Юрист ІМІ пояснив студентам, як МКС допоможе Україні боротися з геноцидною риторикою росіян

Ратифікація Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду дає змогу притягати до відповідальності не лише воєнних злочинців, а й тих, хто використовує геноцидну риторику для закликів до знищення українців. 

Про це розповів юрист Інституту масової інформації (ІМІ) Володимир Зеленчук для студентів магістратури Національної академії внутрішніх справ України 20 березня в Києві. 

1 січня 2025 року Україна стала 125-ю повноправною державою-учасницею Римського статуту Міжнародного кримінального суду, до юрисдикції якого належать найтяжчі міжнародні злочини, зокрема геноцид, злочини агресії, воєнні злочини та злочини проти людяності. За словами юриста ІМІ, у майбутньому це допоможе притягнути вище політичне та військове керівництво Росії до відповідальності за злочини проти українців, зокрема за заклики до винищення. Він додав, що ратифікація Римського статуту стала приводом до внесення законодавцем необхідних змін до Кримінального кодексу України в частині злочинів проти миру, безпеки людства. 

“У контексті геноцидної риторики росіян найголовніше те, що ратифікація Римського статуту надає Україні інструменти для притягнення до кримінальної відповідальності вищого політичного та військового керівництва країни-агресора за організацію та впровадження інформаційної політики ненависті до українців, що призводить до фізичного винищення”, – прокоментував Володимир Зеленчук. 

Крім того, Україна зможе висувати свого кандидата на обрання до складу Міжнародного кримінального суду та брати участь у роботі правового інституту. 

Юрист ІМІ підкреслив важливість у цій ситуації справи руандійського олігарха, засновника Радіо тисячі пагорбів Фелісьєна Кабуги, якого прокурори Міжнародного кримінального суду звинувачують у використанні геноцидної риторики.

“Геноцидна риторика може існувати не лише у формі прямих публічних закликів до геноциду. Пропаганда працює винахідливо, масштабно та використовує різні методи, щоб викликати в росіян бажання знищувати українців. Справа Кабуги свого часу стала своєрідним сміливим кроком уперед у контексті кваліфікації геноцидної риторики. І наразі українці потребують подібних кроків міжнародних судових органів, щоб справедливо покарати тих, хто закликає до винищення українців”, – додав Володимир Зеленчук. 

Юрист Інституту масової інформації, описуючи ознаки геноцидної риторики, спирався на визначення з обвинувального акта щодо Фелісьєна Кабуги:

• Прямі заклики до знищення або вчинення геноцидних діянь, наприклад ударів по цивільній інфраструктурі, викрадення українських дітей, знищення українців. 
• Використання евфемізмів, пом’якшувальних слів або висловів задля приховування того, що відбувається насправді, й применшування масштабу трагедії та суті воєнних злочинів. Заохочуючи до знищення народу тутсі, працівники Радіо тисячі пагорбів заміняли дієслово “вбивати” на “працювати” чи “братися за роботу”, в Росії так само розробили цілий “новояз” для опису нападу на Україну. Обумовлення нападу нібито потребою власного захисту (“якби не ми їх, то вони нас” / “нам не лишили вибору”) та повторенням певного історичного досвіду.
• Дегуманізація групи-жертви. Руандійське радіо називало тутсі “тарганами, яких потрібно знищувати”. Російські пропагандисти називають українців “нацистами”, “щурами”, “глистами, від яких потрібно очистити територію”.
• Сакралізація війни, спекулятивне використання релігійних наративів та богословських понять. Виправдання злочинів нібито добрими намірами, які благословляє релігія, церковні очільники, використання епітетів “священна війна”, у випадку росіян – “десатанізація бездуховної України”.
• Ігнорування геноцидних закликів у промовах посадовців у ситуації, коли співробітники медіа мали б звернути на них увагу, розглядаються як потурання й підбурення до їхнього продовження.
• Схвальне (або нейтральне) висвітлення в медіа вже вчинених діянь з ознаками злочину геноциду. В передачах руандійського радіо глорифікували насильство і напади на тутсі, святково відзначали вбивства, оспівували вбивць і заохочували до продовження.
• Недотримання балансу в контенті медіа. Підбурення до вчинення геноциду може бути прямим, але водночас неявним; тобто необхідно враховувати контекст мовлення, якщо це не буквальні заклики до вбивств.
• Варто також враховувати популярність медіа, на якому звучала геноцидна риторика.
• Фінансування медіа, яке поширює заклики до геноциду, державою-агресором.

Нагадаємо, раніше директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк запропонувала на позначення російської пропаганди використовувати специфічні терміни – “агресивна пропаганда” чи “геноцидна риторика”. 

Юрист Інституту масової інформації Володимир Зеленчук пояснив, що докази фінансування геноцидної риторики будуть використані проти РФ у майбутньому, щойно визначиться механізм притягнення до відповідальності – або в межах МКС, або в межах спецтрибуналу.

ІМІ збирає докази, які допоможуть притягнути до відповідальності російських пропагандистів за заклики до геноциду українців. Крім того, ІМІ працює над тим, щоб у міжнародному законодавстві з’явилася концепція “культурного геноциду”, якої до сьогодні не затверджено на міжнародному рівні.