди добрі, чого ви там сидите? Я розумію все про місію районних газет, але коли жертвуєш своїм часом, без зарплати (я сама така була, ходила на роботу без оплати, платила лише податки та зарплату працівницям редакції) – це не ок. Але і створити сайт – докласти неабияких зусиль, які потребують підтримки. Це приміщення, заробітні плати. Тому лише такі варіанти: або пошук грантів, або рекламодавців,  або спонсорів. Потрібно, щоб був хоча б якийсь капітал. Створив собі сайт і пишеш щось – ні, так не працює.

Аналізуючи досвід локального медіа, яким керує, Надія Страшко вивела формулу з двох порад. Вони допоможуть районним газетам, які планують перейти в онлайн. 

"Потрібно шукати проектного менеджера. Хоча б на етапі підготовки гранту. Тому що зазвичай гранти це велика бюрократія, буквально неправильно підібраний шрифт може позбавити бажаного фінансування. Не варто поєднувати в собі кілька редакційних обов'язків, це виснажує і хорошого результату не дасть. Тому раджу районкам або в себе в реакціях вирощувати проєктного менеджера або залучати фахівців. Ще одним момент – знаю, багато районок не мають навіть власних фейсбук-сторінок, не кажучи вже про сайти. І я розумію який там контент. Тож треба бажати змінювати, дивитися і орієнтуватися на популярні сайти, запозичувати нові формати. Наприклад, зі свого досвіду скажу, дуже "заходять" різні людські історії", – ділиться Надія Страшко.

Замість висновку 

Логічно, втриматися на плаву можуть не всі. Успішними і розвиненими будуть ті районні газети, які вже зараз перейдуть в онлайн і опанують формат гіперлокального медіа. Не чекаючи підтримки держави шукатимуть інші шляхи. Зараз дуже багато різноманітних грантових програм. Якщо районна газета не адаптується до вимог часу, стане просто екземпляром в музеї районної школи. 

А як же старенькі пенсіонери у селах, вони звикли читати газети, вони чекають, як бути? Ще одна дискусія, яка вимагає рішення вибору: працювати в мінус, без зарплати, з боргами у типографії заради оголошення "Вдячні передплатники вітають району газету!" (при цьому передплатників не більше сотні-двох, вартість друку за ціною нирки, а продаєте за дріб'язок). Не хочеться? Тоді поверніться на абзац вище і прочитайте його ще раз. 

Надія Труш, регіональна представниця Інституту масової інформації в Полтавській області