Розслідування у Чернігові: коли активісти допомагають журналістам

Якщо подивитися на найбільш резонансні матеріали, які виходили в чернігівських ЗМІ за останні кілька років, то більшість з них були написані з подачі місцевих громадських активістів. Тобто якусь тему розкопували активісти, а потім ЗМІ її підхоплювали та розвивали. Таких прикладів можна навести чимало. Навіть суперечливу тему про «розворот пам’ятника Хмельницького» підняли також активісти. Причин такої ситуації кілька. Це підтверджують, як мої спостереження, так і думки колег з обох таборів – журналістів та активістів. Місцеві ЗМІ «заточені» в основному на подієву журналістику за принципом «прийшов- побачив-написав». У редакціях в основному відсутні люди, які б готували глибокі розслідування, займалися аналітикою. Також часто відсутні потрібні знання, навички та компетенції для проведення таких досліджень, наприклад, такі, що пов’язані з новими інструментами роботи з базами даних. Не можна оминути і моменти цензурування. Не секрет, наприклад, що два основні і єдині чернігівські канали, комунальний «Новий Чернігів» та приватний «Дитинець», знаходяться під впливом однієї людини – міського голови Владислава Атрошенка. Низка чернігівських сайтів мають своїх конкретних політичних власників. Хоча за останні роки поля для розслідувань вистачає, особливо в господарсько-економічній сфері. У зв’язку з децентралізацією та наповненню місцевих бюджетів, розгорнулася бурхлива діяльність місцевої влади по освоєнню коштів через одні й ті ж підрядні організації. Нижче думки чернігівських активістів та журналістів щодо розслідувальної журналістики в чернігівському регіоні. Ігор Кондратьєв, історик, публіцист. «Громадські діячі актуалізують ті проблеми, які заважають часто їм самим – і тому більш чітко вказують на якийсь суто технологічні недоробки (як то рух транспорту, стан доріг й т.п.) Тут є певна обмеженість, як на мій погляд. По-друге, частина з них не пов’язана із владою як з такою – дистанціонування. Бо з’явилися громадські діячі владою добре підгодовані. Щодо журналістики – жанр проблемної журналістики чи журналістики-розслідувань скоріше мертвий, ніж живий (це в масштабах країни). В Чернігові журналістів набереться до півсотні (цікаво, скільки їх все ж таки дійсно є), але реальними розслідуваннями займається кілька людей. Причина – самоцензура, цензура редактора (в газетах та місцевому ТВ). По країні – така собі боязнь «стати Гонгадзе» – це скоріше загальний тренд. Або ж – за викриттям чогось нічого не відбувається – немає карних справ, звільнень та ін. (четверта влада перестала бути владою). З прикрого – дійсно низький рівень багатьох журналістів аж до незнання банальних речей». Олександр Гашпар, громадський активіст-розслідувач. «Гарне запитання (Чому активісти частіше знаходять резонансні корупційні прояви, ніж журналісти? – авт), на яке я не знаю відповіді. Я можу лише припускати. У когось з журналістів можливо не вистачає часу на пошук "сенсацій". Комусь важко розібратися в тендерній документації або в земельних правовідносинах. А деякі журналісти одночасно працюють і на комерційний проект і на владу. І звісно, деякі ЗМІ уважно фільтрують свої новини і все зводиться до ретрансляції позиції влади». Андрій Тіток, редактор інтернет видання «Високий Вал». «По-перше, я б не стверджував в абсолюті те, що громадські активісти видають значно більше резонансних матеріалів, ніж журналісти. Так, перевага на їхньому боці, однак і журналісти серйозних видань намагаються тримати марку. Рахувати у відсотках не буду, однак навести приклади резонансних журналістських матеріалів за останні місяці в мене не виникне труднощів. Не можна стверджувати, що у вказаній проблемі присутній момент заангажованості певних ЗМІ. Адже головні чернігівські видання так чи інакше пов’язують із різними політичними гравцями і тому кожен може зачіпати різні теми. Професійним медійникам важко конкурувати з громадськими активістами з двох причин. По-перше – відсутність часу для роботи над такими матеріалами (основний напрямок у більшості видань інформаційний). Більшість редакцій не можуть дозволити собі людину, яка видаватиме один крутий текст на два тижні-місяць. Ті ж, хто може писати такі матеріали, мають високу завантаженість в редакціях(подекуди у двох і навіть трьох) і часу, а подекуди й натхнення, на матеріали не лишається. В активістів, навіть якщо брати приклад столичних, є цільові гранти на певну діяльність (антикорупційну і т.д.), в результаті якої і з’являються резонансні матеріали про незаконну діяльність високопосадовців. При цьому я не виправдовую загалом не найвищий рівень професійності багатьох чернігівських журналістів, однак реалії зараз такі». Сергій Старченко, представник на Чернігівщині ГО «Цeнтр політичних студій та аналітики», що займається антикорупційними розслідуваннями в області. «В наш час інформація дужe швидко подається та змінюється, щоб всюди встигати, трeба мати вeлику кількість працівників, які будуть закріплені за своїми напрямками. А у нас людeй нeбагато, зарплати також «нe фонтан». От і намагаються журналісти всюди встигати і про всe розказати. А провести маленьке розслідування, позадавати питання, зрозуміти всю суть- нe вистачає ні людeй, ні часу. А ті ЗМІ, які мають цeй рeсурс, вони «заточeні» на зовсім інше - їм нe можна самим подавати резонансні матеріали, тільки за наказом власника». Як бачимо, причини низького рівня розслідувальної журналістики на регіональному рівні залишаються сталі – брак професійності, часу, фінансів та свідоме чи несвідоме цензурування. Але є позитивний момент – завдяки соціальним мережам громадські активісти фактично допомагають місцевим ЗМІ віднаходити резонансі теми. І влада мусить на це реагувати, з цим рахуватися. Павло Пущенко, регіональний представник ІМІ в Чернігівській області, для сайту "Подіі і коментарі"Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує Інститут масової інформації (ІМІ) за підтримки Посольства США.