“Я дійсно боялася, що ця онлайн-отрута стане офлайн-діями”. Як українські журналісти протистоять кібертиску

Журналістка Аліна Шеремета говорить, що за декілька років активної роботи в медіа виробила імунітет щодо хейту в мережі, образ та мови ненависті в коментарях і більше це не сприймає серйозно. 

Українські журналісти й журналістки регулярно зазнають кіберцькування в інтернеті. Найчастіше це стається після виходу їхніх матеріалів, особливо якщо вони досить гострі або на дражливі теми. Нерідко на медійників спускають цілі ферми ботів, але і цькування з боку справжніх користувачів соцмереж не є винятком.

Аліну Шеремету набагато більше непокоять погрози в інтернеті. “Я стикалася з цим двічі. Вперше під час стріму. Невідомий тоді, але відомий зараз чоловік перешкоджав знімати та паралельно вів трансляцію в інстаграмі, де його підписники рекомендували врізати мені, забрати в мене телефон, обзивали тощо. Тоді все закінчилося тим, що в прямому етері я викликала поліцію і ми склали протокол. Через декілька місяців поліція відзвітувала, що з ним провели виховну бесіду і він пообіцяв, що більше так не буде. Його аудиторія – тисячі людей, і от вони в прямій трансляції мріють побачити, як він мене поб’є. Тому ось ця виховна бесіда – це смішно, але сил боротися не було, хотілося працювати надалі, наче нічого не сталось”, – розповіла журналістка ІМІ.

Ще раз із погрозами Шеремета стикалася через свій репортаж про роботу закладів Києва під час карантину, запровадженого з 20 березня 2021 року.  Тоді, за словами журналістки, дійшло до того, що в деяких пабліках обговорювали її персонально та її особисте життя, писали погрози в особисті повідомлення з натяками на кшталт “озирайся, коли ввечері йтимеш додому” тощо. Найгірше, що кібербулінг перейшов у реальне життя. “Тусовка подільських барів вирішила мене бойкотувати й не пускати в заклади (домовленість досі успішно працює у деяких барах, мене дійсно виганяють, на діалог не йдуть, аргументація слабенька). Спрацював рефлекс спільноти, яка каже: так треба, вона погана. В той період я поїхала з Києва (так вирішила редакція). Я дійсно боялася, що ця онлайн-отрута стане офлайн-діями”, – каже Аліна Шеремета.

Журналістка пояснила, що все “обійшлось” у всіх сенсах: поліція прийняла заяву, але більше від неї нічого не було чути, на Аліну, на щастя, ніхто не напав, і через тиждень-два перестали писати в соцмережах.

Деяким журналістам довелося ще серйозніше змінити умови свого життя через кібертиск. Наприклад, співзасновниця та головна редакторка видання “Заборона” Катерина Сергацкова залишила країну після того, як популярний телеведучий і блогер Роман Скрипін опублікував у фейсбуку її фото з п’ятирічним сином і звинуватив журналістку в тому, що вона є агентом Кремля. У коментарях до цього посту була опублікована адреса журналістки. Після численних скарг фейсбук видалив цей пост, але Роман Скрипін продовжив публікувати інші образливі пости про Катерину. У липні 2020 року поліція зареєструвала заяву Катерини Сергацкової про погрози, але після того нічого не відбулося.

“Мій адвокат подавав заяву до поліції, здається Шевченківський район. Майже місяць справу не відкривали, зрештою після рішення суду її таки відкрили. Адвокат прохав відкрити за статтею про перешкоджання журналістській діяльності, але відкрили за статтею ККУ 182 – порушення недоторканності приватного життя. Відкрили справу 25 серпня. Відтоді нічого не рухалося”, – зазначає Катерина Сергацкова.

На жаль, кібертиск і погрози в соціальних мережах часто спускають на гальмах. 10 вересня 2019 року ініціаторки флешмобу #ятобінедорогенька Ірина Земляна та Єлизавета Кузьменко подали заяву до Департаменту кіберполіції Національної поліції України стосовно цькування та погроз на їхню адресу в соціальних мережах. Вони просили Національну поліцію України внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування, а також ужити інших заходів у межах та відповідно до чинного законодавства. Проте Київське управління Департаменту кіберполіції Національної поліції України розцінило їхню заяву, як “колективне звернення громадян” і в такий спосіб фактично вивело її з-під дії вимог кримінального процесуального законодавства. Після цього жодних зрушень у цій справі так і не відбулося.

Журналіст ток-шоу про український футбол “ТаТоТаке” Андрій Сеньків також зіткнувся  з цькуванням у соцмережах після того, як в одному зі своїх ефірів він виступив на підтримку ЛГБТ-спільноти. Він розкритикував українських футболістів, що виступили з гомофобними заявами. Після цього в деяких телеграм-каналах виклали посилання на інстаграм та фейсбук Сеньківа з пропозицією “передати йому привіт”. Журналіст не звертався до поліції оскільки переконаний, що вона ніяк не зможе йому допомогти. “Каюсь, але навіть не подумав про це. Я не сильно переживав ці історії, посміявся і швидко їх відпустив. Не надав особливого значення. Та й на якомусь базовому рівні закладено, що поліція не сильно допоможе. Тим паче в такій темі. Хіба витратиш час”, – каже Андрій Сеньків.

У таблиці статистики з проваджень про правопорушення щодо журналістів, що надає ІМІ Департамент захисту інтересів суспільства й держави, на третій квартал 2021 року фігурує лише один випадок щодо кіберцькування: він стосується головної редакторки газети “Кам’янецький часопис “Ключ” (Кам'янець-Подільський, Хмельниччина) Тетяни Шуханової, яку цькували в соцмережах. 

“Херсонський журналіст повідомив, що невідомі намагаються отримати доступ до його телеграму”, “Сайт “Четвертої влади” атакували після резонансного розслідування”, “Запорізького журналіста цькують у фейсбуці за новини про коронавірус”, “Сім волинських журналісток отримали фішингові повідомлення”, “Невідомі намагалися отримати доступ до акаунту журналістки “Схем”, “Рух “Чесно” заявив, що хакери понад місяць атакують сайт” – це тільки деякі випадки, які Інститут масової інформації фіксує в Барометрі свободи слова. Загалом за майже три роки ІМІ зафіксував 41 випадок кібератак на журналістів та медіа.  

Хто відповідальний за цькування та що робити 

На думку кандидата юридичних наук, LL.M. з верховенства права для розвитку Loyola University Chicago Олександра Сидельникова, кібербулінг є перешкоджанням законній професійній діяльності журналіста, але чинне законодавство України не містить окремих норм, які б регламентували відповідальність за кібербулінг щодо журналістів. 

З огляду на важливість свободи слова для демократичної держави в Україні існує кримінальна відповідальність за переслідування журналістів. Зокрема, частиною 2 статті 171 Кримінального кодексу України передбачено, що вплив у будь-якій формі на журналіста для перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років. Також статтею 345-1 Кримінального кодексу України передбачено відповідальність за погрози вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо журналіста, його близьких родичів чи членів сім’ї, яке карається виправними роботами, арештом, обмеженням або позбавленням волі на різні строки. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції журналіста також є злочином (стаття 163 ККУ).

Проте вчинення подібних протиправних дій досить складно довести, оскільки суд має встановити, що особа, яка писала образи журналісту, мала намір вплинути на його професійну діяльність. Крім того, вказані склади злочинів охоплюють далеко не всі випадки кібербулінгу журналістів.

Експерти ІМІ рекомендують журналістам насамперед звертатися до правоохоронців, фіксувати випадки онлайн-булінгу і вживати всіх необхідних заходів для убезпечення своїх акаунтів та запобігання витоку особистої інформації. 

У статті “Блокування та обмеження. Як журналістам захистити себе від кіберцькування” експерти ІМІ наголошують, що соціальні мережі та цифрові платформи дають можливість банити, видаляти користувачів, обмежувати права на коментування. Цим усім медійникам варто користуватися без вагань. 

Цим прийомом і користується ведучий ютуб-каналу “ТаТоТаке” Андрій Сеньків.

“Я просто повідомляю про це громадськість у своїх соцмережах або через ЗМІ. Мені здається, що єдиний захист від кібербулінгу – заборонити вільний доступ щодо повідомлень та коментарів на своїй сторінці. Що я і зробив”.

Тим часом жовтні 2021 року Фейсбук оголосив про оновлення політики проти булінгу на своїй платформі. Компанія планує гарантувати більшу безпеку для тих, хто “став відомий ненавмисно”, – журналістів і правозахисників.

Зокрема, боротиметься зі скоординованим масовими “нападами” на певних людей. Навіть якщо контент не порушує правил соцмережі, але спрямований на “особливо вразливих” користувачів, наприклад жертв трагедій, його видалять. Акаунти, з яких неодноразово вчинялись атаки, блокуватимуть.

Сподіватимемося, що проблема кібербулінгу набиратиме ваги не тільки перед технологічними гігантами, такими як Фейсбук, Твіттер, Інстаграм та інші, а й перед правоохоронною системою України. Бо, поки правоохоронці вирішують, чи є кіберцькування викликом для журналістів, українські медійники долають цей виклик щодня.

Ірина Земляна, медіаекспертка, тренерка з безпеки ІМІ