ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІПодай скаргу

Бути видимими: як жінкам посісти своє місце у "чоловічому" світі експертів

08.09.2020, 17:00
Ірина Небесна

Згідно з даними серпневого гендерного моніторингу журналістських матеріалів друкованих та інтернет-видань 24 областей України, який провів Волинський пресклуб, жінки виступають експертками у 17-51% матеріалів, залежно від областей. Найнижчий показник – у Закарпатській області, найвищий – у Черкаській. На Тернопільщині показник становить 35%. Як показує цей же моніторинг, найчастіше жінки коментують галузі освіти та науки (50%), медицину та охорону здоров’я (40%), питання соцполітики (37%). Найменше – економіку та бізнес (19%), спорт (18%), армію (11%). 

Чому такі показники, стає зрозумілим із моніторингу, проведеного Інститутом масової інформації. Його дані показують: брак часу та страх критики ( 30% та 27% респонденток вибрали ці пункти) є найвпливовішими факторами, які перешкоджають жінкам активніше висловлювати свої погляди як експерток у своїй професії чи темі.

Експертка з особистого бренду Аліна Солодка-Доля розповідає: на консультації з питань розвитку персонального бренду до неї звернулися лише двоє чоловіків, а все решта були жінки. 

– Існує переконання, що жінки більш схильні до самоаналізу і саморозвитку, однак я помітила, що жінки просто більше бояться заявити про свою експертність, аніж чоловіки, – розповідає фахівчиня. 

– Останні роблять це без докорів сумління, в той час, як жінки мають купу претензій до себе. “Ще недостатньо знаю, вмію, зробила, досягла, отримала”, – з цих слів починається майже кожна консультація з експерткою. 

Солодка-Доля вважає, що насамперед жінкам заважають заявити світові про себе і свої компетенції наступні моменти: 

– Переконання, те, у що ми віримо: я не зможу, я не вмію, не бути білою вороною, негарно хизуватися своїми успіхами. Сміття в нашій голові вистачає і треба його позбутися, – пояснює експертка. – Тоді страхи – “що подумають та скажуть інші”. Тут у мене є гарна “протиотрута” цьому страху – інші про вас взагалі не думають). Третій момент – відсутність певних знань (як себе позиціювати, як комунікувати, як грамотно себе презентувати). 

Експертка радить: аби позбутися цього всього, потрібно перш за все: 

  • звільнитися від усіх негативних упереджень і страхів; 
  • тримати руку на пульсі та бути конкурентоздатними; 
  • вміти грамотно користуватися тими ресурсами, які у нас вже є; 
  • пам’ятати, що досконалості немає меж (вчіться, досягайте, розвивайтеся, здобувайте, але не забувайте розповідати про свій шлях), бо людям цікава історія, яка стоїть за будь-яким результатом. 

Професійний та життєвий досвіди – чим діляться експертки 

Марічка Юрчак – історикиня за освітою, раніше працювала журналісткою, тепер – мисткиня та викладачка курсу про мистецтво – зізнається, що потреба себе якось означити, навісити на себе ярлик дещо її бентежила. Марічка Юрчак для своєї творчості веде окрему сторінку у соцмережах. 

– Я хочу залишатися собою такою, як я є – багатогранною, різною, в чомусь непослідовною. Але 2 роки тому я вирішила виокремити мистецьку сферу діяльності в окрему сторінку. Поки що вона працює на майбутнє: це моє онлайн-портфоліо та архів робіт, які я показую людям, не знайомим зі мною в реальності. Звертаюся ж до мене в переважній більшості люди з мого кола знайомих. Я не думаю, що це погано, бо сьогодні всі бренди прагнуть вибудовувати довіру з користувачами, а в колі знайомих вона вже є, – пояснює мисткиня. 

Аби бути успішним і добре оплачуваним спеціалістом не треба гнатися за кількістю підписників. Навіть якщо ваша справа будується в інтернеті, достатньо мати їх 1000, але це точно «ваша» активна аудиторія, переконана Марічка Юрчак. 

Свою аудиторію має й Олена Коваль – мати шестирічного Володі. У її сина – орфанне захворювання. Як і більшість батьків, які стикаються з такою ситуацією, вона свого часу шукала експертів всюди, де лише можна було. Тепер – вона сама є експерткою, на своїй сторінці розповідає, як це: шукати шляхи, аби покращити життя своїй дитині, і не опускати руки самій. 

– Спершу соцмережі були для мене чимось на кшталт психотерапії: я просто писала все те, про що думаю і що відчуваю, – пригадує Олена. – Згодом це перейшло в більш активну діяльність: організація зустрічей для батьків дітей з інвалідністю, адже ми дуже часто навіть не знаємо своїх прав, потім почалися проєкти, спрямовані і на дозвілля для самих батьків та дітей. 

Так виник рух “Життя без меж – підтримка сімей, які виховують дітей з інвалідністю”, де вже понад тисячу підписників. В рамках проєкту відбуваються фотосесії, спортивні заходи, фестивалі малюнків для дітей з інвалідністю, марафони та свята. Під час карантину Олена організувала онлайн-тренінги для батьків дітей з інвалідністю: психологія, саморозвиток – тоді таким навчанням зацікавилися навіть з поза кола родин, які мають дітей із різними захворюваннями. Олена Коваль тепер організовує події та гуртується з іншими батьками дітей з інвалідністю 

– Часто можна зустріти стереотип, що мама має бути прив’язаною до дитини з інвалідністю навічно, але це не так, – переконує Олена. – Це перш за все діти, які хочуть уваги й тепла, але в нас ще є ми самі. І нам також варто не забувати, що щасливі батьки можуть дати дітям знано більше. 

Тепер Олена Коваль працює в Тернопільському обласному центрі комплексної реабілітації. Цього року вирішила здобувати другу вищу освіту – вступила на факультет психології. 

– До мене часто звертаються батьки, які стикаються зі схожими проблемами. Я – екстравертка, тому мені важливо не замкнутися вдома. Мені подобається вбирати досвід матусь, а також сама я радо ділюсь своїм. Чи мають так робити всі? Навряд. говорити публічно про свої відчуття – це особиста справа кожного. Адже різні люди по-різному переживають свій досвід. І це нормально.

Через певний час на Олену Коваль та її проєкти звернули увагу місцеві ЗМІ, почали висвітлювати її активності. Однак жінка досі не цурається першою звертатися до журналістів, розповідаючи про заплановані події. 

ЗМІ зацікавлені у широкому колі експертів та експерток. Однак іноді легше спілкуватися із вже напрацьованими, аніж шукати нових. Тому варто самим бути більш активними та налагодити з ними співпрацю, а це не так уже й складно, запевняє Солодка-Доля. 

Як звернути на себе увагу ЗМІ. Поради Аліни Солодкої-Долі

  • бути активними в соцмережах, і тоді представники ЗМІ можуть вас помітити;
  • не боятися першим написати та запропонувати тему для ефіру чи публікації; 
  • навчитися грамотно комунікувати: перш за все подумайте, чим ви можете бути корисні й тільки тоді вже переслідуйте свої інтереси. 

Як вести соцмережі 

Щоб грамотно вести соцмережі, спершу варто зрозуміти, в чому ви є експертками, кому та про що хочете там розповідати у своїх соцмережах – це така собі стратегія просування особистого бренду, пояснює SMM-ниця Діана Малолєткіна. 

– Для просування себе як експерта, в ідеалі, варто створити бізнес-сторінку якщо ми говоримо про фейсбук та бізнес профіль, якщо про інстаграм. Але часто буває, що в людини не вистачає часу на кілька сторінок, оскільки потрібно час на написання текстів та якісний фото- та відеоконтент. Тому для початку я рекомендую оформити свою власну сторінку. Її легше просувати що у фейсбуці, що в інстаграмі, бо ви – жива людина, в якої вже є коло друзів, колег та знайомих — саме вони стануть першими підписниками. По-друге, ви маєте можливість самотужки просувати сторінку, просто додаючи людей у друзі в Фейсбук. В той час як бізнес-сторінку можна просувати й за допомогою особистої сторінки, але це складніше і часто потребує рекламного бюджету, – радить Діана Малолєткіна. 

Перші кроки для якісної сторінки в соцмережі. Поради Діани Малолєткіної: 

Якісне фото. Бажано – у профіль, аби вас можна було легко впізнати. Воно необов’язково має бути професійним, але чітким. 

Обов’язково правильно заповнити профіль: ким ви працюєте і де. Вказати контакти. 

Коротко написати біографію, де вказати свої ключові компетенції та відмінність від колег – проявіть трохи креативу, щоб запам’ятатися. Але і перемудрувати не можна, завжди залишайтеся собою. 

В інстаграмі у шапці профілю також потрібно дати коротку інформацію про себе та свої компетенції. І бажано чітко написати, про що ви писатимете на своїй сторінці. 

– Для трансляції своєї експертності варто писати професійні пости, навіть якщо це особиста сторінка: навчання, які відвідуєте, перемоги та успіхи, – продовжує Діана Малолєткіна. – Наше професійне життя невіддільне від особистого, і важливо, аби друзі та знайомі знали чим ви займаєтеся, адже саме вони можуть стати вашими першими клієнтами та радити вас іншим людям. 

Якщо говорити про просування себе як експертки, варто додаватися у професійні групи та групи за інтересами. Там також досить часто зацікавлені люди можуть на вас “вийти”, завдяки вашим публікаціям чи коментарям. 

Якщо ми говоримо про бізнес-сторінку, то у фейсбуці ви можете просувати себе як експертку, і тут вже можна і писати про свої послуги, і перелічувати переваги роботи з вами та загалом говорити лише про роботу. Там ви також можете бачити і статистику, і запускати рекламу, але на це вже потрібен бюджет. Хоча без експертного контенту за рекламу не варто братися. 

– Раджу також використовувати такий метод як взаємопіар: коли ви об’єднуєтеся з людьми, аудиторія яких цікава і вам. Це можна робити по-різному, наприклад, писати експертний контент одне для одного, – уточнює SMM-ниця. – Таким чином відбудеться обмін аудиторіями, прийдуть перші клієнти та підписники. 

Але перш за все важливо приділяти увагу якісному контенту. Фотосесії не обов’язково мають бути часто: можна обрати свій кабінет, під час якої змінити кілька елементів одягу, щоб мати базу для контенту на певний період. 

– Я часто бачу, як багато експертів грішать професіоналізмами, – ділиться досвідом Діана Малолєткіна. – Тому варто писати просто та доступно, аби інформація була зрозумілою. Саме коли ми висвітлюємо конкретну проблему, пишучи просто про складні речі, ми демонструємо свою компетентність. Плюс відстежуваtи актуальні новини та зміни – саме від вас ваші читачі та клієнти мають про них дізнаватися. 

За словами Діани Малолєткіної, є досить приблизний поділ за віком аудиторії: у фейсбуці є ті, кому 30+. В інстаграмі — дещо молодші, середній вік там — 25 років. Тікток — ще молодші. Однак не критично те, яку соцмережу ви оберете. Найчастіше люди просто не знаходять взаєморозуміння зі своєю аудиторією, і вік чи соцмережа тут ні до чого. 

– Я б радила обирати ту соцмережу, де комфортно вам, особливо спершу. Аби не перейматися окрім контенту ще й тим, як розібратися з різними кнопками та особливостями роботи. Якщо вам зручно у фейсбуці, обирайте його, – пояснює SMM-ниця. – А наступну соцмережу — лише тоді, коли налагодите системну роботу в попередній. Бо соцмережі — це не написати пост “Доброго ранку!”, це про системну роботу, контент-план. 

Це не обов’язково пост кожного дня, зауважує експертка. Нехай це буде один робочий допис на особистій сторінці раз на тиждень. Але тоді вже варто дотримуватися цього розкладу і не закидати його. 

– Часто так роблять втомлюючись чи маючи завищені очікування, – пояснює Діана Малолєткіна. – Результати важко спрогнозувати, не варто сподіватися, що після кількох дописів у вас не буде відбою від клієнтів, чи через місяць ведення соцмереж далі все йтиме самотужки. Іноді результатів може і не бути. Варто бути готовою до того, що це постійна робота. Не очікуйте швидких результатів і не створюйте профілі в усіх можливих соцмережах, якщо не можете вести їх грамотно. 

Про хейтерство та критику 

Тим, хто наважується публічно розповідати про своє особисте життя чи бути експерткою, варто приготуватися і до критики. Особливо в роботі. Хейтери та незадоволені будуть завжди. Можливо, це навіть будуть клієнти, яким ви ще й не надали послугу, але в них вже є якийсь негативний досвід чи просто особисте несприйняття вас. 

– У соцмережах діє умовне правило: неважливо, хто правий, важливо — хто голосніший, – каже Діана Малолєткіна. – Ми не говоримо зараз про це з позиції правильно-неправильно, ми констатуємо факт. Тому не намагайтеся йти на конфронтацію, щоб довести свою позицію. Негатив переводьте у приватне спілкування, щоб негатив залишився між вами двома. Просіть вибачення, якщо відчуваєте вину, пояснюйте свою позицію. 

Під час листування обов’язково варто дотримуватися всіх норм ділового спілкування, пам’ятаючи: будь-яку частину розмови можуть заскрінити й десь розмітити на загал. Тому писати варто чітко, пояснюючи свою позицію. Якщо не вдається домовитись, під коментарем напишіть, що ви зробили, аби врегулювати ситуацію. Не варто заперечувати очевидні речі. Якщо ви винні — так і пишіть та завжди пропонуйте вирішення ситуації. Чи прийме це людина — це її рішення. Бо негативні коментарі навіть дуже великим бізнесам створили багато проблем. 

– Найкраще — продумати алгоритм дій, особливо, якщо вести соцмережі вам допомагає хтось інший, щоб вони розуміли, як їм реагувати в таких ситуаціях, – радить Діана Малолєткіна. – Тим паче якщо різні люди відповідають за різні соцмережі. Часто, не розуміючи ситуацію, люди можуть поглибити конфлікт. 

Коли ситуація з незадоволеним клієнтом врегульована, тоді просіть або видалити коментар чи пост, або написати ще один — про те яким чином ви врегулювали конфлікт. 

Якщо ж йдеться про хейтерів, то Діана Малолєткіна радить їх просто ігнорувати.

Психологиня та засновниця школи ораторського мистецтва “МегаОратор” Наталія Махно вважає, що реагувати на критику варто вибірково. 

– Коли до мене на консультацію звертається відеоблогер-початківець, одразу виникає проблема страху критики. Цікава та розумна людина, якій є що сказати, боїться записувати свої відео, бо боїться негативної реакції, – ділиться досвідом психологиня. Як побороти страх критики. Поради Наталії Махно. 

Зрозуміти, що завжди знайдеться хтось, кому ви не сподобаєтесь. І це нормально. По-перше, неможливо подобатися всім. А по-друге, деякі люди критикують тільки тому, що «вколоти» когось для них це сенс життя. Тому не варто шукати в собі недоліки – з вами, швидше за все, все ок.

Певний відсоток критиканів складають ті, хто вважає, що у вашій справі вони є кращими, ніж ви. Зазвичай це тільки на словах, на ділі – вони тільки мріють про публічність в той час, як ви вже стали публічними і «засвітилися». 

У 50% негативної критики можна знайти позитив. Наприклад, якщо хтось зауважив, що ви говорите занадто тихо чи нечітко. Якщо не реагувати на це емоційно і ви згодні з коментарем – це прекрасний привід попрацювати над собою і стати кращим. Але це стосується тільки конструктивної критики. На іншу критику ми взагалі не реагуємо. 

Щоб було не так болісно сприймати критику, яка обов’язково з’явиться разом із вашою публічністю, варто мати надійне оточення – людей, які помічатимуть ваші сильні сторони й надихатимуть на нові перемоги. 

– І наостанок запам’ятайте: якщо вас хтось критикує – це добре. Це означає, що ви викликаєте емоції й людина зацікавилась вами і тим, що ви робите. Тому сприймайте це, як комплімент, – закликає Наталія Махно.

Ірина Небесна, Терміново

Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!