Експертка ІМІ Земляна: "Головне правило роботи на війні – покладатися тільки на самих себе"

Ірина Земляна, експертка ІМІ та тренерка з безпеки для журналістів розповіла "Детектору медіа", які навички бажано опанувати перед тим, як їхати до престурів, і кому варто відмовитися від поїздки.

– Журналістам відкривають акредитацію на престури звільненими містами. Кому слід скористатися нагодою, а кому категорично не слід?

– Основна причина, чому журналістам потрібно їхати у звільнені міста, – це якщо ви маєте чітке редакційне завдання або замовлення на матеріали, точно знаєте, де ваші матеріали будуть опубліковані. Тобто якщо у вашої редакції чи роботодавця є план на ці матеріали, то, звісно, треба їхати й робити. Так званого воєнного туризму слід уникати. Якщо вам чомусь просто здалося, що ви поїдете, познімаєте і з того щось вийде, то краще не треба. 

По-друге, треба розуміти: все, що ви там побачите, сильно травмує вас. Якщо ви мали схожий досвід і давали цьому раду, якщо знаєте, що з вами буде після цього, і ви готові це пережити, – можете їхати. Якщо ніколи не мали схожого досвіду, то будьте свідомі, що це точно вас змінить і залишиться з вами на роки. Якщо ви мали схожий досвід і були значні проблеми через це – зі сном, психологічні розлади тощо, – я не раджу туди їхати. 

По-третє, якщо у вас ніколи не було досвіду роботи на щойно звільнених територіях, досвіду падати при кожному вибуху, якщо ви не знаєте, що таке міни, розтяжки, мінні пастки, як вони виглядають, – краще не їхати. 

Якщо у вас немає захисного обладнання, хоча б бронежилетів і касок належної якості, – краще не їхати. 

Ще не варто їхати людям, які не мають аптечки, не вміють надавати домедичну допомогу чи не знають базових правил її надання. На це треба звертати особливу увагу. 

– Видається, що подібні поїздки – це просто акредитація, а не відбір за названими пунктами. Тобто організатори не перевірятимуть ці навички, і всі наслідки – цілком відповідальність журналіста?

– Абсолютно. Взагалі, головне правило роботи на війні – покладатися тільки на самих себе, де б ви не працювали та чия б акредитація не була. Престур фактично забезпечує вам доступ туди, все інше ви вирішуєте самі. Звичайно, вас водитимуть розмінованими локаціями, говоритимуть, куди можна й не можна йти, але не більше й не менше. Вам спробують гарантувати базову безпеку, але все інше залежить тільки від вас.

– Ми почали говорити про ключові небезпеки престуру в щойно звільнені локації – міни, психологічні ризики. Що ще?

– Постійно моніторте ситуацію. Потрібно розуміти, що вона може змінитися за секунди, а ви туди їдете. Тому дуже важливо завчасно пропрацювати кілька планів відступу з цієї території. Звичайно, у разі небезпеки військові вас витягатимуть, але треба розуміти, як вибиратися звідтіля, якщо раптом щось швидко почнеться.

Проте, як на мене, основана небезпека – міни та мінні пастки. На тренінгах Інституту масової інформації з безпеки тренер-сапер умовно "заміновував" усе, що лише можна, чим показав на прикладі, що ти ніколи не можеш розуміти, де стоїть міна, і на ній легко підірватися. Але тренінг відбувався поза зоною бойових дій, тож на розтрощеній території після бомбардувань, де валяється купа всього, набагато важче помітити міни й розтяжки. 

Тому я б радила нікуди не заходити, нічого не піднімати. Інколи медійники можуть щось "поправити для кадру", наприклад, – треба нічого не чіпати й ходити тільки там, де дозволили військові, усе в них запитувати. Нікуди не йти самому, повідомляти, куди ти рухаєшся. Я б радила почитати статтю про мінну безпеку на сайті ІМІ.

– Як ще можна підготуватися до поїздки? Що порадите журналістам?

– Раджу сконцентруватися на основних завданнях свого матеріалу: щоб ви точно знали, яким він буде і що конкретно вам потрібно для нього. А не робити це хаотично, бо ви туди приїхали. Це будуть шокуючі кадри, і найчастіше люди губляться. Якщо ви завчасно пропишете структуру матеріалу, ви й працюватимете більш структуровано. 

Найближчим часом ми проведемо тренінги з безпеки у Львові і плануватимемо їх далі залежно від викликів. Я б радила прочитати нашу книжку "Журналіст і (не)безпека". Ми її будемо скоро оновлювати, але там усе основне є. 

– Де взяти шоломи та бронежилети для преси?

– Звертайтеся в ІМІ, форма заявки тут. Так само аптечки й інше обладнання, яке може згодитися. Ми вже завезли в Україну понад триста, але ми їх постійно роздаємо, тому, якщо не буде, треба трохи почекати наступної поставки. 

– Наскільки журналісти в Україні готові висвітлювати новий етап війни?

– Раніше війна була локалізована в кількох регіонах і не була всеохопною, як зараз. Тоді ми могли формулювати певні правила. Були журналісти, які спеціалізувалися на висвітленні бойових дій і постійно їздили на фронт.

Зараз такими журналістами стали всі. Тому я б не ставила додаткових вимог і не оцінювала, як вони це роблять. Усі журналісти роблять надзвичайно важливу роботу, і ми їм надзвичайно вдячні. Бо журналісти – це наші очі. Ніхто б не знав, що відбувається, якби не вони. 

Єдине, про що б я просила журналістів, – завжди думати про себе, розуміти причину, чому ви це робите, і передбачати наслідки. Звичайно, як громадянка я б просила журналістів максимально все висвітлювати й не жаліти себе. Але як тренерка з безпеки я розумію, що перш за все треба вберегти себе, а потім робити журналістський матеріал. Бо, якщо з журналістом чи журналісткою щось станеться, подальших матеріалів не буде. Тому спочатку концентруємося на безпеці, а далі – висвітлюємо війну. Жоден кадр і матеріал не вартий вашого життя і здоров'я. 

Ще раз нагадаю журналістам, що боятися – це нормально. Співчувати також нормально. Нам зараз дуже важко, бо висвітлювати свою війну найважче. Я б просила журналістів робити паузи й піклуватися про себе. Робити якісь приємні для себе речі. Це не примха, гріх чи свято серед війни: це просто маленькі речі, які ви робите, щоб триматися, бути працездатними й довше могти показувати світові те, що відбувається в Україні.