Редакційне завдання – примара з минулого чи обов’язковий документ

Фото – vinesoftheyarravalley.com.au

Журналісти, які звертаються до поліції по захист у разі перешкоджання їхній законній професійній діяльності або в інших випадках порушення їхніх прав, часто стикаються з вимогою слідчих надати окрім посвідчення журналіста ще й "редакційне завдання". Зазвичай слідчий щиро переконаний, що таке редакційне завдання має бути створене в письмовому вигляді, мати підпис керівника редакції і печатку редакції. А журналіст, своєю чергою, не розуміє, що від нього вимагають, бо такого документа він зазвичай ніколи не бачив і навіть не знає, про що мова.

Насправді обидві сторони в чомусь праві, а в чомусь помиляються. Бо редакційне завдання в журналіста все ж таки є. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", журналіст – творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для ЗМІ, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах). Укладання договірних відносин між редакцією засобу масової інформації та журналістом передбачає, що редакція доручає журналісту вести журналістську діяльність щодо збирання, зберігання, оброблення, підготовки до випуску у світ інформації у вигляді текстів, аудіовізуальних творів тощо. Водночас журналістська діяльність ведеться за вказівками керівника редакції або іншої уповноваженої особи. Ось ці вказівки: куди саме їхати, яку саме інформацію збирати, що готувати для випуску новин – і є редакційним завданням. У деяких редакціях може бути певний медіаплан або інший документ, у якому заздалегідь розплановано, хто з журналістів з якою знімальною групою куди саме вирушатиме. Але зазвичай такі завдання редактор ставить усно, або за допомогою телефону, або через електронну пошту чи інші подібні комунікатори. Заздалегідь підготовлене в письмовому вигляді "редакційне завдання" з підписом керівника та печаткою редакції, найімовірніше, буде спробою прикрити іншу діяльність, геть не пов’язану з журналістською, як ось, наприклад, "редакційне завдання" телеканалу "112" Андрію Портнову.  

Редакційні завдання в письмовому вигляді та з підписом-печаткою існували за часів СРСР. Адже варто нагадати, що тоді збирання інформації було заборонене і прирівнювалося до шпигунства й вести цю діяльність могли або спеціальні органи (КДБ, МВС тощо), або ж – журналісти за наявністю відповідного редакційного завдання. Просто так ходити вулицями й збирати інформацію журналісту не було дозволено. Крім того, відсутність документа від редакції, який пояснював би, чому журналіст не перебуває за своїм робочим місцем, могла призвести до затримання міліцією чи дружинниками.

Сучасне законодавство України гарантує право кожного, а не тільки журналіста вільно збирати, зберігати, обробляти й поширювати інформацію, окрім чітко визначеного переліку обмежень. Журналіст має додаткові можливості щодо збирання, зберігання, оброблення і поширення інформації – ці можливості визначено статтею 25 Закону України "Про інформацію" та іншими нормативними актами. Водночас перешкоджання здійсненню журналістом його прав на професійну діяльність призводить до відповідальності, зокрема кримінальної. Однак відповідальність настає саме за перешкоджання професійній діяльності журналіста – тобто діяльності щодо збирання, оброблення, поширення інформації в інтересах певного ЗМІ.

Якщо журналіст збирає інформацію особисто для себе, для реалізації якихось власних прав – у цьому разі немає ознак професійної журналістської діяльності. Наприклад, відеознімання місця дорожньо-транспортної пригоди, в якій журналіст є учасником, хоча й буде збором інформації журналістом, проте не має на меті подальше поширення цієї інформації в ЗМІ. Знімання в суді з боку журналіста, який є учасником судового процесу, заради фіксації перебігу подій у засіданні також не має на меті підготовку інформації для ЗМІ. Фіксація порушень на виборчій дільниці з метою припинення цих порушень теж не є журналістською діяльністю. Тобто професійна журналістська діяльність здійснюється саме за дорученням і в інтересах певного засобу масової інформації. Особистий блог, особиста сторінка в соціальних мережах тощо наразі не мають правового статусу засобу масової інформації. 

Отже, під час розслідування справ, спрямованих проти журналістської діяльності, зокрема за статтями 171, 345-1, 347-1, 348-1, 349-1 Кримінального кодексу України, слідчий має встановити не тільки наявність у потерпілого статусу журналіста, а й факт відносин між журналістом і редакцією ЗМІ, в інтересах якого діяв журналіст. На жаль, слідчі вважають належним доказом таких відносин лише складене в письмовому вигляді редакційне завдання. Крім того, вважається, що журналіст не може виходити за межі редакційного завдання, і якщо в редакційному завданні не вказано конкретно, яку саме інформацію збирати, то, відповідно, журналіст не виконував своїх професійних обов’язків. На ще більший жаль, суди поділяють цю думку і застосовують відповідну практику. Так, зокрема, в ухвалі Запорозького апеляційного суду від 26 травня 2021 року суд визнав правомірним невнесення поліцією відомостей заявника до ЄРДР про перешкоджання його професійній діяльності, окрім іншого зазначаючи: "З долученого до заяви від 31 березня 2021 року редакційного завдання (повідомлення) не вбачаються вищевказані факти. Такий документ лише свідчить про те, що ОСОБА_1 з 20 вересня 2020 року є спеціальним кореспондентом / журналістом газети "Правозахисник Запоріжжя" на громадських засадах, про що також свідчить посвідчення № НОМЕР_1, яке видане на ім`я апелянта (а.с. 4)". 6 лютого 2021 року слідчий суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Примаченко В. О. виніс ухвалу про заборону проведення відеознімання в залі судового засідання відеооператору інтернет-каналу "БЦТВ", обґрунтовуючи це рішення, окрім іншого, тим, що відеооператор не надав редакційного завдання. 

Частина перша статті 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Наявності під час виконання своєї професійної діяльності письмового редакційного завдання з підписом керівника і печаткою не передбачено жодним нормативно-правовим актом України. Це не означає, що такий документ не може бути виданий журналісту чи знімальній групі, однак його відсутність не означає, що журналіст чи знімальна група ведуть якусь іншу діяльність, а не журналістську. В разі відсутності письмового редакційного завдання слідчий може скерувати запит до редакції відповідного засобу масової інформації з метою встановити, чи збирав потерпілий журналіст інформацію для цього ЗМІ, для виходу певного матеріалу саме в засобі масової інформації – і підтвердження з боку редакції буде належним доказом відносин між журналістом і редакцією в конкретному випадку. Тож маємо щиро сподіватися, що правова практика з цього приводу зміниться зрештою. Поки що журналісти й редакції вимушені створювати письмові редакційні завдання вже після перешкоджання, намагаючись зрушити з місця розслідування кримінального правопорушення.

Нагадаємо, в ІМІ працює правова гаряча лінія, на якій надають консультації досвідчені медіаюристи Роман Головенко та Алі Сафаров за телефоном 050-44-77-063. Запитання можна також надіслати на електронну пошту ІМІ [email protected].