Як сумські ЗМІ виживали й працювали в умовах окупації

Фото: kazatin.com

Сумщина, як прикордонна область, дуже швидко відчула початок повномасштабного вторгнення росії до нашої держави. Адже вже першого дня, 24 лютого, усією територією області пересувалися ворожі колони. Протягом одного-двох днів більшість міст Сумської області опинилися або в оточенні, або в окупації. Життя жителів змінилося дуже різко, і всім довелося пристосовуватися до нових умов. Так само довелося пристосовуватися до роботи в нових обставинах і місцевим медіа.

Нові медіа в нових умовах

Мабуть, найлегше (якщо таке слово можна взагалі використати за цих умов) було адаптуватися інтернет-медіа. Підтримувати роботу сайтів, наповнювати їх інформацією можна з будь-якого місця, на відміну від роботи ТБ та друкованих ЗМІ. Тож хоча частина новинних сайтів області й зупинила свою роботу, більшість продовжували працювати та надавати оперативну інформацію. А для деяких медіа робота в нових екстремальних умовах навіть надала поштовх до розвитку.

"З першого дня війни в пріоритеті в нас були соціальні мережі, – розповідає шеф-редактор сайту ЦУКР Дмитро Тіщенко. – Перші два тижні ми працювали тільки в телеграмі. Поставили на сайті "заглушку", де написали відвідувачам, щоб читали нас у телеграмі. Бо переважний запит людей був на оперативну інформацію. Мало кого цікавили довгі тексти, які були специфікою нашого сайту раніше. Згодом, за два тижні, ми відновили інстаграм, почали публікувати більше інформації, фотографій, відео, які нам надсилали".

З першого дня війни редакція сайту почала налагоджувати контакти з військовими, з адміністрацією. "Треба зазначити, що всі ці органи теж були зацікавлені в співпраці з медіа, і часто саме вони на нас виходили, – розповідає Дмитро Тіщенко. – Так у нас сформувалося розуміння, з ким ми можемо комунікувати з певних приводів. Ми займалися різними речами: від оперативного повідомлення людей про повітряні тривоги до пошуку волонтерів для різних гуманітарних штабів, для військових потреб. Ми знаходили якісь неймовірні речі, які потрібні були нашим військовим, просто завдяки тому, що багато людей почали нас читати з перших днів".

Також редакція ЦУКР постійно закликала читачів користуватися лише перевіреною інформацією, джерелами, яким вони на 100% можуть довіряти. Це насамперед Суспільне.Суми, яке, на думку Дмитра Тіщенка, максимально виконувало завдання з інформування населення, сторінка голови обласної  військової адміністрації або як мінімум сайти, власників та редакторів яких читачі знають.

Згодом, коли окуповані міста області почали звільняти, працівники редакції почали виїжджати туди, робити фото, відеорепортажі, описувати історії людей, які там перебували. "Хочу подякувати команді, яка на 80% складається з дівчат, за самовіддану роботу, – говорить Дмитро Тіщенко. – Нам вдалося перебороти ті стреси, що ми пережили, адже працювати доводилося практично цілодобово".

На сьогодні реакції ЦУКРу вдалося збільшити фінансування сайту, отримати підтримку від міжнародних фондів. Збільшилися також і надходження від донорів, які й до цього підтримували сайт.  Якщо раніше в команді редакції було чотири особи, то зараз дев’ять, і більшість людей – це фултайм-працівники. Із сайтом співпрацюють кілька фотографів та відеографів. "Ми працюємо з класним продакшном, ми робимо круті фоторепортажі, яких раніше просто не могли собі дозволити. Будемо і надалі продовжувати працювати й розвиватися", – впевнений Дмитро Тіщенко.

ТБ: робота в дистанційному режимі

Вдалося перебудувати свою роботу в умовах часткової окупації і телевізійним редакціям. Зокрема, редакції Сумської філії Суспільного вдалося перевести працівників на дистанційний режим.

"У перший день ми були на роботі, – згадує шеф-редактор новин Сумської філії Суспільного Андрій Крамченков. – Ще до вторгнення ми проговорювали в команді кілька варіантів на різні випадки, які можуть з нами статися під час війни. У нас був план дій на випадок, якщо захоплять філію, і він передбачав, що люди, які розуміють різні процеси телебачення, не мають бути в будівлі в разі захоплення, бо інакше їх під дулами автомата змусять робити те, що росіянам буде вигідне".

"У перші дні ми думали, як нам швидко поламати телетрансляцію так, щоб потім без проблем її відновити, а ворог під час захоплення будівлі не міг цього зробити. Ми придумали цей спосіб, поламали її, і за кілька днів, коли стало зрозуміло, що будівля захоплена не буде, відновили. Для нас це не було технічно важко, і навіть досвідчені офіцери не змогли б цього зробити: їм треба було б шукати фахівців з телекомунікацій", – розповідає Андрій Крамченков.

Редакції вдалося налагодити роботу в дистанційному режимі. Усі камери й монтажні комп’ютери, які були в телецентрі, роздали працівникам. У редакції розробили інструкцію, як робити відеоновини у віддаленому режимі, налагоджено роботу з виробництва сюжетів.

"Я не запитую людей, за якими адресами вони перебувають. Мені важливо, щоб вони були в безпечному місці, – говорить Андрій Крамченков. – Зараз для виробництва вистачає і операторів, і журналістів, режисерів монтажу. Люди залишилися, хоча і не зовсім розуміли, як у таких умовах працювати. Ми обговорили інструкцію роботи щодо зуму, домовилися, що ми насамперед робимо контент для цифрових платформ. Це одразу дало результат. Показники наших сторінок у соцмережах – телеграмі, інстаграмі, фейсбуку, ютубі, тіктоку, вайбері – дуже зросли".

Газети: залежність від друкарні

Найважче в умовах війни довелося редакціям газет. Адже вони втратили можливість друкувати свої видання. Більшість газет Сумщини друкувалися в харківській типографії, тому через неможливість доставлення перестали виходити газети навіть у тих містах, які не зазнали окупації.

За цих умов редакціям довелося переорієнтуватися на роботу в електронному режимі, публікувати новини на своїх сайтах. Журналісти працювали з дому, оскільки перебувати в приміщеннях редакцій було небезпечно.

Після деокупації області газети отримали можливість відновити свою роботу. "Наприкінці квітня стали надходити пропозиції про відновлення газети, – розповідає редактор видання "Вісті сумських громад" Анатолій Поляченко. – Коштів було дуже мало, але домовилися з вінницькою типографією і потихеньку відновили випуск газети".

Зараз більшість газет міста Суми та області переорієнтувалася на друк у Вінниці й відновила роботу. Звісно, значно зменшилися наклади, кількість сторінок. Газети перейшли в чорно-білий формат, перестали друкувати телепрограму. "Майже немає реклами, і в цьому плані дуже і дуже важко, тому що газети існують переважно за кошт того, що заробляє реклама. Але поки що виходимо", – говорить Анатолій Поляченко.

На відміну від Сум, які були в оточенні, але все ж під контролем України, місто Тростянець уже з перших днів зазнало окупації. Тож тамтешнім журналістам довелося пережити ще складніші часи.

24 лютого редакція тростянецької газети "Тиждень" отримала черговий номер, проте доставити його передплатникам можливості вже не було – по обіді цього дня російські окупаційні війська вже були в Тростянці. Редакції довелося перейти в електронний режим роботи – інформація поширювалася на сайті газети й через сторінку у фейсбуку. Здебільшого це була інформація про артобстріли та інша, яка допомагала людям зорієнтуватися. Через тиждень військова адміністрація почала надавати інформацію, яка теж поширювалася на електронних ресурсах газети.

Проте починаючи із середини березня навіть у такому форматі працювати стало важко. "Були фактично розбиті всі електропідстанції. Інтернету вже не було, – розповідає редактор газети "Тиждень" Павло Зленко. –  Уже було навіть проблемою зарядити телефон, щоб поспілкуватися з близькими. До того ж по всьому місту стояли російські блокпости, на яких перевірялися телефони, моніторилися сторінки в соцмережах тощо. Однак практично щодня нам вдавалося виставляти одну-дві новини на сайт, у яких пояснювали людям ситуацію в місті, на фронті, щодо організації "зелених коридорів".

Після того як наприкінці березня в результаті боїв місто було звільнене українськими військами, розпочалася підготовка до відновлення випуску газети. Власне, надрукувати її можна було ще у квітні, але не було можливості доставити читачам: місто було заміноване, і пересування по ньому – дуже обмежене.

На початку травня газета поновила свій вихід, хоч і в зменшеному форматі. "Спочатку ми думали, що люди навряд чи купуватимуть газету, – говорить Павло Зленко. – Її і продавати особливо ніде було, бо більшість магазинів була розграбована або спалена. Проте газета виходить, ми розповідаємо про відновлення міста, про повернення людей. В умовах того, що передавач на телевежі внаслідок обстрілів зруйновано, газета залишається для тростянчан практично єдиним джерелом інформації".

"Зараз уже все більш-менш стабілізувалося, люди телефонують до редакції, підказують, які теми їм цікаві, наприклад отримання гуманітарної допомоги, будівельних матеріалів, робота комунальних служб. Газета запрацювала як засіб комунікації людей і влади", – підсумовує Павло Зленко.

Тож пори те, що медіа Сумщини довелося пережити непрості часи, це стало безцінним досвідом і можливістю покращити свою роботу. І сумські журналісти довели, що вони з цим впораються.

Олексій Захарченко, регіональний представник Інституту масової інформації в Сумській області