Підсумки стану свободи слова від Інституту масової інформації показали, що найгучнішими кейсами 2025 року стали випадки стеження та переслідування журналістів-розслідувачів – hromadske, Bihus.Info, Kyiv Independent. Якщо ж порівнювати дані Барометра свободи слова ІМІ з попередніми роками, то можна відстежити рух загальної тенденції злочинів проти свободи слова з фізичного та прихованого насильства до тиску на медіа, стеження за журналістами та їхніми джерелами. Ця зміна має не лише позитивний бік, адже спроби законодавчих обмежень свободи слова різного ступеня значущості, зловживання правами та неконтрольоване використання повноважень деякими органами державної влади має значно більший охолоджувальний ефект на журналістику, ніж окремі випадки побиття журналістів, знищення їхнього майна чи погроз.

У такому контексті стан свободи слова в країні підтримується двома безумовними перемикачами позитивних змін: бажанням суспільства знати правду та євроінтеграційними зобов’язаннями України. У черзі останнього – Європейський акт про свободу медіа (EMFA), який проголошує журналістику недоторканним інструментом демократичного контролю. Правильна імплементація цього акта, а саме його положень щодо захисту журналістських джерел, дасть змогу протидіяти свідомим чи несвідомим спробам законодавця, представників влади та судової системи погасити розслідувальну журналістику як явище або її контролювати.

EMFA та розширення горизонту захисту журналістів

Європейський акт про свободу медіа – це регламент Європейського Союзу, основною метою якого є захист незалежності медіа та їхньої прозорості. Цей акт зобов’язує держави-члени ЄС закріпити у внутрішньому законодавстві низку правових гарантій, необхідних для повноцінної реалізації його положень. Питанню захисту журналістських джерел в EMFA присвячено окрему статтю 4 та ледь не найбільшу частину преамбули, де наводиться контекст та мотивація ухвалених норм.   

EMFA виходить з того, що будь-яке втручання, здатне прямо чи опосередковано призвести до розкриття журналістського джерела або конфіденційних повідомлень, становить загрозу не лише для конкретного журналіста, а й для вільного потоку інформації загалом. Без надійного захисту таких джерел порушуються довірчі відносини між журналістами та інформаторами, що має стримувальний ефект для розслідувальної журналістики та негативно впливає на доступ суспільства до суспільно важливої інформації. 

EMFA розширює коло осіб, на яких поширюється гарантія захисту журналістської таємниці: не лише на журналістів, але й на редакційний та технічний персонал медіа, а також осіб, які через свої професійні або постійні приватні зв’язки можуть володіти інформацією, здатною ідентифікувати журналістські джерела.

Гарантія захисту полягає в тому, що держава та її представники не мають вживати щодо зазначеного кола осіб таких заходів: 

  1. Зобов’язувати розкривати інформацію, що стосується журналістських джерел чи конфіденційних повідомлень.
  2. Затримувати, прослуховувати, перевіряти, накладати санкції, проводити спостереження та обшук корпоративних чи приватних приміщень для розкриття журналістської таємниці.
  3. Використовувати програмне забезпечення для спостереження на будь-яких пристроях, що використовують потенційні володільці журналістської таємниці.

Держава може вживати вказаних у пункті 1 та 2 заходів у разі, якщо вони передбачені законодавством, кожне таке втручання санкціонується судом чи іншим неупередженим органом, а також за умови пропорційності та переважного суспільного інтересу.

Використання ж шпигунського програмного забезпечення дозволяється за всіх вищевказаних умов, а також якщо інші заходи не є достатніми, а втручання проводиться для розслідування: 

a) правопорушень, перелічених у частині 2 статті 2 Рамкового рішення 2002/584/JHA, санкція за які становить щонайменше три роки позбавлення волі або тримання під вартою;

б) інших тяжких злочинів, санкція за які становить щонайменше п’ять років позбавлення волі або тримання під вартою.

Чинні межі втручання в журналістську таємницю

Чинне законодавство України в цій сфері або формально закріплює механізми захисту журналістської таємниці, або ж не відповідає підвищеним стандартам, установленим EMFA. Як наслідок, рівень фактичних гарантій захисту журналістської діяльності не досягає того порогу, якого вимагає акт.

Наприклад, статті 161–163 Кримінального процесуального кодексу України хоча й закріплюють загальні принципи конфіденційності та судового контролю за доступом до охоронюваної законом таємниці, однак не встановлюють спеціальних процедурних запобіжників, спрямованих на запобігання розкриттю журналістських джерел. 

Ба більше, журналістська таємниця визначається як безпосередньо відомості про джерело інформації, однак оминається ключовий компонент: комунікація з джерелом. Натомість EMFA вимагає, щоб будь-які заходи, спрямовані на отримання такої інформації, санкціонувалися незалежним і неупередженим органом, здатним оцінити наявність переважного суспільного інтересу, а також підлягали регулярному перегляду з погляду їхньої необхідності та пропорційності.

Подібні ризики виникають і в разі проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає спеціального судового нагляду за чинністю умов втручання в таємницю журналістських джерел. Загальний контроль проведення слідчих дій здійснює прокурор, водночас прокуратура не є неупередженим органам у кримінальному процесі. Наглядові ж повноваження суду завершуються фактично з моменту видавання дозволу на проведення слідчої дії. Це створює можливість непропорційного втручання, зокрема неконтрольованого доступу до комунікації журналістів, що прямо суперечить логіці EMFA, спрямованій на мінімізацію втручання в редакційну автономію та захист конфіденційних матеріалів. 

Наслідки відсутності контролю над проведенням негласних слідчих дій ми спостерігали 2024 року, коли розголосу набули випадки спостереження та прослуховування редакції Bihus.Info. Вочевидь переважна більшість випадків зловживань у цій сфері залишається поза межами доступу громадськості.

Крім того, статті 260, 263 та 270 КПК України не містять спеціальних застережень щодо шпигунського програмного забезпечення та й узагалі особливостей використання цього інструменту в процесі досудового розслідування. З іншого боку, запропонована EMFA мінімальна межа санкції правопорушення, в процесі розслідування якого припускається використання шпигунських програм, сама по собі не є надійною панацеєю від неправомірних втручань у таємницю джерел інформації та відвертих зловживань правом. 

Законопроєкт № 10242 та захист джерел інформації

Варто згадати про законопроєкт № 10242 та пропоновані в ньому зміни до статті 361-2 КК України щодо посилення відповідальності за “несанкціоноване поширення інформації з реєстрів”. Законопроєкт досі перебуває в стінах Верховної Ради та, можливо, чекає свого часу, а його положення ІМІ роз’яснював ще в грудні 2025 року. 

Як зазначає експертка громадської організації ID Ukraine Юлія Козьміна, “фактично під дію закону можуть потрапити викривачі корупції та журналісти-розслідувачі. Викривач, який повідомляє про корупційні схеми, часто передає дані журналістам чи громадськості. Формально це виглядає як “передача інформації особі, яка не має права її отримати”, і може кваліфікуватися як злочин, пов’язаний з розголошенням певного виду таємниці, що суперечить гарантіям захисту викривачів, закріпленим у Законі “Про запобігання корупції”. Для журналістів ризик ще більший: публікація розслідувань на основі даних з реєстрів може трактуватися як “розміщення інформації у відкритому доступі”, що теж підпадає під кримінальну відповідальність. У результаті виникає “ефект заморожування” – страх переслідування блокує роботу викривачів і медіа, а корупційні схеми залишаються прихованими”.

Подібні до законопроєкту № 10242 ініціативи є прикладом того, як конфіденційне спілкування журналіста з джерелом можна перетворити на об’єкт розслідування, водночас правоохоронці можуть безперешкодно застосовувати доступні засоби втручання в журналістську таємницю та навіть використовувати шпигунське програмне забезпечення. Усі умови, передбачені EMFA, в такому разі будуть дотримані, крім однієї: виправдання в кожному конкретному випадку переважною мірою суспільного інтересу. Саме остання умова не може бути формальним критерієм, прописаним у відповідній статті Кримінального процесуального кодексу, адже проблема захисту журналістських джерел загалом є дещо глобальнішою, ніж визначено в EMFA. 

У випадку законопроєкту № 10242 Юлія Козьміна підсумовує, що навіть у період воєнного стану найголовнішим має залишатися баланс між національною безпекою та демократичними цінностями: “Без цього посилення відповідальності перетвориться на інструмент приховування корупції та тиск на незалежні медіа”. 

Також експертка наголошує на необхідності таких змін до законодавства:

  • внести виняток до Кримінального кодексу, який прямо захищає викривачів, що діють відповідно до Закону “Про запобігання корупції”;
  • передбачити, що поширення інформації з метою захисту суспільного інтересу (викриття корупції чи зловживань владою) не є злочином, якщо це не становить загрози національній безпеці.

Законопроєкт № 10242 є індикатором об’єктивної потреби в нових законодавчих нормах у частині захисту журналістських джерел, які не лише відповідатимуть цілям та суті положень EMFA, але які реалізують положення інших актів Євросоюзу в цій площині. 

Директива ЄС № 2019/1937 як втілення ідей EMFA

Фундаментальна помилка українського підходу полягає в примітивізації інституту викривачів. У вітчизняному дискурсі викривач сприймається лише в контексті боротьби з корупцією. Проте європейське право, зокрема директива ЄС № 2019/1937 закладає значно ширший фундамент. У розумінні країн ЄС, викривач – це особа, яка повідомляє про будь-які порушення права Союзу, що становлять загрозу суспільному інтересу. Це охоплює не лише хабарництво, а й екологічні злочини (забруднення, незаконні вирубки), порушення трудового законодавства, загрози громадському здоров’ю, безпеці продукції та захисту персональних даних тощо.

Імплементація EMFA вимагає від України визнання того, що журналіст, який отримує інформацію, наприклад, про екологічну катастрофу чи масові порушення прав працівників на стратегічних підприємствах, користується таким самим рівнем захисту джерел, як і викривач корупції. Будь-яка спроба звузити цей імунітет є прямим порушенням європейських стандартів. “Правовий щит” EMFA захищає не так саме повідомлення, як саму функцію інформування суспільства про суспільно важливі теми.

Висновок

Європейський акт про свободу медіа – це шанс замінити наявні суто формальні способи захисту журналістських джерел на справді дієвий механізм, що втілить ідею незалежності медіа, протидіятиме тиску на журналістів та пов’язаних з ними осіб, а також допоможе вирівняти баланс між суспільним інтересом та питаннями безпеки. Справжня цінність медіасвободи полягає не у відсутності критики, а в праві викривати порушення, навіть якщо закон формально намагається їх приховати. 

Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики нещодавно створив робочу групу з напрацювання законодавчих ініціатив, спрямованих на імплементацію положень до українського законодавства. Інститут масової інформації долучився до цієї групи з чітким розумінням, що EMFA вимагає насамперед втілення її ідей. Саме тому в частині захисту журналістських джерел варто не дослівно переносити положення акта до національного законодавства, а переформатовувати цілі блоки правових інститутів, такі, наприклад, як інститут захисту викривачів.

Медіаюристи Інституту масової інформації Володимир Зеленчук та Петро Стойнов