З 1 січня до 31 серпня 2025 року включно українські суди ухвалили всього чотири рішення по суті в кримінальних справах щодо злочинів проти журналістів: три вироки судів першої інстанції і одна постанова Верховного Суду. 

Огляд Інституту масової інформації охоплює вироки, наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень за період з 1 січня по 31 серпня 2025 року. Ідеться про вироки за такими статтями Кримінального кодексу: 

  • ч. 2 ст. 163 (“Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, вчинені щодо журналіста”);
  • ст. 171 (“Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів”);
  • ст. 345-1 (“Погроза або насильство щодо журналіста”);
  • ст. 347-1 (“Умисне знищення або пошкодження майна журналіста”);
  • ст. 348-1 (“Посягання на життя журналіста”);
  • ст. 349-1 (“Захоплення журналіста як заручника”).

Огляд вироків місцевих судів

1. Вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого рогу Дніпропетровської області від 30.01.2025, справа № 216/3626/24, затверджено угоду про примирення між потерпілими та обвинуваченим у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296 (хуліганство) та ч. 1 ст. 345-1 КК України (погроза насильством щодо журналіста у зв’язку з веденням цим журналістом законної професійної діяльності). 

Кримінальна справа стосувалася поведінки одного з учасників дорожньо-транспортної пригоди, який не лише побив іншого учасника ДТП, але й погрожував фізичною розправою журналісту криворізького медіа “На часі”, що фіксував процес оформлення порушення поліцейськими. Варто зазначити, що потерпілий журналіст під час досудового розслідування подав цивільний позов до обвинуваченого з вимогою про відшкодування морального збитку в розмірі 300 тис. грн. Згодом потерпілий відмовився від цієї вимоги за умови, що обвинувачений придбає засіб РЕБ для конкретної військової частини. Правопорушник не лише придбав РЕБ, але й згідно з умовами угоди отримав покарання у формі штрафу 17 тис. грн (в частині хуліганських дій) та шість місяців виправних робіт (у частині погрози журналісту). 

Проблемним моментом у справі є те, що спочатку органи досудового розслідування (або, зі слів самого медіа, прокурор) не хотіли кваліфікувати дії водія як погрозу журналісту (тяжче правопорушення), а натомість зареєстрували їх у реєстрі досудових розслідувань як перешкоджання законній професійній діяльності журналіста (легше правопорушення). Як наслідок, лише після розгляду цього питання з керівництвом прокуратури та Національної поліції на засіданні Комітету Верховної Ради з питань свободи слова відбулася правильна перекваліфікація правопорушення. 

2. Вироком Чорноморського міського суду Одеської області від 07.07.2025, справа № 509/3121/25, обвинуваченого визнано винним за частиною 2 статті 345-1 КК України (заподіяння легких тілесних ушкоджень журналісту). 

Предметом судового розгляду були події 17 жовтня 2020 року, коли на двох журналістів видання “Альтернатива.орг” напали нібито охоронці кандидата на пост голови Великодолинської селищної ради під час його зустрічі з виборцями. Один із цих офіційно непрацевлаштованих – зі свідчень кандидата – охоронців побив двох журналістів, відібрав у них камеру та дістав карту пам’яті з матеріалами знімання. Чотири роки суд розглядав справу та попри суперечливі покази свідків узяв до уваги об’єктивні докази та призначив: рік обмеження волі. Хоча санкція статті передбачає можливість альтернативного суворішого покарання у формі позбавлення волі, а також верхню межу строку – п’ять років, банальною причиною відносно легкої форми покарання є недоліки обвинувального вироку. 

Вирок містить детальний опис двох епізодів побиття щодо кожного з журналістів, однак у ньому немає посилання на повторність як ознаку, що обтяжує злочин, а суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі обвинувачення. Також суд в обґрунтуванні посилається на вельми поблажливий висновок органу пробації, який розглядає доцільність того чи іншого виду покарання для виправлення обвинуваченого. 

Крім того, чомусь орган досудового розслідування не взяв до уваги епізоду з відбиранням відеокамери та вилученням відзнятого матеріалу, що становить окремий склад злочину, передбачений статтею 171 КК України, та не охоплюється інкримінованою статтею.

3. Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.08.2025, справа № 442/7460/24, обвинуваченого визнано винним за частиною 2 статті 171 (вплив на журналіста з метою перешкоджання виконання ним професійних обов’язків) та частиною першою статті 345-1 КК України (погроза вбивством журналісту). У 2021 році брат працівника патрульної поліції (обвинувачений) погрожував убивством журналісту та вимагав від нього припинити журналістську діяльність щодо свого родича. Суд звільнив винного від відповідальності за вплив для перешкоджання журдіяльності у зв’язку із закінченням строків давності та призначив рік позбавлення волі за погрозу вбивством. У межах цивільного позову журналіст просив відшкодування морального збитку в розмірі 2 млн грн. Досить примітно, що суд ухвалив стягнути з обвинуваченого 200 тис. грн моральної шкоди та 55 тис. грн витрат на юридичну допомогу. Водночас спірним моментом є кваліфікація однієї й тієї самої фрази водночас як впливу на журналіста та погрози.

Огляд практики Верховного Суду 

Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року, справа № 369/16037/21, скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції і призначено новий розгляд в апеляції скарги на виправдувальний вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 березня 2024 року. Огляд цього вироку ІМІ наводив в огляді судової практики 2024 року щодо злочинів проти журналістів. 

Справа стосується подій під час місцевих виборів 2020 року, коли поліцейський у цивільному вирвав камеру з рук журналістки “КиївПост” Таїсії Кутузової. У момент інциденту журналістка не мала із собою посвідчення, а редакційне завдання було відсутнє взагалі. Коли ж копія посвідчення журналістки були долучена до матеріалів кримінального провадження, то виявилось, що саме посвідчення містить технічну помилку. 

На відміну від суду першої та апеляційної інстанції, у колегії Верховного Суду не виникло сумнівів щодо статусу журналістки на час досліджуваних подій, здебільшого завдяки правовим позиціям, сформованим Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2020 року в справі № 214/4970/18. Вочевидь справа Таїсії Кутузової ще буде об’єктом дослідження в наступних оглядах судової практики. 

Сумна статистика та невтішні висновки 

Хоча період огляду і становить лише ⅔ року, кількість ухвалених рішень щодо журналістських статей є напрочуд низькою. Нагадаємо, що попереднього року таких рішень було 11 за весь рік. Звісно, потрібно враховувати, що дві з чотирьох досліджених справ стосувалися подій п’ятирічної давності, а надмірна завантаженість судів уже є невіддільним явищем, але загалом на ситуацію потрібно глянути ширше. 

Єдиний звіт про кримінальні правопорушення за січень-серпень 2025 року, опублікований на сайті Офісу генерального прокурора, підказує, що всього 38 кримінальних справ зареєстрували органи досудового розслідування за журналістськими статтями в цей період. З них уже дев’ять закрито та аж один обвинувальний вирок потрапив до суду. Водночас за період січня-серпня 2024 року було зареєстровано 52 справи, закрито – 17, скеровано до суду з обвинувальним вироком – три. Отже, частка обвинувальних вироків з усього переліку зареєстрованих справ за січень-серпень 2025 року становить лише 2,6%, а попереднього року – 5,7%. Загалом за 2024 рік лише шість обвинувальних вироків з 85 зареєстрованих справ потрапили до суду, тобто 7%. 

У цьому контексті нагадаємо, що експерти ІМІ протягом багатьох років фіксують порушення свободи слова в Україні – напрям роботи, відомий також як Барометр свободи слова. У 2024 році в межах Барометра зафіксовано 113 порушень свободи слова, які так чи інакше мають бути досліджені українськими правоохоронними органами. Звісно, не всі з цих кейсів за рівнем суспільної небезпечності можуть розцінюватись як кримінальні правопорушення, однак важливий інший момент: ця кількість є більшою, ніж 2023 року, коли ІМІ зафіксував 83 порушення свободи слова. Загальна тенденція спрямована на повернення до рівня 2020 року, коли було зафіксовано 229 випадків. 

Низький рівень кримінальної караності за злочини проти журналістів формує відчуття вседозволеності в майбутніх порушників, а тому призводить до збільшення випадків порушень свободи слова загалом. Журналіст не має виборювати своє право бути захищеним державою її судовими та правоохоронними органами, не має слухати про те, що він не є журналістом, бо не отримав редакційного завдання, не має п’ять років очікувати на справедливе рішення в справі про його побиття та знищення результатів роботи. 

Подібна ситуація впливає на імідж країни, підзвітність її органів перед громадянами, антикорупційну безпеку та рівень демократії загалом.