Кожен репортаж із лінії фронту в Україні коштує дорожче, ніж попередній. А міжнародне гуманітарне право не встигає захищати репортерів, які стали мішенню для російських дронів з камерами. Водночас медіа в тилу змушені протистояти судовому тиску від фігурантів своїх матеріалів.
9 жовтня в межах Донбас Медіа Форуму – 2026 Інститут масової інформації провів панельну дискусію “Я – медіа, а не мішень. Свобода слова, її ціна і нові виклики“.
Головні висновки
- Солідарність медіа треба відроджувати. “Ініціатива-143” показала, що разом журналісти можуть протистояти тиску.
- Репортажі стають дорожчими, тож їх буде менше. Без фінансування редакції ризикують перестати відправляти журналістів у прифронтові міста і показувати злочини Росії.
- Міжнародне гуманітарне право потребує змін. У нинішньому вигляді воно не захищає журналістів від російських дронів.
- Парламент має активніше захищати права журналістів, зокрема ухвалити законопроєкт № 16117 про захист від необґрунтованих позовів.
- Тиск на журналістів зростає як з боку Росії, так і всередині України. ІМІ зафіксував майже 1 тисячу російських злочинів проти медіа, а кількість SLAPP-позовів проти українських журналістів зросла.
Злочинів проти медіа стає більше
2026 року “Репортери без кордонів” підвищили позицію України у світовому індексі свободи преси, нагадала директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк. Втім, щодо наступного року вона налаштована менш оптимістично. ІМІ фіксує зростання кількості злочинів проти журналістів як з боку росіян, так і з боку українських громадян.
Починаючи з 2022 року до моніторингу ІМІ потрапили 977 російських злочинів проти журналістів і медіа. На війні загинули 139 працівників медіа, з них 15 – під час виконання професійних обов’язків. 24 рази росіяни обстрілювали телевежі, щоб лишити українців без доступу до інформації, 109 разів були пошкоджені офіси редакцій, 338 медіа припинили роботу повністю або тимчасово через наслідки війни.
“Ми сподіваємося, що колись ця інформація допоможе засудити російських злочинців у міжнародному трибуналі”, – зазначила Оксана Романюк.
Дрони, кілзона і нові протоколи безпеки
Серед зафіксованих ІМІ російських злочинів проти медіа є вбивства і поранення журналістів, обстріли, полон, кібератаки, зазначила керівниця відділу моніторингу свободи слова Інституту масової інформації Катерина Дячук. Зокрема, цього року посилились удари по редакціях, через що медійники змушені релокуватись або закривати свої видання – і прифронтові громади втрачають локальні медіа.
Торік ІМІ зафіксував три смерті журналістів унаслідок ударів російських дронів: французького фотожурналіста Антоні Лаллікана та двох журналістів телеканалу FREEДОМ – Альони Губанової та Євгена Кармазіна, у яких влучив “Ланцет” біля заправної станції.
Журналісти змінюють протоколи роботи. За словами Катерини Дячук, харківські колеги не затримуються на заправках, а багато репортерів відмовилися від маркування PRESS, адже росіяни полюють на журналістів FPV-дронами.
Журналістка і продюсерка іноземних медіа Юлія Суркова розповіла, що кілзона розширюється і кожну поїздку доводиться ретельно планувати.
“Так, ми не користуємося заправками в кілзоні, а заправляємося десь заздалегідь. Ми вже дуже давно не зупиняємося в готелях у містах на лінії фронту. Наприклад, щоб висвітлювати Краматорськ і Слов’янськ, я востаннє їздила по три години кожного дня”, – додала Юлія Суркова.
Міжнародне гуманітарне право не встигає за війною
ІМІ постійно доносить до міжнародних партнерів, що норми міжнародного гуманітарного права, створені після Другої світової війни, не відповідають сучасним викликам. Журналіст за правилами має маркуватися як преса, а міжнародна спільнота досі побоюється, що використання засобів захисту може прирівняти журналіста до комбатанта.
“Детектори чи антидронові рушниці – це право журналіста на захист. Це не засоби ураження. Журналіст має вижити. А в нас виходить так, що ми красиво згадуватимемо загиблого журналіста, виділятимемо гроші на меморіалізацію, нічого водночас не змінюючи”, – сказала Катерина Дячук.
Юлія Суркова погодилася, що журналістика війни 2014 року і нинішня – це дві різні професії. Вона розповіла, що на лекціях за кордоном просить студентів описати воєнного журналіста, і ті описують людину в синьому бронежилеті з написом PRESS, яка стоїть на повний зріст на лінії зіткнення і може працювати по обидва боки фронту.
“Так от, ця людина загинула на цій війні. Такого журналіста більше не існує”, – наголосила вона.
За її словами, міжнародні редакції часто відмовляються від РЕБів не лише через ціну (близько 15 тисяч євро), а й з етичних міркувань: якщо збитий дрон упаде на цивільну інфраструктуру, хто відповідатиме?
“Виходить так, що померти від російського FPV-дрона журналісту етично, а використовувати детектор дронів – не дуже”, – підсумувала Юлія Суркова.
Журналісти, які рятують життя
Нещодавно Юлія Суркова з колегою Крістіною Бердинських у кав’ярні в центрі Києва надали першу допомогу перехожому, який був поранений під час влучання російського реактивного дрона неподалік.
“Я пішла з подругою на каву, і в цей час за 200 метрів від нас у будівлю в центрі Києва влучив реактивний дрон. Довелося надавати допомогу простому мешканцю, який ішов повз. Це говорить про те, що ми зараз усі цілі, і навіть не тому, що ми журналісти, а просто тому, що ми українці”, – поділилася Юлія.
Оксана Романюк нагадала, що ІМІ забезпечує журналістів аптечками й турнікетами, які дуже швидко розходяться, адже медійники в прифронтових містах використовують їх для порятунку поранених людей.
Крім того, Інститут масової інформації запускає тренінги з першої допомоги для медійників, які не є воєнкорами, але працюють під загрозою постійних обстрілів.
Доступ до місць обстрілів залежить від місцевої влади
За словами Юлії Суркової, навіть у відносно безпечних містах доступ журналістів до місць обстрілів залежить від місцевої влади. У Полтаві їй не дозволили знімати, попри акредитацію ЗСУ. У Києві ситуація змінюється від обстрілу до обстрілу, і поліція не завжди забезпечує нормальний доступ. Водночас вона відзначила ефективну співпрацю з пресслужбою ДСНС.
Журналістка також звернула увагу на практику, коли журналісти можуть підійти до руйнувань, лише поки там є посадовці.
“Буває так, що хтось приїжджає з представників влади чи Міністерства внутрішніх справ, і поки на місці ці представники, то журналісти можуть підійти безпосередньо до руйнувань, пофотографувати. Потім ці представники їдуть, це все огороджується стрічками, і ти вже не можеш там працювати”, – каже Юлія.
Між розслідуванням воєнних злочинів і контролем за владою
Керівниця агенції журналістських розслідувань Слідства.Інфо Анна Бабінець розповіла, що їхня редакція намагається тримати баланс приблизно 50 на 50 між тематикою воєнних злочинів Росії та контролем за владою. На початку повномасштабного вторгнення команда, яка незадовго до того оприлюднила розслідування про Кирила Буданова та офшори Володимира Зеленського, переорієнтувалася на ідентифікацію російських військових, які вчиняли воєнні злочини в Україні. Журналісти також навчали прокурорів методів ідентифікації, яких раніше їх навчив Bellingcat.
“Є певний суспільний консенсус щодо того, що ми маємо дуже уважно стежити за руками влади. Коли гроші, які отримує держава чи з бюджету, чи від податків, чи від міжнародних донорів, витрачаються ефективно і на них купується не 100 дронів, а 1000 дронів – це дає нам усім більше шансів вижити й виграти цю війну”, – пояснила Бабінець.
SLAPP-позови й солідарність медіа
Оксана Романюк повідомила, що зростає юридичний тиск на медіа, зокрема на журналістів-розслідувачів, які пишуть про корупцію. Цього року ІМІ зафіксував дев’ять SLAPP-позовів на мільйонні суми, мета яких не справедливість, а тиск на журналістів. Торік таких випадків було не більш ніж п’ять.
Робоча група при Комітеті Верховної Ради з питань свободи слова, яка почала роботу у 2023 році, розробила законопроєкт проти SLAPP-позовів, його вже зареєстровано в парламенті. “Коли ця робоча група стартувала, таких позовів були одиниці. А потім позови почали наростати”, – розповіла Оксана Романюк. Вона наголосила, що парламент має проявити суб’єктність і ухвалити законопроєкт.
Анна Бабінець навела приклад, як солідарність медіа обернула заборону проти її ініціаторів. Після судової заборони на публікацію розслідування Слідства.Інфо і Центру протидії корупції про 143 квартири брата директора Державного бюро розслідувань вісім провідних українських медіа опублікували його замість них, згодом до них долучилися ще 30.
“Зазвичай таке розслідування в нас переглянули б кілька сотень тисяч людей. За чотири-п’ять днів лише в тих медіа, статистику яких ми зібрали, переглядів було понад 5 мільйонів”, – розповіла Анна Бабінець.
Ціна репортажу і співпраця з міжнародними медіа
Юлія Суркова наголосила, що, окрім солідарності, журналістам потрібне фінансування.
“Усе важче доїжджати до лінії фронту, і кожен репортаж стає все дорожчим. Я порахувала своє останнє відрядження в Херсон: це 1 тисяча євро. І не йдеться про комфорт, я спала в автобусі. А треба купити квитки, бензин, винайняти водія, який повозить тебе по місту, детектор дронів, сіткомет, ще якісь штуки. І про це говорять усі журналісти: кожна поїздка і кожен репортаж стає все дорожчим”, – розповіла Юлія.
Українським журналістам, які шукають міжнародних партнерів, вона порадила звертати увагу на менш відомі, але проукраїнські медіа. “Не хочеться в якомусь супермедіа з пулітцерівськими преміями за спиною читати свій матеріал із коментарями з Кремля для об’єктивності”, – зазначила Юлія Суркова.
Інститут масової інформації (ІМІ) – медійна громадська організація, яка працює з 1996 року. ІМІ відстоює права журналістів, аналізує медіасферу та висвітлює пов’язані з медіа події, протидіє пропаганді та дезінформації, забезпечує медіа засобами захисту для відряджень до зони бойових дій під час російсько-української війни починаючи з 2014 року.
ІМІ робить єдиний в Україні моніторинг свободи слова та список прозорих і відповідальних онлайн-медіа, документує медійні злочини Росії у війні проти України. ІМІ має представників у 20 регіонах України й мережу хабів “Медіабаза” для безперебійної підтримки журналістів. Серед партнерів ІМІ – “Репортери без кордонів”, також організація входить до мережі Міжнародної організації із захисту свободи слова (IFEX).
