Із публікацій харківських медіа поступово зникає "мова ворожнечі"

"Мова ворожнечі – це будь-яке самовираження з елементами заперечення принципу рівності між людьми в правах. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їхньої належності до тієї чи іншої групи", – зазначає Олена Голуб, авторка посібника "Медіакомпас: путівник професійного журналіста" й експертка Інституту масової інформації. Конструкції "мови ворожнечі" можуть бути явними й прихованими, проте будь-яке їхнє застосування є порушенням Кодексу журналістської етики. Тож ІМІ щорічно моніторить вияви дискримінації в національних і регіональних медіа. І це результативно. 

Так, "мова ворожнечі" в харківських онлайн-виданнях зустрічається дедалі рідше. Порівняймо результати останніх досліджень ІМІ. У 2019 році відсоток неприйнятних формулювань щодо етнічних груп, жінок / чоловіків і літніх / молодих людей становив 1,54%. 2020-го відсоток зменшився до 0,5%. Цьогорічний моніторинг десяти регіональних ЗМІ з 9 по 11 серпня 2021 року * не виявив жодного порушення у 855 матеріалах. 

Такі позитивні зміни чудово простежуються на прикладі найчастіших порушників стандартів журналістики. Якщо 2019 року кримінальна хроніка звучала ось так: "52-летнего азербайджанца с ножевыми ранениями привезли в "неотложку" еще в середине июля. Пока мужчину спасали медики, правоохранители выяснили: пострадавший решал денежные вопросы со своим сверстником-грузином" (Город Х), то наразі журналісти хоча б обмежуються оціночними судженнями: "Прибыв на место, правоохранители застали голого 35-летнего мужчину на одной из улиц города. Он начал вести себя взбалмошно и говорил несуразицу. В руках у сумасшедшего была пачка сигарет" (Город Х). 

Звичайно, не дискримінувати – це не про досягнення, це про професійність. Справді, виявів міжрелігійної чи міжнаціональної неприязні в матеріалах місцевих журналістів за досліджуваний період не було, і це нормальний стан речей для видань, що за рейтингами представляють регіон (моніторинг проводився серед десяти найпопулярніших медіа Харківської області). 

Щодо виявів сексизму, то маємо констатувати присутність його в рекламних матеріалах. Як свідчить дослідження Центру гендерної культури, здебільшого сексистські оголошення використовувались у просуванні сфери послуг, зокрема ремонту та будівельних інструментів, нерухомості, банківської сфери та кредитів. "Основними ознаками, за якими звернення були визнані дискримінаційними, є приниження розумових здібностей, транслювання стереотипних уявлень. По-друге, оголене тіло або його частина розглядається як прикраса, так званий стопер, який привертає увагу, проте немає зв’язку чи асоціацій з рекламованим товаром. Третя ознака – це оречевлення (транслювання ставлення до людини як до речі. – Ред.)", – зазначає регіональна представниця Індустріального гендерного комітету в Харківській області Наталія Савицька.

У медійній сфері сексизм, на мою думку, виявляється ще й у відсутності гендерного балансу. Якщо поглянути на те, про кого медійники пишуть та чиї коментарі беруть, то жінки стають експертками й героїнями в харківських новинах рідше, ніж чоловіки. Це доводить цьогорічний лютневий моніторинг ІМІ. Тоді фіксувалася загальна кількість новин, експертів і експерток, героїв і героїнь та їхнє процентне співвідношення.

Так, серед 68 експертів / експерток тільки 35% припадало на жінок. Співвідношення героїв і героїнь приблизно таке саме: у 70% матеріалів героями є чоловіки, у 30% – жінки. Звичайно, у деяких матеріалах згадувалися й ті, й інші, проте математичний підрахунок виглядав саме так. 

Повертаючись до самого визначення "мова ворожнечі", маю процитувати ще одного медіаексперта – виконавчого директора ГО "Платформа прав людини" Олександра Бурмагіна. 

"Правила й норми щодо запобігання мові ворожнечі існують фрагментарно, в більшості через антидискримінаційні норми, які обмежують пропаганду жорстокості, насильства, національної та релігійної ворожнечі. Термін "мова ворожнечі" відсутній у національному законодавстві. Регулятор існує для телерадіоорганізацій, відсутній – для преси та інтернету, частково наявний для іншої видавничої продукції (книги, видання). Відповідальність, як свідчить кількість і зміст вироків та інших форм "реагування", є ілюзорною. Навіть у випадках вияву жорстких форм (відвертий расизм у Вінниці, антисемітизм на радіо в Херсоні) може закінчитися відсутністю покарання для правопорушників. У найгіршому разі поширювачів мови ворожнечі чекає штраф або попередження (у випадку ЗМІ)", – пояснив медіаюрист, презентуючи  дослідження з практики застосування національного законодавства у сфері протидії мові ворожнечі.

*Моніторинг проводився з 9 до 11 серпня 2021 року включно. Аналізувалися всі новини в новинних стрічках десяти найпопулярніших харківських ЗМІ: Город Х, Status Quo, Kharkiv.Today, 057.ua, Об’єктив, Мой Харьков, Вечерний Харьков, ВГороде.Харьков, Newsroom, АТН частку матеріалів із мовою ворожнечі й тематика матеріалів із мовою ворожнечі.

Олена Лептуга, регіональна представниця Інституту масової інформації в Харківській області

Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проєкт USAID "Медійна програма в Україні", який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО "Інститут масової інформації" та необов’язково відбиває думку USAID, уряду США та Internews.