Битий небитого везе: хто в Запорізькій області заважає працювати журналістам?

Фіксація нападу на журналістку комунальної газети “Запорізька Січ” Тетяну Кучеренко

У 2017 році в Запорізькій області експерти ІМІ зафіксували ряд порушень прав журналістів, серед яких були навіть побиття та політичний тиск. Але, як не дивно, частіше за всіх діяльності журналістів перешкоджали не чиновники чи бізнесмени, а прості громадяни – для яких, власне, і працюють журналісти. 

Нещодавно прокурор Запорізької області Валерій Романов заявив, що особисто контролює справу про напад на журналістку комунальної газети “Запорізька Січ” Тетяну Кучеренко. Це перша подібна заява прокурора стосовно перешкоджання професійній діяльності журналіста. На Тетяну напали прості жінки, які розклеювали оголошення у місцях, які для цього не призначені. Їм не сподобалося, що журналістка знімає на камеру, а тому жінки схопили Тетяну за волосся, штовхнули і почали бити, а потім облили невідомою рідиною. Журналістка самостійно знайшла нападниць, після чого прокуратура повідомила їм про підозру.

Цього року в Запоріжжі був ще один подібний випадок: чоловік напідпитку намагався відібрати в оператора телеканалу “Z” Андрія Сергєєва штатив з камерою. За словами Андрія, тоді до них підійшли учасники свята та відтягнули чоловіка. Однак той почав ображати оператора, лякати його високим статусом своїх знайомих та погрожувати розправитися з сім’єю журналіста. Очевидці події викликали поліцію, однак вона приїхала тільки за півгодини.

І це лише ті випадки, за якими журналісти написали заяви до поліції. З початку цього року регіональні експерти ІМІ зафіксували 18 випадків побиття, 5 випадків цензури, 54 випадки перешкоджання, 23 – обмеження доступу до інформації та 21 випадок погроз.

Всього ж від початку 2016 року в Запорізькій області поліція відкрила 17 проваджень за статтею “Перешкоджання професійній діяльності журналістів”. Із них два направили до прокуратури для затвердження та подальшого розгляду в суді, за шістьма досі триває розслідування, а дев’ять із них закрили через відсутність у діяннях складу кримінального злочину.

З часів Майдану в Запоріжжі у 2014 році поліція відкрила п’ять проваджень, із яких лише одне потрапило до прокуратури. Ще за одним до суду направили вже угоду про примирення, а три провадження закрили знову ж таки через відсутність у діяннях складу кримінального злочину.

Однак часто медійники з різних причин не звертаються ані до професійних організацій, ані до правоохоронців.

Ельміра Шагабудтдинова, редакторка сайту “Первый запорожский”:

“Якось я поспішала на зупинку і помітила ДТП. Найпростіше звичайне ДТП – зіштовхнулися два легковики. Вирішила сфотографувати та дізнатися подробиці. Підійшла до патрульних, представилася, показала посвідчення. Ті дуже неохоче вичавили з себе пару слів і сказали за подробицями звертатися до Шеймухової (прес-офіцерка патрульної поліції Запоріжжя, – авт.), тому що вони нібито чекають на слідчих (хоча слідчими там і не пахло). Коли я фотографувала місце аварії, а я хочу зауважити, що це центр міста, людне громадське місце, до мене підійшли двоє міцних високих чоловіків – скоріш за все, пасажир і водій одного з автомобілів – і почали дико кричати, щоб я не фотографувала, бо це їхня приватна власність. Я зауважила, що я журналіст, ми знаходимося в громадському місці, і я анітрохи не претендую на їх приватну власність, але пресинг тільки посилився. Поряд, як і раніше, стояли патрульні та ніяк не реагували. Я зацитувала 171 статтю і спитала у патрульних, що я порушую, коли фотографую. Патрульні не змогли відповісти на це запитання, але сказали, що фотографувати не слід і мені варто забратися “по добру по здорову”, тому що чоловіки наполягають. Я, звичайно, була в шоці, але так як пару фотографій все-таки встигла зробити, пішла.

Зрозуміло, що люди таким чином намагалися убезпечити себе і уникнути публічного розголосу. Позицію патрульних взагалі не хочу коментувати”.

Схожа ситуація була ще на початку року з працівником газети політичної партії “Свобода” Олександром Шевельовим: на нього напали при спробі зняти ДТП і розбили фотокамеру. Наступного дня поліцейські відкрили провадження за статтею “Перешкоджання законній діяльності журналістів”, але, як повідомив заступник голови запорізької “Свободи” Костянтин Денисов, справу закрили в кінці місяця, не знайшовши в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Після втручання прокуратури справу в серпні відновили.

На щастя, люди рідко реалізовують свої загрози, проте журналістам доводиться постійно відчувати спротив – спротив тих, хто, врешті, є частиною їхньої ж аудиторії.

Катерина Маркова, журналістка “Громадського ТБ. Запоріжжя”:

“Мені погрожували люди на вулицях. Щоб їх не знімали. Хоча я тоді знімала велодоріжку, але вони вимагали видалити кадри з їхніми обличчями. Думаю, вони були в розшуку чи щось схоже”.

Олександру Чубукіну, редактору сайту “Акцент”, безпосередньо не загрожували, але те, що він знімав на відео, деяким не подобалося:

“Останній випадок – спілкування зі співробітником “Запоріжжярибоохорони” навесні цього року. Співробітник вважав, що я не маю права знімати його на відео і у мене має бути якийсь дозвіл”.

Коли говорять про перешкоджання професійній діяльності журналіста, частіше за все ми уявляємо, як цей журналіст виконує якесь надважливе завдання, а злі вороги-корупціонери йому заважають. Але в житті все виявляється набагато прозаїчніше.

За цьогорічною інформацією ІМІ, на третьому місці серед тих, хто порушував права журналістів, – правоохоронці, зафіксовано 14 випадків. На другому – місцева влада із 27 випадками.

Проте чиновники зазвичай діють не силою, а завдяки бюрократичній тяганині. Так, нещодавно в Запоріжжі редакторці сайту “061” Тетяні Гонченко пропонували заплатити за доступ до публічної інформації. В іншому випадку журналістка цього сайту Катерина Майборода мусила нагадати чиновникам закон, аби мати можливість сфотографувати документи.

Але найчастіше права журналістів порушують звичайні люди, тобто приватні особи, –  зафіксовано 95 випадків

Така статистика свідчить лише про те, що аудиторія не асоціює себе із героями публікацій і телесюжетів – часто безіменними “постраждалими”, “звинувачуваними” та “свідками”. Більш того, аудиторія не асоціює себе із суспільством, яке має право на інформацію, не відчуває межу між особистим та суспільним життям, а журналістів підсвідомо маркує як “загрозу”.

Так, журналісти не обраний клас, але ставлення до них показує ставлення до свобод і закону в суспільстві в цілому: якщо б’ють журналіста – б’ють аудиторію.

То чи можна назвати мазохізмом випадки, коли аудиторія б’є журналіста?

Наталія Виговська, регіональна представниця ІМІ в Запорізькій області, для сайту "Пороги"