Карантин як привід для закритості: які порушення прав журналістів стали новою нормою для медіа Запоріжжя

Свіжою тенденцією останнього півріччя діяльності медіа стали нові взаємовідносини з владою, яка навчилася використовувати як корисний ресурс карантинні заходи, запроваджені по всій країні. Зокрема, незважаючи на те, що Запоріжжя буквально донедавна було в “зеленій” зоні, міська влада обласного центру зробила все, щоб не дати журналістам бути присутніми на важливих засіданнях комісій або сесіях міськради. Водночас, кажучи про порушення прав журналістів, варто уточнити тільки один нюанс: у Єдиному державному реєстрі судових рішень з 1 січня 2019 року й до сьогодні немає жодного вироку, постанови чи ухвали, які б стосувалися перешкоджанню журналістській діяльності. А перешкоджання нікуди не зникли.

Зокрема, з березня до початку вересня цього року в Запоріжжі було зафіксовано не менш ніж шість порушень щодо журналістів. На них нападали, не давали знімати, не пускали на сесії і просто не акредитовували.

Так, одним з інцидентів із цього списку став травневий напад на кілька знімальних груп, коли вони робили сюжет про порушення правил карантину на міському ринку. Тоді невідомий чоловік накинувся на знімальні групи центральних телеканалів, зокрема НТН, 112 та ICTV, які готували сюжет про порушення правил карантину на ринку “Бахчисарай”. Чоловік почав переслідувати журналістів, щойно вони зайшли на територію ринку, і нецензурно їх ображав. Потім став кидатися на операторів і намагався зірвати маски з журналістів та пошкодити техніку. Через це представники ЗМІ були змушені захищати себе та техніку за допомогою газового балончика.

За цим фактом слідчий Запорізького відділення поліції відкрив кримінальне провадження за ознаками ч. 1 ст. 171 (“Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів”). На цьому поки що інформація вичерпана. 

Уже в липні ще на одну знімальну групу, цього разу муніципального телеканалу Z, знову напали. Як повідомили правоохоронці, журналісти місцевого телеканалу спільно з представниками громадської організації проводили відеознімання щодо жорстокого поводження з тваринами. Під час їхньої роботи між оператором та мешканцями одного з будинків раптово виник словесний конфлікт, і в процесі суперечки чоловік “агресивно відреагував на проведення відеозйомки та наніс удар ціпком по відеокамері”. За цим фактом також було відкрито кримінальне провадження за статтею “Перешкоджання професійній діяльності журналіста”.

Але систематичнішими порушеннями є недопуски журналістів до інформації з боку посадовців і представників влади. Наприклад, почастішали випадки, коли журналістам не відповідали на запити, не допускали на місця знімання, засідання комісій чи просто до сесій міської ради. Одним з таких маркерів став конфлікт між редактором медіапорталу “Гвозди” Богданом Василенком і посадовцями міськради. У серпні його не пустили до приміщення міськвиконкому, фізично заважаючи йому потрапити всередину на сесію міської ради. Тоді нічим завершилися як його спроба потрапити всередину, так і спроби написати заяву до поліції про перешкоджання професійній діяльності журналіста. Тобто заяви він написав, але їх так і не взяли в провадження. До того ж залишили без відповіді й запити до мера, які писали щодо цього інциденту, зокрема, депутати міськради. На сьогодні журналіст залишив спроби домогтися, щоб цей інцидент став предметом розгляду в межах кримінальної справи про перешкоджання. І такі кейси, мабуть, найбільше демонструють розподіл сил у співпраці медіа – влада. 

Якщо з обласними посадовцями зазвичай у журналістів не виникає критичних проблем у доступі (наприклад, їхні сесії давно відкриті для журналістів), то з міськими, особливо з міським головою Запоріжжя Володимиром Буряком, давно склалася доволі деструктивна взаємодія.

Як би його пресслужба не рапортувала про відкритість і формування умов, у яких журналісти отримують усю інформацію, як і має бути за законом, у журналістів інша позиція. Уже стало притчею во язиціх небажання (чи ігнорування?) проводити пресконференції за участю міського голови. Після його обрання, ще у 2015 році, він провів чи не єдину зустріч із журналістами. Тепер “зустрічі з журналістами” означають спілкування тільки з найлояльнішими, так званими своїми медіа. У цьому сенсі карантин і карантинні заходи відіграли дуже позитивну роль для посадовців: вони дали привід ще більше закрити доступ до всього, що стосується міського голови та справ міськвиконкому. До речі, те, що це порушення закону, схоже, нікого не лякає.

Так, медіаюрист Алі Сафаров вважає, що закриті сесії – це пряме порушення закону. За його словами, в умовах пандемії місцева влада може встановлювати певні обмеження щодо допуску в приміщення, але, коли карантинні обмеження є мінімальні для області, це можна вважати перешкоджанням, бо обмеження допуску журналіста на сесію перевищує встановлені Кабміном норми й має ознаки необґрунтованого обмеження свободи слова, а отже, ознаки злочину, передбаченого статтею 171 Кримінального кодексу України. До речі, зараз у регіону “помаранчевий” рівень обмежень. Але це означає лише додаткові обмеження щодо візитів у центри соціальної допомоги. Сесії міської ради не є такими місцями.

Тож на цьому тлі неакредитація журналістів на візит президента Зеленського є логічним продовженням цих неконструктивних відносин влади й журналістів. Так, у серпні щонайменше чотири місцевих медіа не були акредитовані на участь у робочій поїздці до регіону Президента України Володимира Зеленського. Тоді посадовці Запорізької обласної держадміністрації також усе пояснили “карантинними обмеженнями”, бо, мовляв, не було фізичної можливості розмістити всіх охочих з дотриманням дистанційних правил. Це пояснення не влаштувало нікого, але відбулося те, що завжди трапляється: журналісти, загалом, перетерпіли й продовжили працювати далі.

Наталія Виговська, регіональна представниця ІМІ в Запорізькій області

Матеріал підготовлено в межах проєкту “Мережа медіаспостерігачів”, який виконує ІМІ за підтримки Freedom House