Як працювати з чутливими темами в журналістиці: поради з тренінгу Медіабази Миколаїв

Ілюстрація ІМІ

Під час інтервʼю журналісту не треба боятися виявляти емпатію, адже людині треба людина. Треба вміти слухати та обговорювати теми розмови з героєм до інтервʼю. 

Такими порадами щодо роботи журналістів з чутливими темами поділилася журналістка та менеджерка проєкту “Психічне здоров'я для України” Маргарита Тулуп під час онлайн-тренінгу, який організував регіональний хаб Інституту масової інформації “Медіабаза Миколаїв”.

Поради Маргарити Тулуп можуть бути корисні для журналістів, які інтерв'юють військових, що пережили полон, хто пережив тортури, насильство або втрату близьких під час війни.

Коротко про найголовніші поради:

Коректна термінологія. Важливо використовувати вислови, що акцентують на переживанні досвіду, а не на статусі жертви: “пережили”, “має психічний розлад”, “відновився” замість “жертва”, “страждає”, “хвороба”.

“Багато людей якщо їх спитати після пережитого, що вони відчувають, то нібито вони пам'ятають тільки момент травми й не можуть розвернутися довкола, не можуть піднятися над цією травмою. І це якраз таки одна з причин, чому люди не можуть відповідати на питання, чому це трапилося з ними. Умовно кажучи, травма працює так, ніби це полароїдні фотографії. 

Людина пам'ятає дуже добре, що вона відчувала, коли з нею це трапилося, але малоймовірно, що вона пам'ятає послідовність, у якій це відбувалося. Тобто на питання на кшталт “А що було спочатку?”, “А що було далі?”, “А що було після того?” людина просто не зможе відповісти, бо не відтворить цю послідовність дій. Тому, коли я кажу “пережили”, а не “ви стали жертвою”, я нібито даю людині акцент, що це вже позаду, в минулому”, – розповідає Маргарита Тулуп.

Запитайте себе, чи готові ви до розмови. Завдання журналіста – дбати про своє психічне здоровʼя. Насамперед ви маєте розуміти, що вам доведеться прожити в розмові травматичний досвід іншої людини, яка довіряє вам. Тому, якщо ви розумієте, що не здатні пронизатися проблемою, не обіцяйте те, чого дати не можете, і просто відмовтеся від діалогу.

Ідентифікуйте себе. Представтесь і поясніть мету розмови – це обов'язковий етап для створення довіри. У стресовій ситуації людина може не розуміти, з ким вона спілкується. А також окресліть чітко час, скільки вам необхідно на розмову з цією людиною.

Поговоріть з героєм до інтервʼю. Погодьте з героєм теми, яких варто уникати, і дайте можливість завершити інтерв'ю, якщо це викликає дискомфорт. Не просіть згадувати травматичний досвід. Питання-табу для журналіста – “Що ви відчували, коли…”. Людина памʼятає те, що вона відчувала. Емоції є найбільшим ризиком вторинної травматизації.

Людині потрібна людина. Не бійтеся виявити емпатію та говорити про те, що ви відчуваєте, якщо вам боляче. Скажіть про це людині, не даючи ніяких оцінок тому, що сталось. “Мені прикро, що ви це пережили”, “Я відчуваю безсилля, що не можу вам нічим допомогти”. 

“Мій журналістський підхід такий: журналіст – це не робот, який просто вмикає диктофон, натискає кнопку, слухає, киває, коли людина говорить якісь жахливі речі, і ніяк на це не реагує. Людині потрібна людина, вона має бачити й відчувати, що те, що вона пережила, – це ненормально. Такого не може статися ні з ким і ніколи. І їй важливо розуміти, що їй співчувають, її розуміють. Тому я дуже часто ділюся своїми емоціями з приводу того, що я почула”, – додає журналістка.

Активне слухання. Слухати, підтримати в момент, коли ви розумієте, що людині це треба. І не питати, ЧОМУ з людиною це могло статись. Люди після травми схильні звинувачувати насамперед себе в тому, що трапилося.

“Нікому від питання “Чому?” не стане легше. І вам не додасть контексту для матеріалу, і людину зовсім не порадує. Можна перенести питання на абстрактну спільноту. Не питати конкретно, що вам було важливим, коли ви після бойового досвіду повернулися до цивільного життя. Ви можете спитати: “Як ви думаєте, що важливо військовим, які повернулися до цивільного життя?” Це спрацює непогано, тому що людина в такий спосіб однаково відповідатиме з погляду свого особистого досвіду, але їй здаватиметься, що вона все-таки над ситуацією”, – зазначила медійниця.

Робота з дітьми. Дитяча психіка набагато більш нестійка, ніж психіка дорослих. З ними працювати важче. Тому спочатку слід зрозуміти, чи варто залучати до матеріалів саме дитину. Обовʼязково отримайте дозвіл на спілкування з дитиною та спитайте в самої дитини, чи хоче вона цього. Познайомте дитину з обладнанням, щоб не налякати її. Говоріть на рівні очей дитини й намагайтеся підлаштуватися під її рівень.

Комунікаційниця Медіабази Миколаїв Аліса Мелікадамян