Деякі типові помилки розпорядників публічної інформації

Доступ до публічної інформації, який врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації", є дуже зручним і ефективним інструментом для громадськості в отриманні суспільно значущої інформації. Нагадаю, що, відповідно до статті 5 зазначеного закону, доступ до публічної інформації забезпечується за допомогою:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Проте, незважаючи, що закон ухвалено вже досить давно, проблеми із задоволенням доступу до публічної інформації залишаються. Як свідчать дані Барометра ІМІ, неправомірна відмова або незадоволення запитів на доступ до публічної інформації є одним з основних порушень свободи слова і перешкоджань законній професійній діяльності журналістів. Водночас досвід семінарів щодо публічної інформації для державних службовців, які періодично проводять юристи ІМІ, свідчить про те, що посадовці не завжди порушують закон саме для приховання інформації, свідомо намагаються ввести громадськість в оману тощо. Часто це трапляється через недостатню обізнаність виконавця щодо положень законодавства про інформацію. Тож спробуємо коротко оглянути деякі типові помилки розпорядників публічної інформації, які призводять до порушень, а отже, до відповідальності посадових осіб.

1. Розпорядник не вважає себе розпорядником публічної інформації через те, що він не є суб’єктом владних повноважень 

Відповідно до статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", до розпорядників публічної інформації зараховано також юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів. Окрім того, згідно з частиною п’ятою статті 6 зазначеного закону:

"5. Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов’язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами в будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього закону".

Також варто пам’ятати, що відповідно до статті 5 Закону України "Про захист персональних даних":

"Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання в будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Отже, у разі звернення із запитом до юридичної особи про надання інформації щодо використання бюджетних коштів такий запит має бути задоволений, навіть якщо це юридична особа приватного права. Відмова в задоволенні запиту на підставі того, що юридична особа має приватну форму власності, буде неправомірною.

2. Розпорядник вважає, що якщо він не складає звітності за цим питанням, то він не має задовольняти запит на доступ до публічної інформації 

Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим законом. Отже, закон передбачає зарахування до публічної інформації не тільки підготовлених суб’єктом владних повноважень звітів, а й будь-якої іншої інформації, яку під час здійснення своїх функцій збирає і обробляє суб’єкт владних повноважень (окрім визначених законом випадків інформації з обмеженим доступом). У разі якщо отримана публічна інформація не є структурованою і зведеною, розпорядник може надати у відповіді неструктуровану інформацію, яку вже сам запитувач може аналізувати та обробляти з огляду на свої потреби.

3. Розпорядник вважає, що інформація про розпорядження державними або комунальними грошима чи майном є закритою за режимом доступу інформацією і це передбачено умовами договору 

Як уже було зазначено вище, інформація про розпорядження державним і комунальним майном не може бути зарахована до категорії інформації з обмеженим доступом. Умови договорів, у яких така інформація визнається конфіденційною інформацією сторін, є нікчемною і, відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, не створює правових наслідків, зокрема не зобов’язує сторони дотримуватися такої вимоги.

4. Розпорядник вважає, що відмова в задоволенні запиту може бути викладена у вільній формі 

Стаття 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" має чіткі вимоги до оформлення відмови в доступі до публічної інформації. Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 22:

" 4. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис".

Недотримання цих вимог, навіть у разі, якщо відмова в задоволені запиту є обґрунтованою, вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Окрім того, частина п’ята статті 22 передбачає, що відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі – незалежно від того, в якій саме формі подавався запит на доступ до публічної інформації (усній, письмовій, електронною поштою тощо).

Варто пам’ятати, що ненадання інформації журналісту є одним з видів перешкоджання його законній професійній діяльності й призводить до кримінальної відповідальності, передбаченої статтею 171 ККУ.