Медіасередовище Кіровоградщини. Довгий шлях від масовості до впливової журналістики

За роки незалежності журналістика на Кіровоградщині пройшла непростий шлях. Від самоідентифікації та напрацювання власних правил і традицій до розбудови професійного середовища, яке раз за разом зазнавало нападок та спроб дискредитувати незалежні медіа. Однак минали роки, і в регіоні викристалізувалися видання, які не просто прагнуть працювати професійно, незаангажовано і вільно від місцевих бізнесових або політичних еліт, а ще й знають, як це зробити. 

Звісно, цей процес, як і переважну більшість демократичних ініціатив останніх років, суттєво вповільнила повномасштабна війна. Чимало місцевих видань скоротили персонал, а то й узагалі були змушені припинити чи призупинити діяльність. Ті ж, що “вижили”, напрацювали нові правила роботи, перебудувавши свій внутрішній розпорядок і джерела фінансування під реалії війни. 

Медіа Кіровоградщини в цьому аспекті не стали винятком. Серед пів сотні ЗМІ, що більш-менш активно працювати в області в минулі роки, продовжили розвиватись, а не статично викладати новини, лише половина. 

Чи не найкращий ривок у розвитку зробили два кропивницькі онлайн-видання: “Гречка” і “Точка доступу”. Обидва видання вже давно входять до топу найпопулярніших інтернет-ЗМІ регіону. Мають власну цільову аудиторію та працюють як на розвиток власного ком'юніті, так і на підвищення грамотності та обізнаності загальної читацької аудиторії. Журналісти долучилися до проєкту MDF “Екстрений фонд порятунку українських регіональних медіа”, який передбачає менторську підтримку в питаннях покращення контенту і налагодження дистрибуції в умовах війни. І це дає свої результати – залучення додаткового фінансування від донорських організацій, розширення штату, пошук нових тематик та напрямків роботи. 

Медійники зауважують – відчувають, що своєю роботою позитивно впливають на суспільство. 

"Вплив медіа – це зміни, до яких підштовхнула опублікована інформація. І для нас це важливо, адже саме ці зміни надають нашій роботі сенсу і надихають журналістів до роботи.

Вважаємо, коли після наших матеріалів починають перевірки правоохоронці, це вже вагомо. Готуючи матеріали на суспільно важливі теми, як-от легалізація медичного канабісу, ми очікуємо, що опосередковано, згодом, якісне інформування змінить ситуацію зі сприйняттям подібних тем.

Ми цілком свідомі, що часом один матеріал не може цілком змінити ситуацію і наші тексти є краплею в інформаційному морі. Проте вода камінь точить. Наприклад, попереду в нас сесія великих матеріалів про гендерні стереотипи. Звісно, матеріали не змінять світ у мить, але, впевнені, поступово мінятимуть дискурс у регіоні", – наголошує редакторка “Гречки” Анастасія Дзюбак. 

Хорошим прикладом ефективності роботи видання можна назвати історію закупівлі генераторів для знам’янських освітян. У січні поточного року журналісти виявили, що виконком Знам'янської міськради купив 14 генераторів за цінами, вище ринкових. Через три дні після публікації правоохоронці оголосили про перевірку цих закупівель. А в серпні прокуратура скерувала до суду обвинувальний акт  стосовно керівника відділу освіти міської ради за фактом зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, а саме переплату 822 тисяч гривень.

Підтримує думку колег щодо цінності впливу якісних медіа на аудиторію і важливості зміцнення незалежності ЗМІ редакторка “Точки доступу” Ольга Зима:

"Медіа, яке збирає навколо себе кількасоттисячну аудиторію щомісяця, однозначно має статус впливового й відіграє важливу роль у формуванні громадської думки. Імпакт – це саме той критерій, за яким ми, журналісти, можемо вимірювати свою роботу. Адже дуже важливо відстежувати показники, що саме ми робимо й до яких змін приводять результати нашої роботи. Щомісяця ми збираємо такі кейси, зберігаємо відгуки читачів та реакції наших героїв на матеріали.

До прикладу, в березні до нас звернулася читачка з проханням висвітлити проблему несанкціонованого сміттєзвалища в мікрорайоні. Після публікації цю історію помітили люди. Місцеві організували суботник, а  КП "Універсал" включило прибирання яру до свого плану роботи, – ділиться історіями успіху редакторка "Точки доступу". – Ще одна історія була пов’язана зі збором грошей для ЗСУ. В травні ми опублікували матеріал, як у Кропивницькому айтівці та художники перетворюють ворожі об’єкти на мистецькі вироби. Потім їх продають, а гроші передають на потреби військовим. Після виходу статті попит на вироби збільшився, а відтак тубус зріс у ціні з 8 до 12 тисяч. І так, вплив має бути однією з місій медіа, тому що саме завдяки цьому критерію ми можемо розвивати об’єктивну журналістику".

Та не лише на онлайн-медіа тримається українська журналістика. Попри активну цифровізацію суспільства і дедалі глибше занурення кожного нового покоління у всесвітню павутину традиційні друковані ЗМІ все ще мають своїх поціновувачів і частку в загальному медіаринку. 

Одним з таких видань, яке є прикладом чудового поєднання традицій та креативу, є "Нова газета". У звичному для газетярів ритмі – менш динамічному в порівнянні з онлайн-виданнями, та від того більш грунтовному і продуманому – журналісти пропрацьовують теми, актуальні для цьогочасного суспільства.  

"Раніше наш колега Ігор Крушеницький вів тему розорювання заповітних земель та браконьєрства, і бувало, що на мене намагалися вийти фігуранти подібних справ, щоб я вплинула на Ігоря і він покинув цю тему. В такі моменти я дуже пишалася нашою редакцією. Тож ні, я не вважаю, що журналістика – це суто про інформування. Це каталізатор вирішення проблем, спосіб привернення уваги до явища, це також і допомога цільовій аудиторії", – розповідає редакторка Інна Тільнова. 

Працюють газетярі й над збереженням та популяризацією культурологічно-етнографічної пам’яті рідного краю. Йдеться про проєкт "Баба Єлька", який відстежує і наново відкриває для світу кулінарні традиції, узори на старовинних рушниках та сорочках, легенди, спогади, пісні і танці Кіровоградщини. 

Ідея реалізації проєкту належить етновиконавиці Світлані Булановій, піарниці Вікторії Семененко та вже згаданій редакторці "Нової газети" Інні Тільновій. Власне, остання й відповідає за інформаційний супровід експедицій проєкту, розповідаючи на сторінках газети та поза нею про все нові й нові віднайдені скарби. 

Варто згадати й про телебачення, яке на Кіровоградщині, у порівнянні з іншими регіонами, розвивається не надто успішно та масово. Проте Суспільне.Кропивницький усе ж зайняло свою нішу та заслужено здобуло реноме незаангажованого мовника, який заслуговує на увагу та повагу. Успішною можна вважати й роботу приватного телеканалу "Вітер", який, однак, попрацювавши у форматі класичного телебачення, цьогоріч повністю перейшов на ютуб та інші онлайн-платформи.

Як бачимо, незалежні та креативні журналісти не лише фіксують, а й самостійно творять історію. І навіть повномасштабна війна не зупинила цей рух. Головне, не зупинятися на досягнутому, продовжувати розвивати професійне середовище, виховуючи нові покоління журналістів, які вже не обтяжені досвідом пострадянських штампів і проросійських наративів. 

Павло Лісниченко, регіональний представник ІМІ в Кіровоградській області