Білі списки й Мапа рекомендованих медіа – вже синоніми до фрази “якісні медіа”. Але навіщо ІМІ вкладає стільки часу й ресурсів у моніторинг і відбір? І яку цінність ці списки дають різним аудиторіям? Спробую розібрати, в чому і для кого я вбачаю цінність цих списків.
Найважливішою аудиторією списків якісних медіа є українське суспільство загалом.
Я свідома того, що для людей поза “медійною бульбашкою” важливість цих списків неочевидна. Але саме вони найпростіший інструмент верифікації. У світі, де ньюзмейкерами стали соцмережі з мінімальним або й відсутнім фактчекінгом, перевірка через якісні ЗМІ – спосіб не споживати “інформаційне сміття”.
Простий лайфхак: побачили гучну “новину” в стрічці – відкрийте одне з медіа зі списків ІМІ й перевірте, чи є підтвердження. Це швидко, без спеціальних навичок і вже сильно підвищує інформаційну гігієну.
І наступними в переліку цільової аудиторії списків якісних медіа я розгляну журналістів. Для медіа потрапити до списків – це отримати знак довіри. Якісні медіа зростають в аудиторії, бо читачі бачать і цінують прозорість і професійні стандарти, яких дотримуються ці медіа. Ті самі редакції, які “не дотягнули”, мають чітку методологію для покращення, а саме відкрити прозорість власності, розробити редакційні політики, маркувати рекламу, збільшити частку власного контенту, дотримуватися професійних та етичних стандартів журналістики тощо.
Ще одна практична цінність цих списків – це те, що донори (і соціально відповідальний бізнес, і держоргани) орієнтуються на ці списки, коли обирають, кого підтримувати грантами, з ким співпрацювати або де розміщувати рекламу.
Якісні медіа не публікують немаркованої реклами (джинси), а отже вразливіші фінансово. Рейтинги ІМІ підсвічують видання, які працюють за стандартами, і зменшують ризики для партнерів. Прозорі й зрозумілі правила, репутація і відповідність етичним нормам. Адже розміщення маркованої реклами в якісних медіа – це перший крок до соціальної відповідальності.
Відповідальність медіа не з’являється сама по собі. Прозорість і стандарти не виникають самі собою. Їх треба вимірювати: хто власник, хто головред, яка редакційна політика, як маркується реклама, чи відокремлено факти від оцінок, чи дотримано балансу й достовірності, яка частка власного контенту. Регулярний моніторинг дає “карту місцевості” – кому довіряти і як покращуватися.
Для мене однією з найважливіших місій наразі є популяризація Білого списку та Мапи рекомендованих медіа серед різних аудиторій. Що впізнаваніші будуть списки якісних медіа – то менше шансів у маніпуляцій ворога і то сильнішою буде наша інформаційна безпека.
